Зима 2025-26 стане черговим етапом енергетичної війни з Росією, яка почалася у 1992 (!) році зі спроби зупинити наші АЕС, а зараз продовжиться черговою спробою заморозити Україну.

Якщо дуже коротко, то маємо кілька ввідних:

• У газових сховищах закачано мало газу (більше, вважалося не потрібно з огляду на наш потенційний видобуток і відсутність «зайвих» коштів);
• Росіяни розуміють, що США взяли курс на остаточний відрив преміального європейського ринку від Москви і наступний рік стає, де-факто, останнім, коли можна щось змінити.
• Україна знову відіграє тут ключову роль. І план росіян дуже простий – змусити європейців купувати азербайджанський (так званий азербайджанський) газ, який буде транспортуватися в ЄС через українську ГТС, щоб потім допомогти Україні купити цей самий газ (інакше, вважають у Кремлі, ЄС зіткнеться з ростом цін на газ і його фізичним дефіцитом).
• Паралельно, росіяни вважають, що в межах угоди по транспортуванню азербайджанського газу, буде вирішено питання транспортування газу в Угорщину і Словаччину (з можливим розширенням постачання газу до інших країн і перш за все до Австрії).
• Якщо підсумувати, то у РФ вважають, що можуть створити цю кризу і ЄС попливе, у тому числі в переговорах по зняттю санкцій. А для підсилення своєї позиції вони продовжать запускати дрони. Правда, тут є один вагомий нюанс – зараз у тому, щоб поплив ЄС не зацікавлені США.

Вся ця історія – це частина 33-літньої російської енергетичної війни проти України. Наприкінці листопада у видавництві «Віхола» виходить книга «Перша енергетична. Війна, яку Росія програла до вторгнення» авторства Євгена Мочалова та Віталія Крижевського. І це книга саме про енергетичні війни Росії проти України. Як на мене, це, насправді, дуже крута книга, яка розкриває механізми цих воєн про які ми не просто забули, а про які більшість українців навіть і не знають.

Ну чи памʼятає хтось, як відразу після утворення незалежної держави Україна зіткнулася з тим, що росіяни вирішили заборонити вивіз відпрацьованого ядерного палива, що мало б зупинити всі наші АЕС і поставити хрест на незалежності? Або про стратегію росіян по зупинці інвестицій у видобуток сланцевого газу? Ми цього не знаємо і тому, на жаль, не вчимося навіть на своїх помилках.

Чому варто читати цю книгу? По-перше, це потрібно для того, щоб зрозуміти не лише історію та історичні механізми, але й для того, щоб розуміти дії росіян сьогодні, завтра і, на жаль, післязавтра. Також окремо хотів би відзначити, що це той тип серйозної історичної літератури, який читається, як детектив. А щодо газової війни 2025-26 – ми вистоїмо. Хоч і буде дуже тяжко.