Адепти крилатої ракети, «кращої, ніж застарілий «Томагавк», почали із захватом тягати по інформпростору публікацію «The Economist», яка схвально відгукується про «Фламінго». Зокрема, стверджується, що вже випускається по 2-3 ракети на добу, і вони мають бойове використання. Також адептами підкреслюється, що публікація в «The Economist» – це не якась там джинса, а переконливе свідчення.

Знаю, наскільки нервово реагують в ОП на будь-який неупереджений аналіз «Фламінго» та інших виробів компанії «Fire Point». Але ж істина дорожче.

Почну з приємного. Як дипломований спеціаліст навскидь можу сказати, що згідно з заявленими масово-габаритним параметрам «Фламінго» теоретично здатна пролетіти 2,5-3 тис. км з бойовим навантаженням біля 1000 кг. При цьому точність та захищеність від засобів ППО-ПРО викликає обґрунтоване занепокоєння, знов-таки виходячи з масово-габаритних параметрів.

Ціна ракети в $500 тис. виглядає відносно прийнятною (з урахуванням закладених 25% прибутку), особливо, якщо вона не буде зростати, як зазвичай відбувається з продукцією наших виробників: зачепилися за контракт, і ціна полізла вгору. Звісно, більш предметно про відповідність ціни можна говорити, лише маючи перед собою конструкторську і технологічну документацію на ракету.

Достовірного підтвердження штатного бойового використання «Фламінго» я ніде не знайшов. І це ніяк не можуть бути журналістські статті у наших чи іноземних виданнях, які базуються на піар-інформації від самої компанії «Fire Point». Зазвичай таким підтвердженням є офіційне повідомлення від нашого Генштабу з підкріпленням у вигляді супутникового чи іншого фото. Зокрема, про крилату ракету «Пекло» такі матеріали є.

Та й ворог регулярно розповідає про те, чим атаковані його об’єкти, і демонструє уламки чи то ракети, чи то безпілотника. Анонс про «Фламінго» наробив стільки галасу у недоімперії, що скиглення у випадку вдалого ураження, або захват від того, що ракету вдалося збити, гарантовані. У будь-якому випадку, наслідки удару повноцінною боєголовкою в 1050 кг приховати неможливо.

Не можу вважати підтвердженням бойового застосування відео з запуском трьох «Фламінго» кудись у напрямку моря. Руйнування прикордонної застави у Криму, яке буцімто робота «Фламінго», на фото виглядають такими, що зроблені іншими, менш потужними засобами. Та й до Криму ніяк не 3000 км.

Таким чином, слід вважати, що «Фламінго» знаходиться на стадії конструкторських випробувань і доопрацювання до анонсованих параметрів. І було б доцільним, як би під час такого доопрацювання турбореактивний двигун сховали всередину корпусу, як це зроблено, наприклад, у «Нептуні», що відразу зменшить радіолокаційну та інфрачервону помітність ракети.

До речі, випуск 2-3 виробів, але не на добу, а на місяць, як раз відповідає стадії конструкторських випробувань.

Про намір «Fire Point» швиденько побудувати від нуля завод по виробництву турбореактивних двигунів я краще промовчу, щоб не насміхатися над світлими мріями. Зауважу тільки, що компанія шукає партнерів для такого будівництва не тільки у Данії, а і в інших країнах ЄС, тобто, черги на партнерство чомусь нема.

І ще одне – стосовно екстремально стислих термінів виготовлення карбонових елементів ракети, чим похвалилися технічна директорка «Fire Point» Ірина Терех. І про що, відповідно, згадує «The Economist». Якщо нам втюхують прискорення отвердіння карбонової конструкції за рахунок нагріву, то ніяке це не ноу-хау, бо процес запікання використовується давно. Але якщо це просте скорочення часу отвердіння, то карбон не набере запланованих параметрів міцності і стійкості.

Пані Ірина має про це знати. Бо приблизно так само ведуть себе вироби з бетону, на яких вона спеціалізувалася до того, як раптом перетворитися на провідного спеціаліста у безпілотній та ракетній сферах.