Праві ті, хто кажуть, що нічого не доведено, і ми маємо класичну ситуацію зливу оперативної інформації задля емоційного вибуху широких верств громадян, що має на меті сформувати суспільну думку ще до судової оцінки доказів та підриває презумпцію невинуватості.

Праві й ті, хто виправдовує правоохоронців НАБУ та САП: звиклі до сильної політичної протидії розслідуванням (а у випадку особистих друзів президента протидія буде шаленою), вони намагаються публічністю запобігти спробам зам’яти справу та зірвати розслідування, як вже неодноразово бувало.

Водночас праві й ті, хто каже, що такі справи вже бували, вони тягнуться роками в судах і потім розвалюються за браком доказової бази (а часто і складу злочину). Адже всі пам’ятають відомі справи реформаторів, яких доганяли без всяких підстав, псуючи людям життя на десятиліття та відвертаючи від державної служби тисячі достойних людей.

Водночас праві й ті, хто каже, що НАБУ і САП мусять відпрацювати кредит народної довіри, виданий влітку, коли за збереження їхньої незалежності вийшли десятки тисяч людей, переважно молоді, по всій країні. Можливість протидіяти масштабній корупції – прямий наслідок "картонкового Майдану", інакше ми би ніколи не дізналися про те, як обкрадають країну в час війни на виживання.

Праві й ті, хто каже, що дозована видача інформації та завчасне попередження фігурантів справи, щоб вони встигли виїхати, не робить честі правоохоронцям.

Праві й ті, хто каже, що корупція розгорталася на наших очах багато років. Особисто я зовсім не був шокований побаченим: обговорення в медіа корупційних схем в енергетиці тривало місяцями, а злодії були все одно впевнені у своїй безкарності (наявності політичного даху). Про яку дозовану інформацію можна говорити, коли весь схематоз ще півроку тому був розписаний публічно? Згадайте хоча би ганебну історію з болгарськими ядерними реакторами, яка балансує десь на межі супер-корупції та державної зради. Все це було на наших очах.

І це лише квіточки, бо зараз полізуть дані про корупцію (а під нею державну зраду) у збройних закупівлях. І на лаві підсудних опиниться половина уряду, включно з вашими любимчиками. Що це, як не спецоперація Москви? Чи все ж таки боротьба з корупцією? Чи те й те в одному флаконі?

Праві й ті, хто каже, що за корупцією в час війни завжди ховається державна зрада (як в даному випадку, вервечка тягнеться до Москви). Росіянам не треба вербувати й купувати українських високопосадовців – натомість вони використовують рефлексивне управління, щоб корупціонери самі потрапили в підготовлену пастку. Один злочин тягне за собою інший, більший.

Праві й ті, хто каже, що російська агентура роками відкрито працює в уряді, парламенті й офісі президента. Люди, напряму залежні від Москви, ухвалюють ключові рішення. Про їхні російські зв’язки багато написано публічно, а вони й досі там.

Тепер перейдемо до ще ширшого контексту.

Праві й ті, хто каже, що політична криза надзвичайно послабить Україну. Ми маємо величезний скандал з корупцією та державною зрадою у безпосередньому оточенні президента України. І момент для цього дуже несприятливий: на фронті критична ситуація, росія готується до останньої спроби прорвати фронт, а якщо не вийде, то може вдатися навесні до масової мобілізації; а суспільство виснажене й емоційно вигоріло, починається темна й холодна зима; а бюджет не затверджений, а грошей нема де взяти, Україна ризикує вперше за час великої війни опинитися з незакритою дірою в бюджеті. Якраз починається місія МВФ, розгортається обговорення долі заморожених російських активів, тобто момент дійсно максимально несприятливий.

Праві й ті, хто каже, що момент нині максимально несприятливий для корупційного скандалу, а коли буде більш сприятливий? За пару місяців виснаження фронту й тилу ще поглибиться, фінансова криза також, тож ефект від поганих новин був би ще гіршим. Нема сприятливого моменту для таких скандалів.

Праві й ті, хто каже, що зробити президента України "хромою качечкою" є частиною плану нав’язати Україні неприйнятні умови "гнилої угоди": не маючи підтримки ні всередині країни, ні в міжнародній спільноті, президент України не зможе ефективно протистояти західному (передусім американському) тиску.

Праві й ті, хто каже, що вагомі сили на Заході нині зацікавлені не лише в примусі України до невигідного та неприйнятного миру, а й у зриві українських збройних (передусім ракетних) програм. Україна стала виглядати надто сильною в плані військових інновацій, що лякає західних політиків та викликає незадоволення у західних зброярів.

Праві й ті, хто каже, що монополізація певних ключових галузей по суті є російською спецоперацією для зменшення української стійкості, а корупція тут іде бонусом. Те саме можна сказати про вплив фігурантів розслідування на призначення урядовців (і навіть на саму структуру уряду – пам’ятаєте, я критикував ідіотське об’єднання міністерств, а тепер ми знаємо, завдяки кому це сталося), бо зменшення спроможності України тут є метою, а корупція йде бонусом.

Праві й ті, хто каже, що атаки одночасно йдуть на всіх лідерів майбутніх президентських перегонів, щоб підірвати післявоєнний політичний процес та повернути нарешті Україну в стайні "русского міра".

Якщо ви дочитали до цього місця й не померли, час перевести дух.

Ми з вами спробували подивитися на ситуацію в її складності, багатошаровості й багатовимірності. Так виглядає реальне життя, на відміну від глянцевих картинок.

Вміння жити в цьому світі й не колапсувати від його складності є ключовою навичкою сьогодення.

Навіщо я все це написав? Щоб довести, що в надзвичайній ситуації врятують лише надзвичайні заходи.

Що тепер робити?

Ми маємо класичну ситуацію "програш-програш". Нас вчили завжди намагатися знайти "виграш-виграш" (гра з позитивною сумою), щоб уникати "виграш-програш" (гра з нульовою сумою). Але в нинішньому випадку навіть це нам недоступно. Що б ми не робили, буде гірше. (Стривайте, не помирайте, далі буде.)

Тавруючи корупцію, чи ми граємо нині на руку росіянам? Однозначно.

Тавруючи корупцію, чи ми даємо Заходу інструмент для тиску на Україну? Однозначно.

Й навпаки, толеруючи корупцію, ми так само граємо на руку росіянам та західним "миротворцям". Тільки ще більше.

Ми самі сюди потрапили, ми самі зайшли в цю пастку.

Вихід із такої пастки лежить лише через правду, а не брехню.

Через відкритість, а не замовчування.

Через демократію, а не автократію.

Через горизонталі, а не вертикалі.

Розбити скляні стіни брехні, ризикуючи порізатися уламками, краще, ніж дозволити цим стінам брехні розчавити тебе.

Якщо граєш у "програш-програш", стратегія гри є лише одна – вийти з гри якомога раніше. Поки програш не накопичився.

Загострення хвороби є першим кроком до лікування.

Я проведу паралель з осінню 2013 року. Революція Гідності занурила країну у глибоку політичну кризу, яка відкрила ворота російській агресії. Анексія Криму і всі подальші події ґрунтувалися росією на цій кризі.

Але російська агресія, як ми розуміємо, сталася би все одно. Її причиною було небажання росії миритися з існуванням України як незалежної держави, яка обрала європейський курс. І ми прекрасно розуміємо, що без полум’я Революції Гідності суспільство не сформувало би ті сили, які дали першу відсіч російській агресії під час АТО.

І так само Україна не мала би перспектив у випадку, коли замість прямої агресії росія би вдалася до методу "варіння жабки на повільному вогні", заливаючи Україну грошима, культурою та агентурою. Приклад Білорусі в нас перед очима.

З цієї точки зору, чим раніше станеться загострення, тим краще.

Воно сталося.

Тепер давайте розберемося з коренями зла, щоб знайти шлях до розв’язання проблем.

Першим коренем зла є надмірна монополізація влади, це не виправдано навіть під час війни. Влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно. "Любі друзі" поховали не одного президента.

Другим коренем зла є відсутність політичного процесу та свободи медіа. Це потрібно навіть під час війни. Так, це виглядатиме як перманентний політичний скандал, який втомлює й знесилює. Але краще такий перманентний скандал, ніж накопичення і вибух. Бо вибух може розірвати.

Третім коренем зла є концентрація влади над правоохоронними органами. Так, у протилежному випадку ми матимемо ганебні політичні ігри із залученням правоохоронців, але це краще, ніж те, що маємо нині, коли всі важелі в одній руці.

Іншими словами, демократія виглядає жахливо, але все інше ще гірше, набагато гірше.

Четвертим коренем зла є мовчання високопосадовців. Не можна миритися з явним злом, таким як корупція на крові, виправдовуючи своє мовчання можливістю в цей час робити добрі справи на благо країни. Саме так робить чимало урядовців і членів парламенту. Багатьох із вас я попереджав особисто й неодноразово. Якщо не почуєте зараз, далі буде гірше.

П’ятим коренем зла є мовчання суспільства. Страшно подумати, що було би, якби не "картонковий Майдан". Як я писав, скоріше за все, Євросоюз би зробив висновок про свідому відмову України від євроінтеграції та зміну геополітичного курсу. З усіма наслідками, аж до швидкої воєнної поразки через брак європейської підтримки.

Шостим коренем зла є відсутність реформ. Перезавантаження правоохоронних органів блокується роками, так само як перезавантаження митниці та інших важливих інституцій.

Сьомим коренем зла є формування влади з лояльних, а не професійних. Професійних судять, лояльним дають можливість втекти. Професійні можуть запобігти проблемам, лояльні мовчатимуть навіть тоді, коли бачитимуть проблему й матимуть хист і повноваження вчасно її владнати.

Що тепер робити?

Влада ще недооцінює масштаби проблеми й намагається спустити її на гальмах. Це помилка. Як я сказав, ящик Пандори відкритий, з нього далі полізуть ще гірші чудовиська. Ми будемо шоковані не лише масштабною корупцією в тих сферах, де ми про цю корупцію роками знали в деталях, а й державною зрадою на вищих рівнях, де досьє на зрадників роками відкрито публікується в медіа.

Ми все знали. Чому ж ми шоковані?

Накопичилося і прорвало. Краще раніше.

Що робити?

Стверджую, що нас врятують лише радикальні дії. Нерішучі й половинчасті заходи лише дадуть накопичитися енергії вибуху, не кажучи вже про замовчування й відмежовування. Вороги скористаються кожною нашою затримкою й ваганнями.

1. Я вже писав неодноразово, що ключ до вирішення майже всіх проблем країни – публічне зобов’язання президента не йти на другий термін. Це дозволить йому розпочати необхідні зміни в країні та увійти в історію переможцем та реформатором. Все одно він не виграє вибори з цим тягарем. Краще не йти в історію з ганьбою.

2. Ключ до розв’язання будь-якої політичної кризи – парламент. Саме парламент рятував Україну в усіх політичних кризах новітньої історії. Нині ми не маємо ні однопартійної більшості, ні парламентської коаліції. Це позбавляє Україну інструментів виходу з кризи. Нам потрібна коаліція негайно.

3. Уряд національного порятунку. Я писав неодноразово, що не вірю в уряд національної єдності, де разом працюють різні політичні сили, в час такої кризи. Уряд має складатися з незалежних професіоналів без політичних амбіцій. Такі люди є, але вони в уряд не підуть, бо нема довіри, а є несправедливі звинувачення. Лише виконання перших двох пунктів вкупі з авторитетним неполітичним прем’єром переконає їх покласти життя на олтар свободи – як це щодня роблять захисники й захисниці України.

4. Відставка міністрів, що є фігурантами розслідувань, є обов’язковою й негайною. Тим, хто з’явиться на плівках, що будуть опубліковані найближчим часом, варто вже зараз подавати у відставку самим. Відставка правління Енергоатому та внутрішній аудит є негайними завданнями. Спроба перекласти відповідальність на недієздатну наглядову раду виглядає смішно.

5. Відставка уряду до формування парламентської коаліції нічого не вирішує, тільки посилює проблеми. Нового уряду не буде, а керуватимуть в.о. (виконувачі обов’язків) зі старого уряду. Це послаблює державне управління.

6. Негайно розблокувати відкриті конкурси на керівників правоохоронних органів, які багато років заблоковані.

7. Негайно почистити владу від відкритої російської агентури (всі прізвища відомі). Ці люди можуть приносити користь як фахівці, тому їх і взяли. Але шкода на порядок більша. Вони працюють не на Україну.

8. Відкрита й виважена публічна комунікація. Фахівці вже дали чимало порад, але поки що все робиться навпаки.

Нічого з цього не буде зроблено. Тому все буде ще гірше, аж до того моменту, поки не почнеться вищенаведене лікування.

Якщо нічого не робити, можна й втратити країну.

І це вже не жарт.

Нині справджуються найкращі мрії Путіна.

Давайте не дарувати йому перемоги. Хоча би з поваги до вже принесених жертв.