Історія – справа лінійна і йде якоюсь власною дорогою, де виживають більш сильні та адаптивні. Ті, хто вміють швидше за інших передчувати біду, реагувати на виклики та об'єднуватися в союзи.

Однак деякі її віхи можуть здатися циклічними або принаймні дуже схожими. 100 років на континенті панували націоналістичні ідеї, після Першої світової війни постали нові лідери терору – Сталін (як правитель частини європейського простору, зокрема України) Гітлер та Муссоліні, які зрештою розв'язали найбільшу війну нашого часу.

І тоді, і зараз Європа мала і має об'єднуватися. Бажано ЗА якусь ідею, але іноді доводиться й ПРОТИ, як зараз проти Росії. Одну з таких ідей пропагує Пан'європейський рух, який робив це ще 100 років, коли тільки починав своє існування.

Що таке Пан'європейський рух?

Недавно я познайомився з онуком імператора – Карлом фон Габсбургом. Він є нащадком останнього правителя Австро-Угорської імперії Карла І. А син Карла І, Отто фон Габсбург, іще до заснування ЄС, обстоював ідею сильної Європи, що зараз робить і сам Карл, уже в статусі президента Пан'європейського руху.

Пан'європейський рух — це політичний і культурний рух, що виступає за об'єднання європейських держав у спільний політичний, економічний і ціннісний простір. Його в 1923 році заснував граф Ріхард Куденгове-Калерґі, який опублікував маніфест "Пан'Європа". Ідея виникла після Першої світової війни — як реакція на націоналізм і руйнівні конфлікти між європейськими державами.

На той момент створення такого руху було відповіддю на зовнішні виклики (США, що посилювалася та СРСР, який насаджував тоталітаризм). Замість розбрату та політичного егоїзму деяких лідерів пан'європеїсти пропонували ідею єдиної Європи, де війни між державами були б неможливі, а народи жили б у співпраці, демократії та мирі.

Фактично це база для Європейського Союзу, який був заснований за 30 років. До того Пан'європейський рух поширював свою ідею на континенті, шукав підтримки серед еліт у різних країнах. Пан'європеїзм свого часу підтримали Отто фон Габсбург, Альберт Ейнштейн і Томас Манн.

Чим корисний Пан'європейський рух?

Мав можливість особисто поспілкуватися з нащадком імператора та президентом руху Карлом фон Габсургом.

Він приїхав на щорічну конференцію до Чернівців, аби засвідчити свою підтримку нашій країні. Що мене особисто вразило: пан'європеїсти можуть говорити більш відверто, без політичних масок чи дипломатичного лоску.

Карл фон Габсбург не просто засуджує чергові удари по Україні, а чесно називає Росію злом та небезпекою для всього континенту. І замість примирень з агресором політик робить жорсткіші заяви про те, що імперія має розвалитися:

"Сьогоднішня Росія насправді є дуже класичною колоніальною імперією, якою керує Москва. Це починається з економічної експлуатації колоній і продовжується гнобленням людей цієї колоніальної імперії аж до спроби використовувати їх як гарматне м'ясо у колоніальній війні проти України. Європа, яка зацікавлена в безпеці своїх громадян, повинна якомога швидше розпочати розробку сценаріїв розпаду Московської колоніальної імперії".

Окрім проєвропейської (а значить, і проукраїнської) позиції, із пан'європеїстами можна працювати і більш практично. На конференції в Чернівцях разом із міжнародними партнерами була порушена тема "Россотруднічества". Це мережа російських установ, що працюють на території Європи і поширюють там свою культуру, мову, віру тощо.

За дивним збігом, часто проросійські заклади розташовані біля військових об'єктів та критичної інфраструктури. Просто збіг обставин? Не думаю.

Під час щорічної конференції була озвучена ідея буквально викинути це "Россотруднічество" з усієї Європи (зокрема з країн, що не в ЄС) заради безпеки континенту. По-моєму, це перспективна тема, із якою варто працювати. І ми вже маємо потенційного партнера в цьому питанні.

Перспективи для України

Є кілька причин, чому співпраця Пан'європейського руху та нашої держави є взаємовигідною. Для колег це:

1. можливість надалі поширювати свої ідеї і за межі ЄС. Пан'європейський рух особливо зацікавлений у країнах, що на шляху до Євросоюзу (Україна, Молдова, Грузія), аби провадити свою культуру тут і зробити вступ до ЄС легшим;
2. розуміння того, що єдина та сильна Європа не можлива без свого східного форпосту, яким сьогодні є Україна;
3. захист прав людини та верховенства права. Це теж одна з функцій Пан'європейського руху. В України тут величезний пласт роботи.

Для нас це також не менш вигідна історія. Від пан'європейського руху ми можемо отримати:

1. просування проукраїнських ідей в державних структурах країн Європи. Через Пан'європейський союз ми можемо лобіювати українські інтереси в парламентах Австрії, Франції, Німеччини, Чехії – там, де рух має вплив;
2. обмін досвідом для молоді. Пан'європейський рух має молодіжні крила, університетські дискусії, форуми – середовище, в якому наша молодь може бути рівноправною частиною європейського діалогу вже зараз. Це вже відбувається в ЧНУ ім. Федьковича, але можна розширювати цю співпрацю і далі;
3. можливість показати свою ідентичність не лише крізь війну. Україна сьогодні постає в ролі воїна або берегині континенту. Але крім цього, нам, як найбільшій країні Європи, є, що показати колегам. Пан'європейський рух дозволяє нам говорити про майбутнє — не лише про виживання, а про спільне будівництво Європи після війни.

Сьогодні для України цей рух може стати класною платформою для нагадування про те, що Європа мусить бути єдина у своїй боротьбі. Бо якщо ні – наш північний сусід прийде і до вас.

Засновник пан'європеїзму граф Р. Куденхове-Калерґі (Австрія) вперше описав ідею у своїй книзі "Пан'Європа" (1923), розвинувши її надалі в книгах "Боротьба за Пан'Європу" та "Європа прокидається".

Єдиний європейський простір уже є – і це Європейський Союз, який буде розширюватися.

Боротьба за Пан'Європу триває, де України є не запасним гравцем, а буквально лідером на полі бою.

До наступного етапу ми перейдемо тоді, коли вся Європа дійсно прокинеться. І Пан'європейський рух може і мусить взяти в цьому участь. Як заповідав лідер.

Ярослав Юрчишин