По-перше, дивним і небезпечним виглядає самий факт, що на четвертому році повномасштабної війни в нас відсутня адекватна програма протидії тому, з чого ця війна почалася – повітряним ударам.

По-друге, у спробах якось відбиватися від атак з неба катастрофічно відсутні професійний аналіз загроз і системний підхід до протидії.

Зрозуміло, що ми значно менші за недоімперію. Але ж ми не поступаємося у розумності і креативності! А якщо спробувати проаналізувати ситуацію, то стає зрозумілим, що головна загроза – це не крилаті ракети ворога. І навіть не балістичні. Бо їхня ціна і – головне – обсяги виробництва приблизно такі ж, як і для відповідних зенітних ракет наших партнерів.

Тобто, тут справа у спроможностях західного виробництва і нашій можливості отримувати такі ракети ППО-ПРО. Бо свої великі зенітні комплекси ми почнемо виробляти ще нескоро і, мабуть, не за цієї влади.

Головна загроза – це ворожі безпілотники дальньої дії, «Шахеди» у першу чергу. Тому що це вдала технологічна конструкція, яку ворог ще й постійно вдосконалює. І нарощує виробництво. І тактику застосування також змінює: зараз шахеди демонструють щось на зразок ШІ: вони збиваються у зграї над ціллю, потім вивчають нашу протиповітряну оборону – не тільки за роботою радіолокаторів, але і по спалахах від пострілів кулеметів, потім намагаються знищити наші зенітні позиції. І лише потім, вже майже безперешкодно, атакують енергетичний об’єкт.

Натомість в нас наявна суто рефлексивна позиція: ворог зробив щось нове, ми відчули це у вигляді жертв і руйнувань, і тільки після того починаються поспішні і, відповідно, не дуже вдалі спроби протидії.

Крім того, повністю відсутній комплексний підхід: є дилетантські намагання знайти якусь універсальну суперзброю і закрити питання відразу і назавжди. Звідси і таке захоплення нашого керівництва дронами-перехоплювачами, які не будуть ефективними, допоки не стануть багаторазовими і зможуть діяти без оператора за будь-якої погоди.

Складні проблеми не мають простих рішень. А бойові дії – це проблема надскладна. От як переконати у цьому людей, які взагалі не дуже схильні думати?

Сьогодні на першому місці за ефективністю проти «Шахедів» – це невеликі, тобто, дешеві зенітні ракети з дальністю до 10 км наземного та повітряного базування (що я стверджую вже два роки). Саме тому британці почали постачати нам подібні ракети, а штатівці терміново розробляють нове покоління своїх «Стінгерів».

Але ж існує ціле сімейство українських ракет «Верба» розробки КБ «Луч». За задумом вони планувалися і для зенітного використання. Чому цей напрямок не отримав належного розвитку? Лише тому, що КБ «Луч» чимось не подобається тим, хто приймає рішення у цій сфері?

На другому місці – сучасні зенітні гармати у вигляді комплексів на зразок «Скайнекса». Але ми знов-таки розраховуємо лише на допомогу німецького «Рейнметаллу», спроби створити власну зенітну артилерію не проглядаються, хоча це завдання цілком посильне.

А щодо пасивних методів захисту енергетичних об’єктів, то програма провалена повністю: за даними комісії ВР, витрачені десятки мільярдів гривень, збудовано, дай боже, 30% захисних споруд. І цей провал став зрозумілим ще у середині минулого року, коли Кабмін фактично припинив фінансування більшої частини цих робіт.

Але чому, коли провал став очевидним, кошти не були спрямовані на альтернативні проєкти захисту? Наприклад, ще з 2023 року дніпровські вчені пропонували використовувати аеростати, які будуть піднімати міцну сітку над енергооб’єктами. Пропонували, але почуті не були. Такий проєкт значно дешевшій, ніж бетонні «черепахи», які укривають трансформатори. Може, сітка і не дає стовідсоткової гарантії, але все одно це значно надійніше, ніж укриття, які так і не побудували, а гроші зникли.

Можна продовжувати розповідати, що зроблено не так. Це буде довгий перелік риторичних питань. Проте саме цей перелік наштовхує на відповідь на головне питання, яке хвилює всіх українців: наскільки ми готові до максимальної інтенсифікації ворожого повітряного терору цієї зими?