Росіяни вже мають достатньо сил на Сумському напрямку, аби розпочати атаку. Про це заявив речник Державної прикордонної служби Андрій Демченко. Просування російських військ та розширення анонсованої Путіним «буферної зони» в Сумській області фіксує моніторинговий ресурс DeepState. Відстань від «сірої зони» до обласного центру складає вже менше 30 км.

Серед найбільш постраждалих прикордонних громад Сумщини – Хотінська, в якій 14 сіл. 12 з них перебувають у п’ятикілометровій зоні від україно-російського кордону. З них відбулася евакуація мешканців, деякі села вже захоплені окупантами. Писарівка та Хотінь розташовані у 10 км від Росії, в них евакуація ще триває, але не всі мешканці поспішають скористатися цією можливістю.

Голова Хотінської громади Микола Торяник в інтерв’ю «Главкому» розповідає, що відбувається в частково окупованому прикордонному районі, скільки людей лишається в ньому на свій страх та ризик та чому не запроваджується примусова евакуація.

 

– Наша громада межує з трьома районами Курської області, вона вся розтягнута вдовж кордону, – каже Торяник. – Сьогодні із 14 населених пунктів Хотінської громади ми можемо з певним ризиком доїхати тільки до двох. Із 12 населених пунктів люди евакуйовані – це вже мертві села. Постійні обстріли, КАБи, деякі села вже окуповані – ситуація реально критична як для нашої громади, так і, думаю, для всього прикордоння. Зараз проводимо евакуацію з Писарівки і Хотіні.

Коли ситуація погіршилася кардинально?

Коли ворог знову повернувся на кордон після того, як їх раніше відігнали під час Курської операції.

Від чого зараз найбільше шкоди – КАБи, дрони, ДРГ?..

Дрони – це як мухи, КАБи – по п'ять-шесть-сім, по Біловодах одного дня в одне тільки це село кинули десять. «Гради» випускають регулярно, по Кіндратівці три касети «градів» розряджали в день – це майже до 100 снарядів. Міномети не припиняють працювати… Вони використовують все, що є, з усіх видів зброї луплять.

Б’ють по військових чи просто зносять села?

Думаю, наші військові – це не привід для них, тому що у такому разі це було б більш точково. Діють просто: є населений пункт – роздубасили його, зайшли, потім накривають наступний. Тактика не змінилася – що на Донбасі, що на Харківщині. Зноситься населений пункт – а потім йдуть штурмові дії.

У серпні, коли обстановка була ще більш-менш спокійною, на території громади лишалося 3,5 тисячі мешканців. Скільки зараз?

Думаю, вдесятеро менше – десь в межах 350. В основному, в Хотіні та Писарівці.

В основному, це літні люди, яким важко виїхати на нове місце, чи ті, хто просто не хоче виїжджати з якихось причин, чи просто ще не встиг?

Є літні люди, є ті, у яких господарство… Є ті, хто виїхав, потім повернувся. Але таких, що твердо лишилися, десь 300. Хоч і стріляють, КАБи прилітають…

…але жити поки можна?

Так, ще збираються. У нас же, знаєте, кажеш людям: «Виїжджайте, поки можна виїхати, поки може прийти техніка». А вони до останнього тягнуть і потім лишається певна категорія тих людей, які кричать, щоб їх вивезли, а вже ніхто туди не може доїхати.

Буває таке, що людина просить її вивезти, ми приїжджаємо, а вона не готова, просить ще до завтра часу зібратися. Завтра приїжджаємо (при цьому комусь відмовляємо, бо за машиною черга стоїть), а вона каже, що домовилася, аби син забрав. А потім приходить до нас син і дорікає, що батька не забрали, а він його вивезти вже не може, бо це неможливо. Ну що – бери тоді корабель у Ілона Маска, сади в нього своїх родичів і вивозь… І таких нюансів багато всюди в прикордонних регіонах.

Аби такого не відбувалося, на тій же Харківщині була примусова евакуація. Чи ви такого механізму не застосовуєте?

Для того, щоб була примусова евакуація, треба, щоб хтось прийняв відповідальне рішення. У нас, на жаль чи на щастя, ніби ж демократія, ми дотримуємося законів про приватну власність, принаймні, намагаємося це робити. Якби була примусова, 10 днів – і все, люди лишилися б живі і все нормально було. А так, на жаль, доводиться ризикувати і Червоному Хресту, і «Білим янголам», і поліцейському офіцеру громади – витягувати тих людей, які не хотіли їхати. А гірший варіант – тоді, коли вже ніхто людей не витягне, бо ми знаємо, що вони вже неживі. Їх ніхто навіть не забере, щоб поховати. І все тому, що не слухали, коли говорили, що треба виїжджати.

А яка мотивація у людей ризикувати життям та лишатися під обстрілами? Зрозуміло, що у всіх різні обставини.

У кого – корови, у кого – свині… Треба все це продати. Виводять цих корів до якогось місця, туди приїжджають перекупщики – забрали та поїхали. Як і всюди, є й такі, хто просто чекає на прихід росіян.

Чи вам щось відомо про долю тих людей, які лишилися в окупованих нині селах?

Невідомо. У нас одна бабуся залишилась в Біловодах, в Костянтинівці люди залишились. Ми не знаємо, що з ними, тому що нема ані електроенергії, ані зв'язку – нічого. Там, як правило, все повністю розгромлено.

Які зараз комунікації працюють в Писарівці і Хотіні – електрика, газ, вода?

Ну, ми ще тримаємося, стараємося, світло робимо щодня, тому що його постійно перебиває. Дуже героїчно працюють наші працівники енергетичних служб. Наш Сумський РЕМ – мабуть, єдині хлопці на прикордонні, які не виїхали під обстрілами. Зараз світло є, комунальне підприємство забезпечує водою.

Хоча туди зараз навіть доїхати важко в таких умовах. Шукаємо інші шляхи, бо по центральних дорогах вже не можна їздити. Хоч вони і сіткою накриті, але все одно дрони її пробивають, палять машини і тому їздимо об’їзними шляхами.

Які органи влади лишилися у громаді?

Сільська рада лишилася у такому форматі: голова, секретар, начальник Центру надання соціальних послуг. Бо там лишилися люди, які у них на обслуговуванні стоять і всього цього потребують. Весь ЖКГ працює, бо щодня триває ліквідація наслідків обстрілів. Сміття вивозимо, воду надаємо…

Медицину ми сьогодні перевозимо, сімейні лікарі переїхали до Сум і вже з понеділка почнуть працювати в обласному центрі. Відділи освіти та культури переїжджають.

Як виплачуються пенсії?

«Укрпошта» пенсію привозить. Ми уточнили списки людей, хто лишився. Тим, хто евакуювався, пенсію роздають в Сумах.

Це ж пересувна «Укрпошта», не відділення?

Уже пересувна, теж героїчні люди. Екстрена допомога вже давно не їздить у нас у жоден населений пункт, ДСНСники також. Сільський голова вже буде виїжджати останнім – кине гранату у сільську раду в кабінет, поллє бензином і тихенько поїде.

Ви бачите динаміку бойових дій. За вашими прогнозами, коли може статися, що вже не буде можливості лишатися у тих двох селах?

Може бути за пів року, а може й зараз, поки ми з вами говоримо. Буває, що одне село беруть рік.

Чи самі військові допомагають місцевим мешканцям, що залишилися, чи їм, м'яко кажучи, не до того?

Скоріше, другий варіант.

Є інформація, що гуртожитки в облцентрі, де розміщують евакуйованих, вже переповнені. Чи є проблеми з розселенням?

Проблеми можуть бути, бо багато громад евакуюють – Краснопільську, Миропільську, Юнаківську, Білопільську, Ворожбянську… А Краснопілля, Білопілля, Ворожба – це ж колишні районні центри по шість-сім тисяч населення.

Але, в цілому, поки все організовано нормально. Ми ж розуміємо, що не на курорти їдемо. І це – ситуація тимчасова, бо війна в країні. У нас всі співробітники знімають квартири, платять власні гроші, хоча все трохи подорожчало в Сумах. 

Ви маєте на увазі, що хтось живе там, де заселять, а хто хоче – знімає самостійно?

Так, хто працює і в кого є можливість, винаймають і платять за більш-менш нормальні умови. Та і в гуртожитках умови непогані. Суми – обласний центр, і тут купа інститутів, технікумів, ліцеїв, де зараз ніхто не вчиться. Тому гуртожитки стоять порожні. Просто нема волі дати команду на примусову евакуацію і сказати, куди селити людей.

Хто в цю команду має дати – військова адміністрація?

Я не знаю – може, президент чи Кабінет міністрів, це не мій рівень. Але всі бояться, що за ці доручення колись доведеться відповідати. От ви поселили людей – а хто буде за електроенергію платить, інші видатки? Вже були прецеденти: коли ті, хто багато допомагав військовим і приймав ризиковані рішення, потім за це відповідали. Так, у Сумах засудили чоловіка, який в перші дні війни мінував дорогу та перерозподіляв зброю, давав її хлопцям з тероборони, щоб вони боронили землю. Так він отримав термін. У тих, хто найбільше допомагав, – у всіх уже є проблеми.

Все ж залежить від того, хто підпише те ж розпорядження про примусову евакуацію, як вона буде проводитися. Але ніхто не хоче бути як Сталін, який виселяв татар з Криму. Всім гілкам влади простіше казати, що вони людей попереджали, а ті самі не послухали.

Чи багато евакуйованих їдуть з Сум далі, бо в місті також не дуже безпечно?

Звісно, є такі. Суми – невелике місто, ми всі один одного знаємо, хто куди поїхав. Більшість евакуйованих виїхали до Сум, але багато хто поїхав на Львівщину, Івано-Франківщину, Київщину, у Кіровоградську область, Вінницьку…

Якщо зараз розпочнеться той великий наступ росіян на Сумщину, про який багато говорять, ситуація погіршиться кардинально? Чи це вже не матиме для місцевих мешканців, які і так живуть під постійними обстрілами, особливого значення?

Особисто для мене це абсолютно не має значення. Я, в принципі, з цим уже живу три роки, навіть більше.

Павло Вуєць, «Главком»