Офіційний календар розмив сьогоднішнє свято на декілька нових, але 14 жовтня – це ідеальний день народження УПА та водночас день добровольця.

Його завжди відзначала не офіціозна, а справжня, національна, невіртуальна Україна – від лісових бункерів і гірських галявин, де шикувалися сотні УПА, до воркутинських бараків, де каралися полонені повстанці.

Вулицями пострадянських міст марширували сивочолі ветерани й молоді ідеалісти, на яких псевдоукраїнська влада спускала відгодований міліцейський спецназ.

Дух нашої Армії – непереможний і безсмертний, він не підвладний календарям і реформам.

Народжений безкомпромісним опором жменьки ідеалістів під проводом полковника Коновальця, УПА кинула виклик усім імперіям і недоімперіям свого часу. Організація українських націоналістів налічувала лише кілька тисяч осіб, але саме вона змогла дати по зубах Сталіну в 1939-му, коли всі інші структури просто зникли. Створена на її основі Українська Повстанська Армія під командуванням Романа Шухевича здобувала кожен набій і кожен снаряд у бою з окупантами – і мала підтримку сотень тисяч простих українців.

Сьогодні український визвольний рух живе в рядах Збройних сил: бригади й корпуси тримають сотні кілометрів фронту й дають надію мільйонам, що Москва цього разу обламає криваві ікла об наш спротив.

Пережили Сталіна, Берію, Меркулова та Абакумова з Судоплатовим – переживемо й цих.

Україна – мазепинська, шевченківська, петлюрівська, бандерівська та сучасна – дихає, живе, бореться і не здається. Як не здавалась Українська Повстанська Армія.

Час врешті й реалізувати повернення заслужених звань Героя України генералу Роману Шухевичу та Степану Бандері. Досить посилатися на куплені рішення донецьких судів.

Слава Україні!

Героям слава!