Його життя стало втіленням філософії свободи, а постать Сковороди у підсумку – символом української духовності й культури. Він обрав шлях мандрівного філософа, відмовившись від кар'єри та багатства, і залишив спадщину, яка й досі надихає на самопізнання та гармонію з собою. Більше про найвідомішого філософа України, розповість Еспресо.Біографія мислителяреконструкція будинку, де народився Григорій Сковорода, фото: ВікіпедіяГригорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи на Полтавщині (тоді це була Гетьманщина) в родині рядового козака. XVIII століття для України було переломним моментом – періодом втрати автономії після ліквідації Гетьманщини (1764) та посилення кріпацтва та гніту з боку Російської імперії. Однак у цей непростий час ще процвітала Києво-Могилянська академія – осередок просвітництва для всієї Східної Європи, де поєднувалися барокова культура, православна традиція та впливи Західної Європи. Сковорода рано проявив таланти. Він співав у церковному хорі, грав на музичних інструментах та був кмітливим хлопцем. У 1734–1753 роках (з перервами) навчався в Києво-Могилянській академії, де опанував латину, грецьку, німецьку, польську та іврит. Не завершив повний курс, але здобув глибокі знання філософії, теології та літератури. У 1741 році у Глухові, столиці Гетьманщини, пройшов конкурсний відбір до придворної капели нової імператриці Єлизавети Петрівни, виконуючи партії альта в операх, літургіях, різних урочистостях в Санкт-Петербурзі та Москві (зокрема, на коронації цариці). Однак вже наприкінці серпня 1744 року Сковорода прибув до Києва у складі почту імператриці Єлизавети, яка їхала на поклоніння святиням, і відмовився повертатися до Петербурга. Його звільнили з посади і він продовжив навчання в Києво-Могилянській академії, щоб завершити курс філософії.Наприкінці 1745 року, завершивши вивчення філософії в Києво-Могилянській академії та прагнучи побачити світ і розширити знання, Сковорода приєднався до "Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору" під керівництвом генерал-майора Федора Вишневського. Дехто вважає, що він супроводжував генерала як компаньйон, а не як церковний дяк. Так Сковорода відвідав багато міст в Угорщині та Австрії, як Пресбург, Офен, Відень, спілкуючись з ученими. Є припущення про поїздки до Італії чи Німеччини, але без документальних доказів. Після смерті Вишневського в січні 1749-го комісію очолив його син Гаврило. Тож у 1750 році Сковорода повернувся до України з транспортом найкращого тосканського вина для царської родини і більше не виїжджав за кордон.Після цього, він викладав поетику в Переяславському та Харківському колегіумах, але конфліктував з владою через незалежні погляди. З 1769 року до смерті 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (нині Сковородинівка на Харківщині) вів мандрівне життя. Філософ ходив всією Слобожанщиною, зупинявся в друзів, монастирях, писав твори. могила Григорія Сковороди, фото: ВікіпедіяЛегенда каже, що перед смертю Сковорода сам викопав собі могилу, покрив її дубовим листям, а наступного ранку, знайшовши свій кінець, ліг і заснув навіки. Хоча насправді, такого не було, однак відомо, що перед смертю Сковорода попросив, щоб на його хресті був відомий напис: "Світ ловив мене, та не впіймав". Визнання за життяфото: ВікіпедіяОсвіта Сковороди в Києво-Могилянській академії сформувала його як одного з найосвіченіших людей епохи: він знав античних авторів, Біблію, філософів Просвітництва. Подорожі Європою збагатили його пієтизмом (німецький протестантизм) та ідеями гуманізму. Мандри Україною (Слобожанщина, Київщина) зробили його "мандрівною академією" (одне з прізвиськ Сковороди). Він вів філософські бесіди як з селянами, так шляхтою, так він знайшов чимало своїх учнів та послідовників. Тому визнання прийшло від сучасників – його учнів (Михайло Ковалинський написав біографію), друзів та народу. Сковороду називали "Сократом" через любов до пошуку істини в розмовах, його пісні співали лірники, твори переписували. Він вплинув і на заснування Харківського університету (учні зібрали кошти). Загалом вже за життя Сковорода став культовою особою, хоча цікаво, що його книги так і не були надруковані. Усе існувало лише в рукописах, які поширювалися списками серед учнів, знайомих і прихильників. Він не прагнув публікацій і уникав будь-якої "офіційності", часто навіть не давав рукописів тим, хто просив. Перше велике видання його творів з’явилося лише у 1798 році, через 7 років після його смерті (і то у вибірковій формі).Основні його твори, написані за життя, умовно поділяються на три групи: філософські трактати, діалоги (найплідніший його жанр), байки й пісні. До речі, відомі чи не всім українським школярам "Байки Харківські", були надруковані лише у 1837 році, тобто майже через півстоліття після смерті філософа.Існує легенда, нібито сама імператриця Катерина II, яка багато чула про Сковороду, через князя Потьомкіна передала йому запрошення на посаду придворного філософа. Однак на це Сковорода, який сидів з флейтою на узбіччі дороги і пас вівцю господареві, в якого на той час проживав, начебто відповів:"Перекажіть матінці цариці, що я не покину вітчизни: мені сопілка і вівця дорожчі царського вінця".Філософія Сковороди: самопізнання та сродна працяОдин з класів колегіуму з фігурою Сковороди, тепер Меморіальний музей, фото: ВікіпедіяФілософія Сковороди – передусім етична й практична, без жорсткої раціоналістичної системи на кшталт західних шкіл. Він мислив притчами, символами й діалогами, роблячи акцент не на метафізичних схемах, а на внутрішньому житті людини.Його світогляд виріс з античного принципу "Пізнай себе", який він переосмислив у християнському вимірі. На його думку, пізнання себе відкриває шлях до Бога, бо справжня людська сутність – духовна.Для Сковороди самопізнання – це не якась психологічна рефлексія, а відкриття власної "внутрішньої людини", тобто божественного начала в собі.У його космології важливе місце посідає вчення про три світи:макрокосм – всесвіт, створений Богом;мікрокосм – людина як маленький світ, що віддзеркалює великий;світ символічний – насамперед Біблія, яку він розглядав як код, у символах якого "зашито" істини про два перші світи.Відповідно, філософське розуміння світу для Сковороди нерозривне з духовним тлумаченням текстів і подій.Центральною практичною ідеєю його етики є "сродна праця" – природжене покликання людини. На його думку, щастя можливе лише тоді, коли людина займається справою, яка відповідає її внутрішній природі, приносить радість і користь іншим. Це не просто професійний вибір, а моральна й духовна відповідність між "внутрішнім" і "зовнішнім" життям.Отже, філософія Сковороди – це вчення про гармонію людини з власною природою, Богом і світом, де моральна самореалізація стає шляхом до свободи та духовного щастя.Чому Сковорода – найвідоміший український філософфото: ВікіпедіяСковорода став символом української інтелектуальної традиції. Адже це чи не перший оригінальний український мислитель, який жив за своїм вченням і вплинув на майбутні покоління. Він сформулював український варіант етики свободи. Не політичної, а особистої, що природно відгукується в культурі, де свобода завжди була цінністю. Сковорода створив унікальну українську філософську традицію, а його твори стали містком від бароко до модерної національної думки, які надихали наступні покоління. Ідеї Сковороди відчутні у Кирило-Мефодіївському братстві, Шевченка, українських модерністів і навіть у філософії діалогу XX століття. Сковорода жив без страху і без прагнення до титулів, що зробило його іконічним у національній пам’яті. Не дивно, що з 2006 року він зображений на банкноті 500 грн – рідкісна честь для філософа. Він втілює національний дух: свободу, мудрість та опір системі. Йому ім’ям названі вулиці, на честь нього встановленні пам’ятники та проводяться різні свята. У травні 2022 року у музей у Сковородинівці влучила російська ракета, в результаті чого виникла пожежа, але постамент філософа пережив вогонь.фото: ВікіпедіяТож Григорій Сковорода – не просто блискучий мислитель XVIII століття, а фігура, яка заклала фундамент української філософської ідентичності. Його життя стало втіленням ідей внутрішньої свободи, духовного пошуку та природного покликання. Саме тому він зберігає значення й сьогодні, як моральний дороговказ і культурний символ України.Читайте також: Син останнього гетьмана, який зробив Бетховена безсмертним: 273 роки тому народився Андрій Розумовський