«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії, які можна надсилати на електронну скриньку info@glavcom.ua з темою листа «Мовне питання».

Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!

Не все те росіянізми, що на них схоже. Перевіряти слова на українськість можна у словнику Бориса Грінченка, що ми й зробили. Таку пораду дав колись професор Пономарів. І хоча в царській Росії українську мову взагалі забороняли, політика зближення української з російською (тобто калькування і утворення слів-покручів) проходила саме в СРСР, починаючи з 30-х років. Тому питома українська лексика зафіксована у словнику часів царату.

На жаль, ми добровільно відмовилися від слів і конструкцій, які є в російській, на користь тих, які є в польській, наприклад: держати – тримати, ждати – чекати, жарити – смажити, поїзд – потяг, іти / їхати в – іти / їхати до, через два дні – за два дні, кожні три тижні – що три тижні, на углу – на розі (Іван Нечуй-Левицький писав: «Що за дивина: будинки і вулиці були з рогами, чого ніде на Україні я ще не бачив») тощо.

Деякі слова ще можна оживити, актуалізувати, адже саме узус диктує літнорму. Наприклад, люди останнім часом сміливіше вживають питоме слово «жарко» замість штучного «спекотно», якого навіть немає у словниках (є тільки «спекота» і «спекотний»).

Отже, до вашої уваги – 200 псевдоросіянізмів зі словника Грінченка:

«Б»

• Бедро;
• безплатний;
• бистрий, бистро;
• брити;
• будущий;
• будущина / будучина.

«В»

• Ветхий;
• видіти;
• висок;
• відвіт (відповідь);
• відвічати (відповідати);
• віддихати (відпочивати);
• вітка;
• влюблятися;
• воняти;
• времʼя;
• вугіль.

«Г»

• Гвоздик, гвоздити;
• где / нігде;
• глупий;
• головник (злочинець);
• год;
• город;
• грімкий;
• груз, грузити;
• грязь.

«Д»

• Давити;
• дарити;
• двигати/-ся;
• дергати;
• держати;
• дівочка (не дитина жін. статі, а зменш.-пестл. до діва);
• ділати;
• довг, довжник, довжок;
• досада, досадний;
• другий (інший);
• дурак («дура» немає);
• дядя.

«Ж»

• Жаліти (шкодувати);
• жалітися (скаржитися), жáлоба;
• жарити;
• жарко;
• ждати;
• желізний;
• животина (тварина).

«З»

• Завидувати;
• зависть;
• западня;
• заставляти (змушувати);
• звиняти;
• звізда;
• зівати;
• злоба;
• злобний.

«І»

• Іміти (мати).

«К»

• К (прийменник);
• ковер;
• кожа;
• коротати;
• красити;
• костер;
• криша;
• кріпкий, кріпость (фортеця);
• кровать;
• кротість;
• крушити;
• курити;
• кусок;
• куча.

«Л»

• Ливень;
• лице;
• лишній;
• ложити/-ся;
• лучче;
• любимець.

«М»

• Мимо;
• минута;
• мисль;
• много;
• молодіж;
• мука (борошно).

«Н»

• Нагий;
• надіятися;
• напиток;
• напрасний (несправедливий);
• наряд, наряджатися;
• настроювати;
• ниряти;
• нищий;
• нільга (не можна);
• ніт (нема, ні);
• нужда.

«О»

• Обида;
• обіщати;
• обувʼя;
• огонь;
• олгати (брехати);
• олжа (брехня), олживий (брехливий);
• опасуватися (побоюватися);
• оружжя / оружина (рушниця), оружитися (озброїтися);
• ослобонити (звільнити);
• оставатися, оставляти;
• охота (полювання), охотник.

«П»

• Пакість, пакосний, пакосник;
• парень;
• первий;
• платок;
• плаття;
• побіда;
• погибати;
• пожар;
• полотенце, полотенечко;
• получати;
• поляна;
• послідній;
• признаватися;
• прийшлось;
• приключатися;
• приют;
• проворний;
• просвічати / просвіщати/-ся;
• просинатися;
• противний (неприємний);
• прятати (прибирати в хаті, хоронити);
• пустий;
• пустиня, пустинник;
• путь.

«Р»

• Радуватися;
• рибак;
• рижий;
• рисувати;
• родитель, родителька;
• роза.

«С»

• Сахарь;
• свайба;
• сіверний (холодний);
• сідий;
• скверний;
• скорість;
• скука, скучати;
• слух (чутка);
• случай;
• смеркати/-ся;
• смілий;
• смотріти;
• совітати/-ся;
• спішити;
• спорити;
• споминати;
• способний / спосібний;
• серебро;
• стид, стидно, стидний;
• стоїти;
• судорга;
• супруга (три або чотири пари волів – комплект для плуга), супружник (той, хто запрягає волів);
• сутки.

«Т»

• Табак;
• темнота;
• теряти;
• тиква;
• тогді;
• топір (сокира);
• тошно;
• труд;
• трогати (смикати);
• тьотя.

«У»

• Уговорювати / уговоряти;
• угол;
• ум, умний, умниця («умник» немає);
• уп’ять (знову);
• уредний;
• усігди;
• успівати;
• утка (качка);
• ученик;
• ухо, ушко.

«Х»

• хватати (хапати);
• хвастати;
• хворост.

«Ч»

• Чоловік (людина);
• чоловіцький (людський).

«Ш»

• Шутка, шуткувати;
• щитати/-ся.

Чи є наведені слова абсолютними синонімами до тих, які нормативні зараз? Де-юре – так, де-факто – ні, бо в тексті вам їх виправить кожен редактор. Згідно з сучасною літературною нормою більшість із них застаріла (як і правопис слів за Грінченком: академик / академичний, автобиоґрафия, акахвист / акахтист, анахтема, архив, библійний, инбирь тощо). Однак зі стилістичною метою або в розмовній мові їх сміливо можна вживати. Це наше.

• 1 •

Андрій Прилипко: «Пособник окупанта» – це правильно? Здається, калька, навіть не адаптована, а чистий москалізм.

Це слово є і у Грінченка, і в сучасних словниках (у Грінченка є ще й пособниця). СУМ-20: пособник – той, хто допомагає кому-небудь у здійсненні підступних, злочинних намірів. Ще там є поплічник – співучасник яких-небудь ганебних або ворожих дій, учинків; спільник. Отже, маємо три синоніми: пособник, поплічник, спільник. Якщо вже порівнювати з російською, то там є теж відповідники до всіх трьох слів: пособник, приспешник, сообщник. Не збіднюймо синонімічного ряду.

• 2 •

Володимир Тесленко: Один пан зі Львова сказав мені, що правильно казати не «дитина грається», а «дитина бавиться». Але ж «бавитись» – це полонізм?

Оскільки ми сьогодні говоримо про псевдоросіянізми, згадаємо і слово «гратися». Звісно, воно українське і є у Грінченка. Є там і «бавитися». Тобто це вже псевдополонізм. Обидва слова належать до спільнословʼянської лексики і означають «проводити час у розвагах». Адже є в українській мові, крім «бавитися», слова «забава» і «забавлятися». Треба викорінювати звичку виправляти одне правильне слово на інше правильне.

• 3 •

Віктор Ревінь: Як правильно сказати: «кожен з трьох дітей» чи «кожна з трьох дітей»? Адже дитина – вона.

Правильна відповідь – у середньому роді: кожне з трьох. Також нагадаю, що коли йдеться про різну стать або коли стать невідома, то вживаємо середній рід і в таких словах: обоє, одне одного. 

• 4 •

Світлана Нагуляк: Скажіть, будь ласка, українською мовою допускається вживання такої форми чоловічого імені як Євгеній? бо мені здавалося, що українською правильно тільки Євген...

Закінчення -ій у чоловічих іменах грецького походження в українській мові редукується: Євгеній – Євген, Євстафій – Остап, Афанасій – Панас, Григорій – Григір, Прокопій – Прокіп, Лаврентій – Лаврін, Панкратій – Панкрат, Ігнатій – Гнат, Антоній – Антін, Василій – Василь, Геннадій – Геннадь, Анатолій – Анатоль та ін. Закінчення -ій у цих іменах – російська адаптація грецьких імен. «Євгеній» – не виняток. Це не стосується тільки тих імен, де -ій наголошене: Андрій, Сергій, Тимофій, Олексій, Овсій, Гордій і подібні. Отже, українською мовою правильно Євген, а жіноче – Ївга або Югина. Але, на жаль, мало хто так називає.

• 5 •

Марина Василевська: Підкажіть, будь ласка, які наголоси у словах закупи та закреп? Закупи – це ж полонізм, а там наголос на передостанньому. А наголос у «закреп» такий, як у «наклеп»?

Закупи – це справді полонізм (zakupy). Слово поширилося спочатку на заході України. Зі старих словників є тільки у Ніковського (1927 р.). Утім, наголос у нього не польський, а на першому складі. І словник Ніковського, і СУМ-20 подають його так: зáкупи («те саме, що закупі́вля»). У слова зáкреп наголос теж на першому складі, як і у слові нáклеп. Отже, легко запамʼятати: зáкупи, зáкреп, нáклеп. Також на першому складі наголос у словах щéлепа і зáлоза.

• 6 •

Олександр Демидов: Корегувати, коригувати і коректувати – це одне й те саме?

СУМ-20 першим словом подає «коригувати», другим – «корегувати» (з позначкою «рідше»). Означають «вносити корективи, виправлення у що-небудь; у військовій справі – вносити поправки під час стрільби». А «коректувати» цей словник подає як «те саме, що коригувати». Тобто всі три слова – абсолютні синоніми. Особисто я вживаю «коректувати» в контексті коректури тексту, а коригувати / корегувати – про все інше. Коригувати / корегувати – дублетні форми, як очищувати / очищати.

• 7 •

Наталя, Червоноград: Питання, коли переклад доречний, а коли – ні. Ми ж не перекладаємо «футбол» (ну хоча Ірина Дмитрівна (Фаріон – «Главком») мала свою думку про це), так само «іконки» на робочому столі (але ж до ікон вони не мають жодного стосунку, це від «icons», як їх називають англійською). Питання: коли запозичені слова мають лишатися запозиченими, а коли їх доречно перекладати?

Футбол – кóпаний мʼяч (від кóпати – бити ногою), волейбол – відбиванка, баскетбол – кошиківка, хокей – гаківка – це приклади гіперпуризму. А «іконка» на робочому столі – це піктограма або просто значок («піктограма» – теж запозичене слово). Нічого страшного в запозиченнях немає, якщо в мові не було відповідників. Дехто зараз намагається знайти відповідник до слова «дрон», яке закріпилось у слововжитку. Але чомусь ці самі люди не переймаються давніми запозиченнями «танк» і «ракета». 

• 8 •

Ганна Груль: Прочитала на одній фейсбук-сторінці коментар перекладача Богдана Стасюка про сполуку «чи не так» у кінці речення, що вона ненормативна. Він пише: «Оце «чи не так» – це такий жахливий паразит, якого прищеплюють іще на граматикалізованому перекладі в школі, а потім не вимиєш роками. Уточнювальне «чи не так» наприкінці речення – граматична калька розділового питання, яких в українській граматиці взагалі немає».

Згодна. Але сполука «чи не так?» занадто глибоко вкорінилася, щоб вважати її помилковою. Утім, в українській мові є питомі відповідники: «еге ж?», «правда ж?», «хіба ні?». Їх і вживаймо.

• 9 •

Людмила Шуст: Пані Ольго, чи варто ставити кому в конструкціях на кшталт «а що (,) як», «а що (,) коли»? Траплялося бачити по-різному.

І правопис, і пунктуаційний довідник Зеновія Терлака про цей випадок мовчать. Мені ці конструкції здаються нерозкладними, але є приклади у СУМ-11: [А] що, коли (як); що, якби – уживається для припущення можливості чого-небудь. «А що коли Кассандра переможе?» (Леся Українка); «Що, як проженуть бува?» (Панас Мирний); «Що, якби й справді, Марійко, нитки такі – золоті!» (Андрій Головко). Чомусь у Лесі Українки коми немає, а в Панаса Мирного і Головка є. Краще ставити.

• 10 •

Наталя, Яготин: Як буде «всплывающее окно» українською? Авраменко каже, треба казати «вигулькове вікно». Чи є ще якісь адекватніші відповідники?

Є. Спливне вікно. 

«Главком»