У огляді читайте, які умови цьому передували, та як завершилась ця стадія протистояння.Росія виношувала плани захоплення українського Криму задвого до вторгнення в 2014 році, а на початку 2000-х років навіть провокувала конфлікт довкола острова Тузла. Саме тоді росіяни перевіряли реакцію української влади та міжнародної спільноти на потенційний територіальний конфлікт.У Росії 18 вересня 2003 року адміністрація  Краснодарського краю ухвалила начебто "технічне" рішення про будівництво дамби у Керченській протоці. Офіційним приводом для проведення робіт стала нібито повінь, яка призвела до численних людських жертв і руйнувань у Темрюцькому районі, а власне дамба у Керченській протоці мала б захистити землі від розмивання.Були також і напівофіційні версії щодо причин конфлікту, котрі роспропаганда активно просувала у наш інформаційний простір – політична та економічна.Початок російської операції27 вересня українські прикордонники зафіксували підхід до рибальського причалу на острові Коса Тузла катера з двома російськими репортерами з телеканалу НТВ. Вони розпитували місцевих мешканців про їхнє ставлення стосовно приєднання острова до Росії. А вже 29 вересня Росія розпочала активну фазу будівництва дамби до Тузли. Наше МЗС на наступний день направило першу ноту протесту, яка залишилася без відповіді.Того ж дня відбулося засідання ради безпеки РФ щодо "формування нової програми охорони та оборони рубежів, як пріоритету поточного часу", на якому йшлося про визначення конкретної лінії морського кордону з Україною, що по суті було нічим іншим, як спробою "офіційно" завести на нашу територію своїх силовиків, – писала раніше Армія.Інформ.Михайло Коваль, на той час перший заступник голови Державної прикордонної служби України, генерал-лейтенант, розповідав в одному з інтерв'ю "Українській правді", що відправив тоді на Тузлу "300 спартанців". Так він називав українських прикордонників, які першими прибули на острів. Коваль наказав керівникам п'яти регіональних управлінь Держприкордонслужби відібрати по 30 "здорових хлопців", які були б вправні як у рукопашному, так і в вогневому бою, та відрядити їх на Тузлу. А щоб уникнути паніки, надіслав в управління документ нібито про проведення в Керчі змагань з рукопашного бою на першість серед ДПСУ."Я діяв на свій страх і ризик. Ніяких наказів (на підготовку до збройного опору) не мав, але у нас є закон про державний кордон. І цей закон чітко визначає, що ми маємо право застосовувати зброю", – розповідав він. Кучма на той момент був за кордоном, голова Держприкордонслужби Микола Литвин (брат тодішнього спікера Верховної Ради) також, а його заступник Шишолін, який відповідав за охорону кордону саме цього дня пішов у відпустку. Коваль зміг додзвонитись лише до голови Адміністрації президента Віктора Медведчука, але той кинув слухавку. Всі рішення ухвалював сам, а коли Микола Литвин повернувся і попросив забрати прикордонників з острова – попросив письмового наказу і так його й не дочекався. острів Тузла, фото: gettyimages Як захищали ТузлуРосіяни працювали на будівництві дамби у три зміни. А українські прикордонники у той час будували на острові укріплення та встановлювали загродження. Було зведено 5 ДОТів із кулеметними бійницями. Із Балаклвави до Тузли підтягнули кораблі. Харківська авіаційна ескадрилья відправляє у Крим три свої гелікоптери – вони по черзі зависають над прикордонним буєм навпроти російських будівельників. Розпізнавальні знаки на гелікоптерах заляпані брудом, а пілоти перед кожним колом змінюють куртки та шоломи, щоб створити враження, нібито на підтримку прибув цілий вертолітний полк. Броньовані плаваючі транспортери маскують під танки. "Ми розуміли, що якщо росіяни захочуть "градами" лупанути з Кубані, то від Тузли нічого не залишиться. Але нам треба було показати, що це наша земля", – розповідав про ті часи тодішній голова кримського уряду Сергій Куніцин."Тузла була лакмусовим папірцем. Росіяни випробували Україну на міцність. Якби ми на Тузлі "проковтнули" експансію, те, що відбулося з Кримом в 2014-му, сталося би раніше, – пояснював Михайло Коваль.За декілька днів – 6 жовтня тодішній міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко (до слова, нині оголошений в розшук і заочно отримав підозру за держзраду по справі "Харківських угод") поїхав до Москви на переговори. На той момент довжина дамби сягнула 15 км.22 жовтня 2003 Верховна Рада України провела слухання про українсько-російські відносини, а президент Леонід Кучма перервав візит у Латинську Америку і поїхав до Тузли, щоб взяти участь у розв’язанні конфлікту. Паралельно в той самий день в Сімферополі відбувся проросійський мітинг, учасники якого заявили про готовність передати Росії разом з островом Тузла весь Крим. Акцію організували проросійські організації "Російська Громада Криму", "Руський Блок" та комуністи. На наступний день, 23 жовтня, коли між українськими прикордонниками й російськими будівельниками залишалося близько 100 метрів, будівництво зупинили.Завершення конфліктуСаме перед цим, розповідав Михайло Коваль, на Тузлу прибув президент Кучма. разом із ним на Тузлу прибули голова АП Медведчук, голова ДПСУ Литвин та інші силовики. Генерал Коваль, пригадуючи обличчя та поведінку Кучми, припускав, що оточення не дуже точно доповідало президентові про ситуацію."Вони заходять за мною в ДОТ – президент і Медведчук. Бачать п'ять амбразур, у кожній кулемет, гранатомети стоять із гранатами, купа народу, всі готові до бою. Вони побачили все це і їм обом ніяково стало", – пригадував генерал.Після того, як делегація оглянула "їжаки", міни,  попереджувальні таблиці російською мовою, Кучма зрозумів, що люди готові до захисту своєї землі, навіть перебуваючи фактично в приреченому положенні"І він одразу сказав Медведчуку: "Наберу Володимира Володимировича". Відійшов на кілька метрів убік, зателефонував Путіну й кілька хвилин говорив із ним. А потім повернувся до нас і каже: "Все, вони зараз зупиняться. Сідаємо за стіл переговорів", – йдеться в матеріалі.Кучма розповідає про один із важливих нюансів цієї розмови. Він попередив Путіна, що віддав наказ відкривати вогонь на ураження по порушниках кордону. У листопаді 2003 прем'єр-міністри Росії та України домовились про припинення подальшого будівництва дамби.2 грудня 2003 на Тузлі відкрилася нова прикордонна застава. Через декілька років, у липні 2005 року, пресслужба МЗС України оголосила, що Росія визнала приналежність Україні острова Коса Тузла і "вод навколо нього". Проте в Департаменті інформації й друку МЗС РФ у відповідь на таку інформацію сказали: "правовий статус острова Тузла залишається невизначеним".У березні 2014 року острів був анексований Росією в ході анексії Криму. фото: Кучма на острові Тузла ДовідковоОстрів Тузла утворився внаслідок розмиву через сильний шторм 1925 р. вузької коси, яка продовжувала Таманський півострів (Краснодарський край, Російська РФСР). Утворений острів площею у 3 км² (довжина острова — 6,5 км, ширина — близько 500 м) 7 січня 1941 року указом Президії Верховної ради РРФСР передали Кримській АРСР, яка у статусі Кримської області 19 лютого 1954 року увійшла до складу Української РСР.На противагу документам, підписаним у 1940-50-ті роки, Москва відмовлялася визнати Тузлу островом, наполягаючи на тому, що це коса і що Україні була передана лише континентальна частина Криму. Крім того, в Росії пояснювали свої дії "необхідністю запобігти розмиванню Таманського півострова", а також наводили безглуздий "історичний факт" про те, що начебто "рівень моря в античні часи був на 4 метри нижчим за нинішній", а тому "острів Тузла був великою ділянкою суші й частиною Тамані".У 1997 році в РФ вийшла друком книга "Коса Тузла: перечисленная территория", виготовлена О. Травніковим — депутатом законодавчих зборів Краснодарського краю, професором кафедри міжнародного права південно-російського інституту міжнародних відносин, а ще — випускником вищої школи КДБ СРСР. "В политике маленькая Коса Тузла в Керченском проливе — это не мелочь. Это принцип. Принцип отстаивания национальных интересов России. А принципы не могут быть предметом торга", – йшлося в ній.