З 17 жовтня 2025 року в Казахстані набувають чинності зміни до правил застосування примусових медичних заходів: особам, засудженим за сексуальні злочини проти дітей, можуть призначати ін’єкції для зниження сексуального потягу за шість місяців до звільнення.

Це не "автомат" — процедура вимагає рішення суду і участі медиків, але сама можливість примусової хімічної терапії тепер прописана чіткіше та набуває конкретних термінів виконання. 

Механіка така: адміністрація колонії готує справу за рік до закінчення строку, суд призначає психіатричну експертизу, яка має визначити ризик рецидиву й психічний стан засудженого. Якщо висновок фахівців підтверджує ймовірність повторного злочину, тоді – за судовим рішенням – людині можуть вводити гормональні препарати, що знижують лібідо. Процедуру виконуватимуть у виправній установі або — якщо засуджений перебуває на пробації — у амбулаторній клініці; участь психіатра є обов’язковою. 

Офіційні зміни також передбачають винятки: особам із виявленими серйозними психічними розладами хімічна кастрація не призначається, натомість для них можуть бути інші медичні заходи. Правила адресовані повнолітнім (старше 18 років), які визнані винними у сексуальних злочинах проти неповнолітніх. На папері це виглядає як «комбінована» система — судова перевірка плюс медичний контроль; на практиці ж такі заходи завжди підкидають сотні етичних та правових питань. 

Ключове питання — чи працює це як запобіжник і чи не перетворюється на карательний інструмент замість ефективної превенції. Деякі держави вже намагалися вводити подібні норми, деякі активісти та експерти охоплені обуренням: вони вказують на ризики порушення прав людини, наукову сумнівність тривалості й ефективності хімічної терапії як «вічного рішення», а також на моральну дилему щодо примусу в медицині. У світі вже були гучні дискусії — від критики міжнародних правозахисників до випадків, коли медики відмовлялися брати участь у таких програмах. 

Паралелі з іншими країнами показують: частина урядів просуває хімічну кастрацію як інструмент швидкої реакції на зростаючі злочини проти дітей, інші — віддають перевагу комплексній стратегії: жорсткіший судовий контроль, реабілітація, моніторинг та робота з профілактикою злочинності. Критики нагадують, що без системної реформи правоохоронної та судової систем, поліпшення умов допиту постраждалих, захисту дітей і роботи з сім’ями навіть «примусові уколи» ризикують стати лише символічним актом помсти, а не реальним захистом суспільства. 

Що важливо мати на увазі читачеві: нові правила вже затверджені технічно (наказ Міназдоров’я, датований 1 жовтня 2025 року), але їхня реалізація — це інша історія: від рівня готовності медичних установ і доступності якісних психіатричних експертиз до того, чи не стануть такі заходи інструментом тиску або зловживань. Тому півроку перед звільненням — це не лише дата ін’єкції, це час для відкритої суспільної дискусії про те, як захистити дітей, не порушивши базових прав людини

Нагадаємо, що колеги, сусіди чи давні друзі: з ким найчастіше зраджують партнери.

Раніше ми повідомляли, що 50 років чекав на страту за чужий злочин: невинного вбивцю виправдали і випустили з в'язниці.