Загалом західні партнери роками створювали антикорупційні органи, проти чого латентно виступали всі влади, бо розуміли, що сидіти на потоках повинна влада, а не хто попало. Тому боротьба з антикорупціонерами — це була владотворча позиція, бо без можливості роздавати любим друзям потоки ніхто у владу не піде чи навіть не піде в команду влади.І так-сяк воно існувало, всі це приблизно розуміли. Тобто, такий соціальний договір. Ви не дуже трогаєте нас, ми обурюємось, але не більше вашій корупції. Іноді бувають гучні скандали-факапи, але загалом є суспільний консенсус.Антикорупція як явище теж приблизно розуміла своє місце — ти наче і борешся, але заздалегідь знаєш марні результати цієї боротьби. Іноді з тактичних умов наближаючись до того чи іншого правлячого клану. Наче і боротьба, але все більше боротьба триває. Імітація бурхливої діяльності.Західні партнери теж чудово розуміли, що боротьбою з корупцією та реформами можна довго годувати цілу країну, висуваючи все нові вимоги, переписуючи вчергове законодавство, проводячи черговий круглий стіл чи конференцію. Десь на обрії виднілось членство то в ЄС, то в НАТО, але зрозуміло, що ніхто нікого нікуди не збирався приймати, але формально можна допомагати країні йти шляхом реформ.Читайте також: Міндіча та Галущенка піймали на корупції в енергетиці. Чому за НАБУ та САП варто стояти гороюІ тут до влади прийшов молодий недосвічений політик, якому забракло політичного досвіду та й взагалі релевантного досвіду як такого не було, але у якого зашкалювали власні амбіції, картата команда якого поступово сідала на звичні кожній владі схеми. Звична ситуація, якось би собі пересидів один термін і пішов би на смітник історії, але тут раптом війна...І всі косяки неготовності команди довелось оплачувати втраченою територію та життям солдат та цивільних. Через брак досвіду, обмежену команду наближених осіб з дивною біографією, які хитріші та розумніші за тебе, шансів навіть приблизно розуміти весь масштаб проблем нема. Звичайно, він старається, десь навіть вдається, але проблем набагато більше, ніж любих друзів, які можуть допомогти проконтролювати.Це ще позитивний погляд на ситуацію, бо, може, насправді якраз на сидіння друзів на потоках спеціально закривались очі, щоб друзі допомагали у відповідь розв'язувати державні питання. Я не бачу ваш схематоз, до якого ви долучились після приходу мене до влади — ви допомагаєте мені в усіх інших питаннях.Проблема в тому, що війна поставила таку кількість питань такого масштабу, що колишні локальні рєшали вже не витягують навіть імітацію розв'язання питань. Тут би змінити стиль керування, поміняти пару менеджерів, але тоді виникає загроза взагалі все втратити, бо воно так-сяк працює.Читайте також: "Мідас". Політична міфологія в реальному часіНу і тут знову згадуємо за західних партнерів, які все це чудово бачать і через своїх дипломатів, і через своїх антикорупціонерів — всі пишуть всіх за будь-якої нагоди. У вирішальний момент все можна використати.І от вимальовується картина, що ключову енергетичну битву можна не виграти, бо любі друзі щось так намудрили, що поплутали береги. Все це проти тебе може використати будь-який Трамп в будь-якому кабінеті. То пакет допомоги затримають, то якесь рішення затягнуть, то санкції не дуже контролюють. Ну і десь починають натякати, що треба домовлятись і йти на поступки. Пересічному Джону загалом пофіг, за ким залишиться Токмак, а вписуватись в фінансування війни десь на околицях Європи не хочуть навіть європейці.І от у західних партнерів є проти тебе важіль впливу, який вони можуть використати за першої ж нагоди. Точніше, як тільки твій стиль керування призведе до глобального погіршення ситуації. Ось тобі скоро морози, ось тобі вибита енергетика, ось тобі укриття.Саме тому так палко борються з НАБУ. Це ще та контора, і детектив-дагестанець з Горлівки з родичами в Росії, що торгують коноплею — це вже яке їхало, таке і здибало. Але оточенню так навіть легше продати гаранту, що це все плани Кремля. Насправді Кремль спостерігає за цим з попкорном і робить свою справу — сенсу йти на якісь перемовини, коли взимку через морози можна дожати суперника, нема зовсім. Тому всі "дивуються", чому ж Путін не користується нагодою вийти з війни, але який сенс виходити, як в тебе скоро піде карта. Ну, це такі плани...Але плани всіх сторін суттєво коригуються, коли їх починають втілювати. Тут раптом виявляється, що взяти чергове українське місто на Донбасі не так просто. На поступки росіянам ніхто не збирається йти, а говорити на рівних чи зупинити війну на прийнятних умовах — не по-кремлівськи, бо тебе зневажають як вискочку і взагалі всі вони там х-ли.А ще питання в тому, що піти на якусь відверту зраду тобі не дасть ні армія, ні народ, а питань ставлять все більше, бо якийсь гетьман виходить не справжній. Вже про другий термін не може бути й мови — це починає розуміти оточення (тому краде, як востаннє), а на тебе після війни повісять всіх собак. І там буде що вішати.Читайте також: Втеча Міндіча: Маски зірвано. Король голийДалі більше. Є надія на теплу зиму, що якось пропетляємо, що все-таки вчасно привезуть якийсь генератор з Європи, а фронт не посиплеться. Є ще ракетна вундервафля, яка, мабуть, існує, але точно не в тій кількості, в якій хотілось би, а ще треба вчити її влучати, а ще виявилось, що зробити ракету не так просто.І загалом шанс навіть зараз пропетляти для нього існує. На кожну порцію плівок Міндіча було б непогано мати змогу "заморозити" якийсь Воронєж у відповідь + палити з купою наслідків для росіян, все що у них там їздить, ходе, розвантажується і т.п. Але ракети теж роблять твої любі друзі, і там теж є купа питань.Вся надія на звитягу ЗСУ, на тил, що буде мерзнути, але зиму якось переживе. Ще треба, щоб західні партнери теж так-сяк допомагали. Зрозуміло, що таурусів-томагавків не дадуть саме тому, щоб легше підштовхнути до якихось болючих компромісів. Ще можна показово посадити декілька любих друзів, але якось так обережно, щоб не зруйнувати всю створену систему керування.І все це також бачать росіяни. Начебто у них пішла карта? З одного боку так, з іншого боку загнаний звір вдвічі небезпечніший, а недооцінка суперника коштувала їм втрати кадрової армії та більшої частини техніки, а ще втрат декількох хвиль мобілізованих. А тут ще й удари України від їх безвиході виявляються все болючішими для росіян. Накопичувальний ефект діє. Рано чи пізно, якийсь Воронєж точно замерзне, десь щось точно потоне, десь згорить. Тут би вже давно завершити цю війну, але ж там в Кремлі теж свої понти та надії, що після зими точно дожмуть. Питання в тому, що "дожати" не дадуть західні партнери, яким перемога росіян непотрібна. Така собі патова ситуація.Політичний вирок Зеленському вже винесено. На жаль, у цей історичний момент у керма оце, що загнало себе і було загнано оточенням, подіями, партнерами та росіянами ось в такі вихідні умови. Вже зрозуміло, що він точно не фартовий, і про другий термін можна забути. Тут хоч би спробувати під кінець увійти в історію не з потужним знаком мінус.А для цього треба бити по Росії всім, чим є, і сподіватись, що власні ракети є та вміють влучати. Сюди ж додаються як далекобійні дрони, так і мадярісти, що поставили знищення рядових росіян на промисловий потік. А ще зима в Україні буде не холодніша за зиму в Росії. І там як повезе...*Публікується зі збереженням стилю автораДжерелоПро автора. Антон Павлушко, журналіст та аналітик в проєкті InformNapalm.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.