Про це Юрій Ванетик, адвокат, політичний стратег, член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції West Support, старший науковий співробітник Claremont University (Каліфорнія, США), пише у своєму блозі. Наводимо слова автора без коментарів редакції. 

Перше – це оптика. Це те, як США політично означають наші божевільні витрати на Україну. Можна назвати це "інвестиціями". Це може бути інвестиція, як каже ваш президент, у вільний спосіб життя, де Україна – це фронт цього.

Різна оптика – це може бути погляд на те, що ми відрізняємося від демократів. Адміністрація Трампа хоче все економічно побудувати так, щоби була економічна ринкова база, а не тільки ідеологічна.

Друге – це закони. Це не лише контракти, як вони описані, а ще й свого роду механізм: що робиться, якщо домовленості порушуються, або якщо трапляються якісь збої. Тому що контракти – вони добрі, але складні. У складних ситуаціях люди намагаються передбачити як успіх, і можливі порушення, складності. Порушення можуть бути навмисними, напівнавмисними, випадковими і так далі. Це може бути і форс-мажор, коли звинувачувати, по суті, не буде кого. Звичайно, все потрібно буде в такому разі довести і врахувати.

Я знаю, що деякі наші відомі та престижні адвокатські фірми над цим працювали. Повинні бути ще далі договору, це буде ціла серія угод. Це складно, тому що це все – не просто договори між країнами, а дещо комплексніше. Контракти між США та Україною мають передбачати різні сценарії розвитку подій та описувати, що буде у тих чи інших ситуаціях у майбутньому. Вони зокрема мають враховувати: а що буде, якщо хтось змінить свою позицію і контракти раптом почнуть порушуватися? Це дуже важливий фактор, і він, певною мірою, вписується в оптику республіканців.

І третє. Мабуть, це має бути першим пунктом, а не третім. Це те, як саме угода зі США реалізовуватиметься і що це по-справжньому означає? Я можу сказати заздалегідь - це означає, що США посилають сигнал усьому світу і самим собі, беручи на себе контрактні зобов'язання.

Як це буде реалізовано? Надходитимуть кошти. Це – взаємні зобов'язання. На мою думку, більшою мірою це зобов'язання Америки перед Україною. Ми ніби прикриваємо себе економікою та вигодою. Це може бути неефективним, але це – якесь прикриття для нас. Водночас ми говоримо, мовляв, «ми продовжуватимемо інвестувати у вашу країну, тому що ми вже туди інвестовані. Тому що ми не хочемо, щоб світ скотився до понять, які йому пропонують такі країни, як Китай, Російська Федерація, Іран».

Так, ми хочемо все обґрунтувати, але при цьому – ми вже сильно інвестовані і інвестуватимемо в Україну й надалі. Цей контракт чітко підкреслює. Тому що, якби ми хотіли вийти зі відносин з Україною, то ми віддали б перевагу якомусь короткостроковому розрахунку, навіть якщо і з деякими втратами для нас. Ми просто підняли б ціну на якісь речі, просто щоб себе виправдати. Це ми легко можемо робити і робили, і не тільки ми одні. Проте, у цій ситуації підхід США інший – підхід і розрахунок тривалу гру.

Цікаво, що пишуть про це американські ЗМІ. Я багато прочитав публікацій на цю тему і хотів би виділити окремі цікаві моменти, як на мою думку.

Цікаво, пишуть у нас, що Україна зберігає повну власність на свої ресурси. При цьому обидві країни – США та Україна – ділять роялті та стратегічні рішення порівну. Крім того, всі доходи, отримані протягом першого десятиліття, будуть реінвестовані безпосередньо в Україну – помітний відхід від більш ранніх пропозицій США, які, як відомо, вимагали спочатку набагато вигідніших умов для американських фірм.

Враховуючи, що понад 40% відомих родовищ корисних копалин України перебувають на окупованих російською територіях, цей факт створює юридичний та політичний бар'єр для будь-якого майбутнього визнання США російського контролю – як явного, так і за допомогою мовчазного ухвалення. Примітно, що це контрастує з нещодавньою неофіційною мирною пропозицією США, в якій висувалась ідея визнання певної фактичної влади Росії над окупованими регіонами України.

Реакція Москви була передбачувано негативною. Це також у США розуміли. Кремль засудив угоду як «замаскований план» щодо продовження війни. Але цей наратив здається порожнім, оскільки США знову підтвердили свою відданість Україні не лише у військовому, а й у комерційному плані, а Європа зберегла єдність у питаннях санкцій та підтримки. Стратегія Росії із затягування, ухилення та маніпуляцій, можливо, вже досягла своїх меж і вже не має того ефекту, який міг би бути.

Висновок: найближчі місяці покажуть, чи ознаменує ця угода початок більш глибокого альянсу США та України, чи це буде просто скороминущим зближенням економічних інтересів.