1. Внутрішня імперія (Inland Empire, 2006, США)

Режисер: Девід Лінч

У ролях: Лора Дерн, Джастін Теру

За сюжетом акторка Ніккі Грейс отримує роль у загадковому фільмі, але зйомки перетворюються на кошмар:історія починає оживати, персонажі виходять з-під контролю, а реальність поступово розпадається.

У своїй стрічці Лінч використовує цифрову камеру, що створює зернисту, психоделічну текстуру кадру, схожу на сон або відео зі спогадів.

Фільм не пояснює себе,він просто існує, як стан. Втім це кіно поступово стає для глядача справжнім трьохгодинним зануренняму колективне підсвідоме.

Тож якщо є парадоксальне бажання побачити, як виглядає хаос, знятий із любов’ю до деталей – "Внутрішня імперія"стане справжнім викликом для уяви.

2. Тецуо: Залізна людина (Tetsuo: The Iron Man, 1989, Японія)

Режисер: Сінья Цукамото

У ролях: Томороу Тагуті, Кей Фуджівара

Події у фільмі розгортаються так: після дивного інциденту офісний працівник помічає, що його тіло починає обростати металом. Плоть і техніка переплітаються у фантасмагоричну симфонію болю.

Тож у повному метрі, що його має перетерпіти або ж насолоджуватись ним справжній поціновувач подібних сюжетів, справді міститься 67 хвилин чистого кінематографічного шоку.

Знятий майже без бюджету, фільм став класикою кіберпанку. Камера рухається так, ніби її трясе нервовий зрив, а саундтрек нагадує удари по рейках у промзоні.

Але чому його варто все-таки подивитися?"Тецуо"- не просто фільм, а досвід зіткнення з ідеєю, що тіло і машина - одне ціле, зауважують ті, кому близькі такі ідеї.

3. Сінгапурський слінг (Singapore Sling, 1990, Греція)

Режисер: Нікос Ніколаїдіс

У ролях: Панос Тумас, Мішель Валері

Все починається, як у звичайному пригодницькому кіно: приватний детектив шукає зниклу жінку й опиняється в маєтку двох ексцентричних леді. Але тут і пролягає тонка межа між банальним екшеном і витвором Ніколаїдіса:адже хазяйки маєтку втратили контакт із реальністю та живуть у гротескному світі фетишів, насильства і дитячих ігор.

Чорно-біле зображення, театральна подача, поєднання еротики й готики роблять фільм майже ритуальним. Це кіно, що одночасно відштовхує й притягує.

Й фільм чудово підійде тим глядачам, котрі не шукають комфорту, а прагнуть мистецтва, що залишає шрам у пам’яті.

4. Селіна і Жюлі зовсім забрехалися (Céline et Julie vont en bateau, 1974, Франція)

Режисер: Жак Ріветт

У ролях: Жульєтт Берто, Домінік Лабур’є

За сюжетом дві молоді парижанки зустрічаються випадково і потрапляють у дивну історію, де все повторюється, як увісні. Вони стають глядачками й одночасно героїнями власного фільму.

Особливістю картини є те, що Ріветт створює фільм як нескінченну гру пам’яті. Тут немає логіки, але є магія споглядання, сміх і жіноча солідарність.

Ця стрічка є класикою французького артхаусу, воначарівна, грайлива й медитативна. Тож фільм для мрійників - про те, як легко загубитися в історії, яку сам вигадуєш.

5. П’єро-боєць (Pierrot le Fou, 1965, Франція)

Режисер: Жан-Люк Годар

У ролях: Жан-Поль Бельмондо, Анна Каріна

Картина про те, як розчарований буржуа Фердінан кидає дружину, забирає кохану Маріанну й вирушає в подорож без кінця. Вона сповнена злочинів, поезії, кольорів і божевілля.

У своєму фільмі великий Годар зруйновує традиційний сюжет, перетворивши кіно на візуальний маніфест свободи. Кожен кадрцієї стрічки- це картина, кожна репліка - влучний афоризм.

Кінокритики стверджують, що це не просто кіно, а поп-арт-епос, у якому романтика й нігілізм танцюють у ритмі Джаза і вибухів.І хто ми такі, аби з ними не погоджуватися?

6. Шрамм (Schramm, 1993, Німеччина)

Режисер: Йорг Буттґерайт

У ролях: Лотар Шрамм, Моника М.

Уцьому кіно постає один день із життя серійного вбивці, показаний без прикрас і моралі. І виявляється, що його самотність...страшніша за злочини.

Особливість стрічки у тому, що камера не просто знімає, вона встиагє спостерігати, як людська душа поступово розкладається. Буттґерайт знімає жах, як анатомічний дослід.

Тож це фільм, який не розважає, а провокує, й він підійде лише тим, хто не боїться дивитися у темряву людської природи.

Правда, реальної темряви у сучасному світі і так забагато, і постає питання - а чи варто додавати її ще й засобами кінематографу? Або ж кіно лише досліджує, а не створює ці похмурі світи?

7. Дивний колір сліз твого тіла (L’étrange couleur des larmes de ton corps, 2013, Бельгія)

Режисери: Елен Катте, Бруно Форзані

У ролях: Клаус Танг, Урсула Бедена

За сюжетом головний герой шукає зниклу дружину, але щодалі,то більше він потрапляє у пастку власних фантазій і спогадів. Так, у цьому кіно будинок, наприклад,перетворюється на живу істоту.

Водночас фільм, як стверджують фахівці, є симфонією світла і звуку. Режисери працюють із візуальними метафорами, де архітектура стає частиною психології.

Картина підійде поціновувачам візуальної естетики:це справжній кінематографічний гіпноз, що нагадує сни у стилі Гічкока.

8. Людська багатоніжка (The Human Centipede, 2009, Нідерланди)

Режисер: Том Сікс

У ролях: Дітер Лазер, Ешлі Вільямс, Ашлінн Єнні, Акіхіро Кітамура

У стрічці йдеться про те, як божевільний хірург вирішує створити "ідеальну істоту", зшивши трьох людей у єдиний організм.

Нічого нового для прихільників "Собачого серця", правда ж? Але якщо згадана стрічка є практично радянським "реаліті", то "Людська багатоніжка" - це суміш гротеску, чорного гумору і жаху, що перевіряє межу людської витримки.

Чому фільм варто подивитися? Його просто не можна забути, навіть якщо захочеш: страшно, огидно, але геніально у своїй сміливості.

9. Поле в Англії (A Field in England, 2013, Велика Британія)

Режисер: Бен Вітлі

У ролях: Ріс Ширсміт, Майкл Смайлі, Джуліан Барретт

У фільмі йдеться про те, як у XVII столітті група дезертирів шукає алхімічний скарб і потрапляє у пастку галюцинацій, викликаних загадковими грибами.

Чорно-біле зображення, психоделічна атмосфера й поєднання історії з магією легко створюють для глядача особливу атмосферу.

Це фільм, який можна тлумачити як медитацію про свободу. Адже він змінює сприйняття простору й часу, немов кіно-ритуал для відкритих розумів.

10. Місто загублених дітей (La Cité des enfants perdus, 1995, Франція)

Режисери: Жан-П’єр Жене, Марк Каро

У ролях: Рон Перлман, Домінік Піньйон, Жудіт Вітте

За задумом сценаристів, у похмурому механічному місті старий учений краде сни дітей, аби не старіти. Силач Один разом із маленькою дівчинкою вирушає у подорож крізь цей світ химерних істот.

Візуальний стиль нагадує глядачу ілюстрації до темної казки: ржава архітектура, туман, циркові персонажі, клоуни й клони. Кіно про втрату дитинства, мрій і пам’яті, зняте з такою любов’ю до деталей, що воно саме ніби стає сном.

Тож дивне кіно - це виклик, але водночас і свобода для тих, хто до цього дивився лише мильні опери. Ці фільми руйнують очікування, граються з формою, знущаються з логіки й перетворюють екран на дзеркало підсвідомості. Й хтось вважає, що це "занадто дивно", а хтось - що саме тут живе справжнє мистецтво.

Віра Коваленко