Чи є ще в когось ілюзії, що війна закінчиться найближчим часом? Навіть якщо активна фаза стихне, протистояння триватиме. Ми житимемо поруч із загрозою ще довго. А це означає одне: українці мають стати народом, який у будь-який момент здатен дати відсіч ворогу. І це неможливо без постійної, якісної підготовки. Саме тому вже зараз потрібно не відкладати, а будувати ефективну систему національного спротиву. Суть проста, хоча для багатьох неочевидна. Система спротиву — це не закон і не набір інструкцій. Це жива структура, яка тримається на людях. І без активної участі ветеранів російсько-української війни її просто не створити. Погляньмо на законодавство. Закон України "Про основи національного спротиву" прямо говорить про бойовий досвід учасників війни як базу для підготовки громадян. Стаття 3.5 визначає, що одне із завдань цієї системи — сприяти набуттю громадянами готовності захищати Вітчизну, зокрема "на основі бойового досвіду учасників бойових дій, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України". Іншими словами, ветерани офіційно визнаються носіями знань, без яких підготовка неможлива. Реклама: З вересня в університетах діє обов'язкова базова військова підготовка для студентів. Постанова Кабміну №734 визначає, що викладати її мають насамперед ветерани війни та військової служби. У середній освіті діють спільні рекомендації МОН і Мінветеранів, які відкривають можливість ветеранам викладати предмет "Захист України". Їхній статус визначено як додаткову перевагу при відборі кандидатів на ці посади. Це правильний крок. Але потрібно йти ще далі. Я переконаний: викладати військову підготовку повинні тільки ветерани російсько-української війни. І це варто закріпити на рівні закону. Бо без них усе це перетвориться на чергову формальність. Це як навчання плавати без води. Можна скільки завгодно малювати схеми й говорити про техніку, але коли діло дійде до реальної хвилі, то без тих, хто вже плавав у шторм, всі потонуть. Ветерани нинішньої війни — це не теоретики. Вони знають, як діє противник, що таке боєготовність і як поводяться люди в кризові моменти. Їхній досвід — фундамент, на якому можна збудувати справжню систему спротиву, а не її імітацію. Коли про національний спротив говорять лише в теорії, молодь сприймає це як формальність. Але коли до аудиторії заходить ветеран, слова стають реальністю. Це не "ще один предмет". Це розмова про те як в кризовій ситуації захистити себе, свою сім'ю і свою Батьківщину. Звісно, постає питання кадрового ресурсу. Можливо станом на зараз ветеранів не вистачить, щоб заповнити всі штатні позиції в освіті. Тому систему потрібно зробити гнучкою — передбачити можливість залучення ветеранів як інструкторів із гідною оплатою, без обов'язкового переходу на викладацькі посади. Це дозволить тим, хто має іншу роботу, долучатися й передавати досвід, не перевантажуючи систему. І ветерани цього прагнуть. Приклад Військового вишколу Києво-Могилянської академії, де ядром є ветерани 241-ї бригади ТрО, це доводить. Без жодних примусів, на добровільних засадах, вони вже формують нове покоління оборонців. І це працює. Система національного спротиву без ветеранів буде схожа на будинок з фасадом без фундаменту. Гарні гасла, плани, документи, але без опори. Якщо ми справді хочемо бути країною, здатною захищатися, то маємо залучати тих, хто вже це пройшов. І дати їм не роль статистів, а центральне місце в підготовці суспільства. Бо спротив — це не теорія. Це люди. Олексій Фандецький