Його життя стало мостом між козацькою спадщиною, європейською дипломатією та світом високого мистецтва, де він не лише представляв інтереси імперії, якій служив, а й став ключовим меценатом талановитого Людвіга ван Бетховена, вплинувши на розвиток класичної музики у всьому світі.Раннє життя в тіні гетьманської славипортрети Розумовського, фото: ВікіпедіяАндрій Розумовський виріс у родині, яка уособлювала вершину козацької еліти XVIII століття. Його батько, Кирило Розумовський, останній гетьман Лівобережної України (1750–1764), походив із селянського роду "Розум" із Лемешів на Чернігівщині, але завдяки голосу та зв'язкам з імператрицею Єлизаветою піднявся до вершин влади. Гетьманство Кирила завершилося скасуванням автономії Гетьманщини Катериною II у 1764 році, що стало трагедією для української еліти, але не зламало родину. Андрій, третій син Кирила, народився в 1752 році у Глухові – резиденції гетьманів, – і з дитинства вбирав атмосферу просвітництва та культури. Батько, палкий шанувальник музики, запрошував до палацу в Батурині музикантів, що виконували як народну музику, так і кращі композиції тодішньої Європи.Ця любов до мелодій передалася сину. У підсумку Андрій став не лише дипломатом, а й скрипалем.Будучи учнем відомого історика Авґуста Шлецера, Андрій здобув блискучу освіту. Батько створив для дітей свою "академію", по суті, прототип закритого ліцею, у палаці на Василівському острові в Петербурзі. Однак у 1764 році царська влада її закрила, коли Розумовські попали в немилість нової імператриці Катерини ІІ. Щоб завершити навчання, Андрій послали на навчання у Європі, а саме Страсбурзький університет.У 1769 році юний граф вступив на флот, став лейтенантом, брав участь у Чесменському бою з турками, командував одним з фрегатів. Та вже у 1773 році Андрій Григорович перейшов на придворну службу. Його дружба з цесаревичем Павлом (другом дитинства) непокоїла імператрицю Катерину II. Тому у 1776 році вона вислала Розумовського з Петербурга, а у 1779 році призначила послом у Неаполь. Так почалася його майже 30-річна дипломатична служба.Дипломатична кар'єраУ Неаполі граф Розумовський швидко здобув прихильність королеви Кароліни-Марії, яка керувала королівством Сицилії та Неаполя. Але під її впливом порушував певні інструкції російської імператриці Катерини II. Тому у 1784 році його перевели до Копенгагена, а за два роки – до Стокгольма, де його депеші про Швецію дуже сподобалися імператриці.У той час він одружився з Елізабет Тун – донькою австрійського графа Франца Тун-Гогенштайна та графині Марії Вільгельміни фон Ульфельдт. дружина Розумовського - Єлизавета Тун-Гогенштайн, фото: Вікіпедія Після короткого перебування в Росії, де Андрій представив родині свою дружину, вже у 1790 році Розумовського призначили помічником посла у Відні, а за два роки – він замінив князя Дмитра Голіцина на цій посаді. Вже у статусі посла, він брав участь у поділах Польщі.Тим часом Європу все більше хвилювали революційні події у Франції, кульмінацією яких стала гільйотина для короля Людовика XVI. Європейські монархи активізувалися для формування антифранцузької революції, щоб повернути сталий лад на континенті. Новий російський імператор Павло І долучався до цього процесу під час так званої Війни другої коаліції, однак зазнав поразки. Він був невдоволений діями Розумовського на посаді посла у Відні, тому відкликав його до Росії та наказав жити у Батурині. Натомість його дружина Єлизавета із хворою матір'ю залишились у Відні. Павло І поцарював всього 5 років, поки за мовчазної згоди його сина і наступника Олександра І, батька не вбили і він зайняв престол. Новий імператор одразу повернув Андрія Розумовського у Відень, де той у 1802 році знову опинився з родиною. Розумовський був знаним противником бонапартизму та Наполеона, який захопив владу у Франції. Тому на відомі звані вечори дружини Єлизавети стікалися закляті вороги Наполеона, щоб обговорити ситуацію. Зрозуміло, що основну частину своєї дипломатичної діяльності граф присвятив тому, щоб переконати австрійський уряд воювати проти Наполеона. Однак у Петербурзі його дипломатією дедалі більше невдоволені. У грудні 1806-го після тяжкої хвороби померла дружина Єлизавета, що морально підірвало графа. А після Тильзитського миру Росії з Наполеоном становище Розумовського стало безнадійним. Тому у липні 1807-го він пішов у відставку. Продовжуючи жити у Відні, отримавши чималу спадщину після смерті батька, останнього гетьмана, він присвятив себе високій культурі, зокрема, значно вплинувши на музику видатного Бетховена. Дружба з Бетховеном: меценатство, що змінило музикуНасправді Андрій Розумовський увійшов в історію не стільки як дипломат, скільки як меценат, чия пристрасть до музики зв'язала його з генієм сучасності, німецьким композитором Людвігом ван Бетховеном. У 1804 році, після чергового повернення до Відня, Андрій Розумовський, який був захопленим музикантом-аматором, організував домашній струнний квартет під керівництвом Ігнаца Шуппанціха.До складу ансамблю входили Луї Сіна, Франц Вайс і Йозеф Лінке – провідні музиканти Відня того часу.Саме цей квартет став однією з найкращих камерних груп Європи й платформою, де вперше пролунали нові твори німецького композитора Людвіга ван Бетховена. Хоч Бетховен на той час уже починав втрачати слух, він знайшов у домі Розумовського не лише аудиторію, а й щирого друга та мецената.Андрій Розумовський фінансово підтримував композитора, замовляв у нього твори й відкривав перед ним двері до віденських аристократичних салонів.Це меценатство допомогло Бетховену утвердитися як самостійний геній, вийшовши з тіні своїх попередників – Гайдна й Моцарта. Фактично, саме допомога Розумовського зробила безсмертним для світу ім’я Бетховена.У 1806 році Розумовський замовив три струнні квартети (Op. 59), які Бетховен присвятив йому – так звані "Розумовські квартети". Композитор довго уникав цього жанру, але саме Розумовський спрямував його до них. А ці твори, що датуються 1806 роком, є знаковими для розвитку жанру європейської камерної музики, новим етапом, революціонізувавши квартетну форму своєю симфонічною глибиною та емоційністю. Пізніше, у 1808 році, Бетховен присвятив Розумовському свої 5-ту та 6-ту симфонії – шедеври, що втілювали героїзм і пасторальну ідилію, відображаючи вплив мецената. Розумовський вплинув на Бетховена не лише коштами, а й культурним обміном. Дехто припускає, що українські мелодії, які часом грав Розумовський, також надихали відомого композитора при створенні струнних квартетів:– "Пане ван Бетховен! – скрикнув Розумовський. – Ми так заспівалися, що й не спостерегли, коли ви ввійшли…– Будьте ласкаві, співайте ще, ексцеленціє, – промовив ван Бетховен.– Це іграшки, маестро, патріотичний сантимент… Це одна з пісень моєї співучої батьківщини. Вона так багата на них…– Знаю, – кивнув головою Бетховен. – Тому й хочу слухати… Я, крім вашого козака за Дунаєм, не чув нічого…"Так описує діалог між композитором Людвігом ван Бетховеном та Андрієм Розумовським відомий український письменник зі США Юрій Косач в повісті "Вечір у Розумовського", написаній в 1934 році.Активна дружба між Бетховеном і Розумовським тривала до пожежі в розкішному палаці графа наприкінці 1814 року — саме тоді, коли у Відні проходив знаменитий конгрес, що визначив політичний ландшафт Європи на наступне століття. Розумовський, який уважно стежив за падінням наполеонівської епохи, відіграв помітну роль у підготовці та проведенні цього конгресу, тимчасово повернувшись на дипломатичну службу. За свої заслуги він був удостоєний титулу князя. Урочистості на честь дипломатичних перемог часто проходили й у його віденському палаці – саме там Розумовський представляв європейській еліті свого близького друга й геніального композитора Людвіга ван Бетховена. Та після нещастя у вигляді пожежі в палаці, згоріли цінні картини, музичні архіви та значна частина його маєтку. Втративши більшість заощаджень і колекцій, Розумовський поступово відійшов від активного життя, став відлюдькуватим і замкненим, хоча ім’я його назавжди залишилося у музиці Бетховена.До смерті у 1836 році, Андрій Розумовський жив в грошових нестатках, все очікуючи обіцяні російським царем субсидії на відбудову палацу, яких так і не побачив. Згодом палац довелося продати іншим аристократам, поки в кінці XIX століття будівля не стала державною власністю. До приватизації палацу Розумовського в 2003 році в ньому розміщувалася Федеральна геологічна громада. Новий власник у 2011-2014 роках провів у палаці капітальний ремонт відповідно до норм охорони історичних пам'яток.Спадщина роду Розумовських: від козацьких степів до сучасної АвстріїПалац Розумовського у Відні, фото: Вікіпедія Рід Розумовських, що виріс із скромних козаків, став символом української діаспори в Європі. Головна лінія згасла в Росії ще в XIX столітті, але австрійська гілка, започаткована братом Андрієм та його братом Григорієм, який емігрував через критику царизму, збереглася донині по чоловічій лінії (діти брата Григорія).Сучасні нащадки, як-от австрійський громадський діяч і публіцист Ґреґор (Григорій) Розумовський, активно беруть участь у громадському житті своєї країни, але не забувають про українське коріння. Він публічно виступає на захист України у війні проти російської агресії, бере участь у культурних ініціативах, пов’язаних із збереженням історичної пам’яті про Гетьманщину та козацьку державність.Таким чином, історія Розумовських – це історія української гідності, що пережила імперії, історія родини, яка зуміла поєднати українське коріння з європейською культурою. Від козацьких степів до віденських салонів, від гетьманських булав до музичних квартетів Бетховена – їхній рід став доказом того, що український дух живе й перемагає, навіть коли доля розкидає його синів по всьому світу.Читайте також: Пережив три століття й зникнення Січі: 222 роки тому не стало останнього кошового Петра Калнишевського