19 травня — день, коли б по-справжньому мали святкувати день Одеси. 

Саме цього дня в 1415 році з’являється перша письмова згадка про поселення Хаджибей, яке згодом виросте в місто, відоме світу як Одеса. Йдеться про документ, надісланий польським королем Володиславом II Ягайлом до Тевтонського ордену. У ньому фіксується, що чорноморський порт Kaczubyeiow перебував під контролем Великого князівства Литовського.

Перші письмові згадки про портове місто Кочубеїв, згодом  Хаджибей, а нині Одесу,  можна побачити у роботі польського історика Яна Длогуша "Історія Польщі", від 1415 року. Точну дату визначив одеський дослідник Олександр Степанченко, про це каже доктор історичних наук Тарас Гончарук.

Цей факт не просто додає років одеській історії — він ламає імперську легенду. Адже виходить, що порт Кочубеїв функціонував як портове, стратегічно важливе поселення за 379 років до того, як катерина ІІ "заснувала" місто Одесу.

То, може, логічно святкувати день міста не 2 вересня (день, коли прийшов флот Потьомкіна), а 19 травня — день, коли ми вперше бачимо Одесу на карті Європи?

Саме з цього приводу хочеться подивитися на місто уважніше. Не з погляду імперського фанфіку, а крізь призму реальних, кам’яних, українських слідів. І отут починається найцікавіше.

Давайте розбиремось — щоби в проросійської вати в Одесі підгорало, а нам стало видніше. 

На світлинах — козацькі хрести з ракушняка. Це той самий камінь, з якого побудована вся центральна частина українського міста на березі Чорного моря.

Саме цей камінь дав Одесі її впізнаваний вигляд: теплі жовтуваті відтінки стін, унікальні фасади з барельєфами та ліпниною.

Що важливо — частина хрестів на цвинтарі "Сотниківської Січі", який розташований безпосередньо в Одесі, датована на декілька років раніше, ніж офіційна дата заснування міста — 1794 рік.

То чому ж ми з вами забули про Хаджибей?

Цей порт успішно розвивався задовго до приходу росії. Тому всі московські наративи про заснування міста "в дикому полі" ми за замовчуванням викидаємо в смітник.

Подумайте самі: якщо катерина ІІ начебто збудувала порт — то куди возили зерно до того часу? Як його розвантажували? Як воно потрапляло до портів Стамбула, Марселя і Ліворно?

Ще задовго до "болотних" сюди возили збіжжя чумаки — на цьому наголошує доктор історичних наук і професор Одеського університету Тарас Гончарук.

Один із головних маршрутів чумаків у XVIII столітті пролягав від Центральної України (Полтавщина, Київщина, Хмельниччина) на південь — до Хаджибея та Очакова.

Таким чином місто зростало економічно з зерна, яке проросло на Лівобережжі, у Середньому Подніпров’ї та на Поділлі. І ці економічні та культурні зв’язки були нерозривними.

У радянських та імперських наративах Одесу звеличували як "перлину російської імперії", підкреслюючи роль Потьомкіна, Дюка де Рішельє тощо, але ігнорували внесок українців, болгар, греків, євреїв — які насправді й формували багатонаціональне міське середовище.

Спроби представити Одесу як "виключно російське місто з веселим одеським говором" — це спроба стерти її ідентичність.

Насправді Одеса — приклад унікального мультикультурного простору з потужним українським корінням (пісні, мова, театр, освіта, кухня, література).

Росія створила ідеологічний проєкт "новоросія", щоб обґрунтувати своє вторгнення. У ньому Одеса постає як "штучне російське місто на дикому степу" — що прямо суперечить фактам: українці тут жили століттями, мали господарства, культурні інституції, козацькі укріплення.

"Ви ж тільки подивіться на цей лапчастий різаний хрест!" — із захопленням продовжує історик Тарас Гончарук.

Вчений вказує на очевидну тяглість традицій із Черкащини — від діда-прадіда. Коли катерина ІІ зруйнувала Запорізьку Січ, козаки спустилися на Причорномор’я — без зброї, без прав і вольностей, без надії на самоустрій. Так тут їх кров'ю і потом  збудували історичний центр Одеси з каменю, який колись давно лежав на дні нашого моря.

А тепер проведемо аналогії між минулим і теперішнім.

Бажання путіна відібрати в України право на самовизначення і власну армію — це ж те саме, що зробила цариця-імператриця з козаками.

Будемо будувати нові міста імперії, чи ліпше захистимо власні?

Маємо вивчити історію, щоб не повторювати помилок минулого.

Фраєра з Дерибасівської і шпана з Молдаванки мають знати — тут Україна!

Мирослав Откович