Поведінка Великого Путіна останніми днями виглядає як типова істерика слабака, в якого вже нема що пред'явити.

Всі ці мультяшні «арєшнікі – бурєвеснікі – посейдони», фейкові оточення цілих угруповань ЗСУ нагадують саме бандитські істерики типу «дєржитє мєня сємєро, а то я за сєбя нє атвєчаю...».

Трохи раніше з'явилося багато думок і навіть аналітики про те, що РФ сповзає в економічну кризу, наводяться десятки фактів – в одному регіоні те, в другому інше тощо.

Ну а про танкери, які раптом пачками стали зупинятися на сторінках ЗМІ лише за тиждень після оголошення санкцій Трампа (які вступають в силу лише 21.11.2025) та й про Індію, яка вже майже «відмовилася» від нафти РФ (хоча танкери, що вийшли за цей постсанкційний тиждень, ще не встигли дійти з Балтики до Суеца) – хочеться слухати і слухати як вечірню казочку малятам.

Звичайно, всім нормальним людям в усьому світі дуже хочеться в це вірити. Але...

1. Я добре уявляю покоління Путіна, що отримало фундаментальні знання та навички на все життя в «Краснознаменном институте имени Андропова КГБ – Академии внешней разведки СССР». Уявляю, хто їх вчив і на якому досвіді. Це ще та професійна деформація.
2. Вся інформація про «передкризовий стан» економіки РФ походить виключно з російських джерел. А також від хороших росіян, які беруть її з тих же джерел. Тому що інших джерел немає і не може бути – внаслідок особливостей контррозвідувального режиму в цій тоталітарно-бандитській державі.

А тому, якщо у вас на основі російських джерел виникають прості і логічні для вільної європейської людини висновки – значить їм вдалося вас надурити.

Скоріш за все черговий напад ядерної істерики Путіна – штучний і на щось розрахований. Намагатися зрозуміти викривлену специфічну логіку тих людей – важка вузькопрофесійна справа. Вони ж ще не втратили свої навички та вміння – згадаймо, як світ повірив в «Киев за 3 дня».

Згадаймо, як зараз поважні люди з наших союзників говорять по аналогії з тими «3 днями», що РФ така сильна, що нам ніколи не вдасться повернути Крим та Південь України...

Отже, головне – не вірити. Ні інформації та емоціям, що породжені у РФ, ні першим власним очевидним здавалося б висновкам, що зроблені на цій хиткій основі.