Соціологічний "зріз"

Чимало українців, котрих продовжує всередині країни щоденно атакувати оскаженіла сусідня Росія, як не дивно, залишаються оптимістами щодо свого майбутнього: люди однією з головних цілей життя вважають перемогу, продовжують займатися допомогою ЗСУ, пораненим, переселенцям, іншою благодійністю.

Саме про це свідчить нове соціологічне дослідження "Проблеми соціальної згуртованості в Україні" групи Рейтинг. Експерти виміряли самоідентифікацію українців, довіру одне до одного, рівень соціальної стійкості, готовність допомагати іншим та ще низку індикаторів соціальної згуртованості.

Й врешті виявилося, що більша частина українців оцінюэ як майбутнє України (76%), так і власне (72%) - оптимістично.

Зокрема, за даними дослідження, абсолютна більшість українців (94%) відчувають себе громадянами України. При цьому за час повномасштабної війни самоідентифікація українців ще більше змістилася у бік країни загалом: люди асоціюють себе швидше з Україною загалом, ніж зі своїм регіоном (77%). Більше половини опитаних (52%) вважають себе європейцями та лише 8% -так званою "радянською людиною".

При цьому серед трьох найважливіших цінностей з визначеного соціологами переліку люди найчастіше позначали перемогу України (62%), родину та близьких (53%), власне здоров’я (34%), незалежність Української держави (26%), відновлення України (20%).

Щодо довіри в суспільстві - то її загальний індекс має середній рівень 3 за шкалою від 1 до 5, де 1 - це мінімум довіри, а 5 - максимум.

"Найвища довіра - до близького кола (3,9), тобто рідних, друзів, мешканців міста/села. Менше довіряють суспільному колу (2,9), тобто інституціям, організаціям, владі, мешканцям України тощо, а також колу "інших людей" (2,4), тобто незнайомим людям у випадкових ситуаціях, людям інших політичних поглядів або національності. ‍Понад третина респондентів довіряє мешканцям України (36%, ще 42% вагаються), дещо менше - мешканцям міста/села (30%, ще 42% вагаються)", - зазначають соціологи.

При цьому, за даними дослідження, найвищу довіру серед інституцій українці висловлюють волонтерським організаціям (63%). Менше довіряють громадським організаціям (30%, ще 37% вагаються), а також місцевій (25%, ще 27% вагаються) і центральній (24%, ще 26% вагаються) владі.

Водночас, за визначенням фахівців, індекс стійкості українського суспільства становить 3,6 (вище середнього рівня) за шкалою від 1 (мінімум) до 5 (максимум).

Окрім того, за даними дослідження, абсолютна більшість опитаних оптимістично оцінюють як майбутнє України (76%), так і власне (72%). Й більше 70% опитних переконані, що можуть самостійно впоратися з проблемами, котрі у них виникають.

Разом із тим, зберігається високим відчуття єдності з іншими українцями: його висловлюють майже дві третини респондентів. А включеними у життя місцевих громад відчувають себе 53% респондентів.

Випробовування війною та миром

Повномасштабна війна Росії проти меншої у 28 разів за неї України триває вже близько чотирьох років - без особливого успіху агресора, люди мали би втомитися. Але феномен української стійкості, що його соціологи вимірюють "зсередини" суспільства, поступово стає все помітнішим і "ззовні".

Помітив це врешті до того "короткозорий" у цьому питанні президент США Дональд Трамп , правда поки лише серед наших військових.

Так, під час нещодавньої зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським у Нью-Йорку він наголосив на особливій мужності українців.

"Я маю на увазі, подивіться, вони воюють, і це війна, яка триває три з половиною роки", - сказав Трамп журналістам.

Й додав, що Україна продемонструвала неочікувану стійкість у протистоянні агресору:

"Люди думали, що це швидко закінчиться, тому що Росія є великою військовою державою, а Україна, я вам кажу, вони хороші бійці".

Між тим і цивільні, котрі залишаються в Україні, "живуть своє прекрасне життя" попри ракетні і дронові обстріли росіян. І масово тікати з країни не збираються: з статистикою, потік нових біженців з України до ЄС, наприклад, нині зменшився, зокрема, у першому кварталі 2025 року кількість нових рішень про тимчасовий захист в Євросоюзі впала на 30,9% порівняно з тим же періодом минулого року.

Про деякі "секрети", причини такої підвищеної вітальності пише відомий журналіст та публіцист Віталій Портников на своїй Facebook-сторінці. А також порівнює нашу витривалість із виживанням фінів під час Зимової війни 1939-1940 років.

"Ти впевнений, що фіни під час війни з Радянським Союзом поводилися так само, як ми під час війни з Росією? - запитав мене співрозмовник, відомий український політик, на терасі однієї зі львівських кавʼярень. - Що вони ось так ходили до кавʼярень, до театрів, до ресторанів, до спортзалів, намагалися не помічати війну? На мою обережну ремарку, що під час війни люди зазвичай реагують приблизно однаково і намагаються жити звичним життям, він відповів, що ставлення фінів до такої реальності треба вивчити. А буквально за кілька днів я почув таке ж порівняння від іншого співрозмовника - відомого західного журналіста, – уже на терасі київської кавʼярні. Я подумав: може, вони між собою це обговорили. Але ніхто з них, схоже, не звернув уваги на те, скільки тривала Зимова війна", - розповідає він.

А вона, нагадує журналіст, "тривала лише три з половиною місяці, отже, порівнювати терасу київського чи навіть харківського кафе з рестораном у Гельсінкі - не зовсім коректно".

Між тим, за його словами, четвертий рік війни - це вже зовсім інше випробування для будь-якого війська й для будь-якого суспільства.

"Ми добре знаємо це з уроків історії. В лютому 1917 року в Російській імперії сталася Лютнева революція - активними її учасниками були військові, котрі не бажали далі воювати. Новий уряд, побоюючись наслідків виходу з війни, не став надавати мирних пропозицій, і більшовики без особливих проблем узяли владу, оголосили про вихід із війни і фактично розвалили державу. Схожі процеси мали місце й в інших країнах, що брали участь у Першій світовій: Австро-Угорщина буквально розпалася на шматки, які згодом стали новими національними державами. У 1918 році, коли Першу світову програвала Німеччина, на її території, між іншим, не було іноземних солдатів - однак втома від війни, суспільне виснаження, втрата адекватності сприйняття реальності та довіра до влади лишалися чинниками руйнації", - нагадує Портников .

З цієї точки зору українське суспільство ще виглядає досить стійким, продовжує він: "соціологія фіксує високий рівень готовності не допустити капітуляції й зникнення країни з політичної мапи світу; до дій влади є питання, але більшість людей не сумнівається в її легітимності, хоча саме такого роду сумніви ворог і намагається посіяти; мобілізація йде непросто, але вона йде - і все це відбувається у державі з демократично обраними органами управління, де у людей немає страху перед владою, який у авторитарних країнах дозволяє утримувати населення в покорі навіть у найважчі часи".

При цьому Портников наголошує: задача України - вистояти доти, поки у Росії не вичерпаються можливості для продовження агресії.

"Це означає не лише підтримувати боєздатність армії: потрібно піклуватися й про внутрішню атмосферу суспільства. Часто тил "ламається" раніше ніж фронт. Армії, навіть переможні, залишаються без майбутнього, якщо держава перестає функціонувати й перетворюється на арену взаємних чвар", - попереджає він.

Тому потрібно забезпечити, аби військові, котрі повернуться з фронту, мали можливість адаптації, а не потрапили у громадське протистояння, бо це перетворить будь-які наші успіхи на поразку, підкреслює Портников .

"При цьому наголошую: перспектива внутрішнього протистояння не є неминучою. Стан українського суспільства нині засвідчує зворотнє", - обнадіює він.

Ірина Носальська