До вже традиційних ударів українських дронів по російських НПЗ, які вивели з ладу близько 20% тамтешньої нафтопероробки, останнім часом додалися атаки на російську енергетичну інфраструктуру. Під ударом перебувають ТЕЦ та підстанції, і не тільки в прифронтових регіонах – перебої з тепло- та енергопостачанням фіксуються вже в Підмосков’ї. 

Росіяни вже кілька років намагаються вивести з ладу українську енергосистему та занурити Україну в пітьму та позбавити українців тепла в домівках. Напередодні нинішньої зими ці спроби стали особливо жорстокими. Останній з таких масштабних ударів стався в ніч на 8 листопада, коли були атаковані об'єкти критичної інфраструктури в Київській, Полтавській, Харківській, Дніпропетровській областях. Внаслідок атаки, зокрема, компанія «Центренерго» заявила про виведення з ладу всіх своїх ТЕС, які відновлювалися після попередніх ударів 2024 року, без світла, води та опалення опинилося таке велике місто як Кременчук, був зірваний графік руху потягів на залізниці, у Києві та Харкові зупинився електротранспорт... За словами, першого заступника міністра енергетики України Артема Некрасова, ворог змінив тактику і намагається наносити удари одночасно як по об’єктах генерації, так і по мережах систем передачі і систем розподілу електроенергії. В українському МЗС заявили, що під час атак Росія знову націлилася на підстанції, які живлять Хмельницьку та Рівненську атомні електростанції.

Українські захисники намагаються продемонструвати, що «в цю гру можна грати вдвох» та регулярно завдають ударів по російькій енергетиці. Президент України Володимир Зеленський попередив, що якщо Росія спробує влаштувати блекаут у столиці України, така ж доля спіткає і Москву. А командир українських Сил безпілотних систем Роберт (Мадяр) Бровді пообіцяв росіянам «стрімку, хоч і вимушену адаптацію» до блекаутів: «Але ви впораєтеся: «спічкі-фонарікі-свєчки». У ніч на 9 листопада горіла підстанція в Таганрозі, внаслідок чого практично все місто лишилося без світла, та була атакована Воронезька ТЕЦ.

Про те, чим схожі і чим відрізняються українська та російська енергосистеми, які слабкі ланки є у останньої та куди насамперед слід цілити українським дронам та ракетам, в інтерв’ю «Главкому» розповідає колишній міністр палива та енергетики України Іван Плачков.

Українська і російська енергосистеми – це частини єдиної радянської системи з усіма її плюсами і мінусами. І розділені вони були зовсім нещодавно – якраз перед початком широкомасштабного вторгнення. Що у цих систем спільного і в чому унікальність кожної?

Насправді, у 2022 році системи були розділені вдруге. Перший раз ми ділилися в 1999-му році і десь півтора року працювали як відокремлені енергосистеми. Тоді причиною був тиск з боку Росії, зокрема, щодо використання наших магістральних мереж. 

Енергосистема дійсно будувалася за часів Радянського Союзу як єдина. Вона могла згладжувати піки споживання: коли в якомусь часовому поясі було велике споживання, а в іншому менше, була можливість маневрувати потужностями. І чим більша енергосистема, тим вона працює економічніше.

У СРСР в 70-х роках було прийняте рішення про три енергетичні експансії в Європу. Перша експансія – нафтова, коли Радянський Союз намагався залити Європу дешевими енергоресурсами. Тоді побудували нафтопровід «Дружба». Друга експансія – газова і вона теж була реалізована. Третьою планувалася електрична, аби продавати величезну кількість електроенергії в Європу. 

Україна була плацдармом всіх цих експансій. Тому у нас є і газові сховища, і газотранспортна система, і нафтопроводи. І енергетична система України також будувалася як плацдарм: вона більш насичена генеруючими потужностями – у нас було побудовано 55 тис. МВт, при тому, що споживала Україна максимум десь 35 тис. МВт. Була зведена велика кількість магістральних мереж, які були найбільшими, найпотужнішими у світі – зокрема, повітряна лінія «Південноукраїнська АЕС – Ісакча – Варна» для подачі електроенергії на Західну Європу та Балкани. 

До речі, є такий історичний факт: українець Петро Степанович Непорожній 23 роки був міністром енергетики СРСР. І він наполягав на тому, щоб побудувати експорт електроенергії не в сторону Китаю та Азії, а в бік Європи. Тому і зробили на території України таку потужну енергосистему.

Україна за щільністю електрифікації була найкращою у світі. Мало хто знає, але за роки незалежності в Україні газифіковано більше населених пунктів, ніж за часи Радянського Союзу. Це якраз наслідок того, що раніше планувалося, що тут все має бути електрифіковано. 

А в Росії немає такої насиченості генеруючими потужностями і відсутні такі розвинуті лінії електропередач, опорних підстанцій і так далі. Тому така відмінність склалася між нашим енергоспоживанням.

«Якщо росіяни не можуть захистити НПЗ, як вони захистять електроенергетику?»

Які зараз основні джерела генерації в Росії?

Атомні станції – думаю, на рівні 20-25%, вугільної генерації дуже багато – близько 40% і дуже багато генерації, яка працює на природному газі. І навколо Москви, і в інших містах вони будували газотурбінні установки якраз для вироблення електроенергії. Плюс багато надпотужних ГЕС, особливо в Сибіру – у загальній структурі десь близько 10%. Хоча структура змінюється, тож ці дані приблизні.

Які ланки в російській енергосистемі, на вашу думку, найбільш слабкі?

Тут особливих таємниць немає: ті ж ланки, що і у нас – генеруючі потужності і опорні підстанції. Якщо влучання сталося прямо в ТЕЦ, яка працює на вугіллі чи газі, то все – генерації немає. Але по атомних  станціях ніхто ж ракетами бити не буде, тому що тоді весь світ підніметься проти тих, хто перший такий удар застосує. Тому б'ють по інфраструктурі навколо них.

Електроенергія з АЕС потрапляє на підстанції, які по черзі знижують напругу: спочатку з 750 на 330 кВ, потім із 330 на 110 Кв, далі – на 35, на 10 кВ, і вже звідти – 0,4 кВ, що заходять у побутові мережі, в домівки, будівлі.

Отже, якщо зруйнувати одну-дві такі ключові підстанції (750/330 кВ), які приймають потік від атомної станції, то вихідна потужність станції знизиться. Якщо ж пошкодити кілька таких підстанцій, то станція просто не зможе видавати енергію і врешті може повністю зупинитися.

Що стосується гідроелектростанцій – в Росії великі ГЕС розташовані переважно у Сибіру, далеко від зони бойових дій, тому їх важче дістати. У європейській частині Росії великих гідроелектростанцій майже немає.

Удари по нафтовій галузі для росіян дуже чутливі, зокрема, через те, що устаткування для НПЗ перебуває під санкціями і його важко замінити. А наскільки російські енергетики залежать від імпортних складових і як швидко можуть відновлювати роботу тих же ТЕЦ?

У росіян дуже розвинута енергетична промисловість. Є трансформаторні заводи – великі й невеликі. Є заводи, що виробляють турбіни, генератори. За кордоном вони купують в основному системи автоматичного управління – Honeywell, Siemens… 

У росіян з їхньою територією енергосистема у п'ять разів, якщо не більше, потужніша, ніж наша. Тому в них резервів, персоналу дуже багато. І, звісно, вони відновлюються. 

Але мене просто вражає, як працюють українські енергетики. Раніше, якщо зруйнували якусь підстанцію, її відновлювали за місяць-півтора, а зараз це роблять за тиждень максимум. Я навіть осмислити цього не можу зі всім своїм багаторічним досвідом роботи в енергетиці. 

Але прикрити ППО хоча б ключові об’єкти енергетики росіяни так само не в змозі, як і ми?

Думаю, і ми, і вони не зосередили свої зусилля на захисті цих об’єктів, бо, чесно кажучи, ані споживачі, ані керівництво держави не дуже розуміють, як це все працює. Я зі свого досвіду спілкування з прем’єрами, президентами знаю, що для них енергетика – темна діра, а коли людина не дуже розуміється в темі, вона постійно підозрює, що нею маніпулюють. Тому і щодо організації захисту вони просто не розуміють, на що саме треба звертати увагу.

Але і можливостей захистити все, відверто кажучи, не так багато: якщо росіяни не можуть захистити НПЗ, зрозуміло, що вони не можуть  захистити об'єкти електроенергетики. Наприклад, коли на електростанцію чи газоперекачувальну станцію летить 60 дронів, чим можна цьому запобігти? «Петріотами» збивати? Хоча я не експерт саме в цій сфері.

«Проблеми з енергетикою позначаються на фронті»

Якої реальної шкоди можуть завдавати нинішні удари по російських електроцентралях та підстанціях? Зупинка підприємств, тимчасові відключення, просто псування нервів? 

По-перше, психологічно «кошмарити», по-друге, залишати російські регіони без електроенергії, аби запустилися графіки аварійних відключень і так далі. Тобто потрібно мати схожі цілі з росіянами.

А у тих ціль одна – добитися в Україні тотального блекауту. Особливо чутливими для нас будуть удари по ТЕЦ, які виробляють тепло в великих містах. Бо те, що стосується електроенергії, в принципі, можна відносно швидко відновити – підстанції, лінії електропередач і за день-два подати електрику. Але якщо буде пошкоджено джерело генерації теплової енергії, особливо під час опалювального сезону, відновити його вже буде важко. І одним днем чи навіть тижнем не обійтись. 

Ну, для Росії з її суворим кліматом пошкодження ТЕЦ можуть стати ще чутливішими. Якщо росіяни хочуть влаштувати в Україні тотальний блекаут, розділити нашу країну на кілька енергоостровів, то які максимальні цілі можуть ставити українські архітектори атак по величезній російській енергосистемі? 

Вважаю, головними цілями мають бути, по-перше, теплоелектроцентралі під час опалювального сезону. По-друге, – потужні станції генерації ТЕС. І, по-третє, – опорні високовольтні підстанції, 330-750 кВ. Якщо у нас буде достатньо ракет та дронів і будуть стовідсоткові влучання, можна буде покласти якийсь регіон, зробити регіональний блекаут. А якщо один-два дрони, влучання уламків, то будуть якісь локальні відключення і росіяни оперативно відновлюватимуться. 

Є впевненість, що такі систематичні удари по українській енергетиці не обходяться без консультацій спеціалістів російських «Россетей», які добре знають особливості нашої енергосистеми. Чи вам щось відомо про залучення наших енергетиків при атаках на російські підстанції?

Через те, що колись у нас була єдина енергосистема, всі проєкти, вся документація, всі параметри, всі координати – абсолютно все це у росіян є. Навіть інформація про те, що ми побудували за роки незалежності, не є для них таємницею, бо ми пам’ятаємо, скільки російської агентури було у нашій владі. Але і у нас так само все щодо Росії є, бо це була відкрита інформація свого часу, ніхто нічого не ховав. Деякі наші інститути в Києві, Харкові проєктували дуже багато мереж і підстанцій, які знаходяться в Росії. 

Є така думка, що всі ці «війни з трансформаторами», насправді, мало відбиваються на ситуації на фронті, тож не мають безпосередньо військового сенсу. Ви з цим згодні? 

А я вважаю, що відбиваються на фронті. Коли діють віялові відключення, підприємства не працюють. Навіть якщо «оборонку» намагаються не відключати, то через пошкодження трапляються аварійні відключення. А через це можуть бути проблеми і з їжею, і з транспортом, і зі зброєю… Все це позначається на фронті. Так саме і в Росії.

Серед нових постійних цілей росіян – залізниця. Чи реально ударами по тих же підстанціях якщо не паралізувати, то суттєво зашкодити роботі російської «желєзки»?

А чому не реально? Якщо зруйнувати підстанції залізниці, це абсолютно реально. Але в Росії залізниця дуже розвинута: якщо подивитися карту залізних доріг, там дуже багато варіантів для альтернативних маршрутів. Все залежить від кількості ударів, обсягів і масштабів. Якщо це буде дійсно масштабно, то росіянам може бути дуже непереливки – як ті ж удари по нафтопереробних заводах. 

Павло Вуєць, «Главком»