Першим успішним завданням Станіслава Єрмакова став підпал складу твердого пального в Одесі.

Він готувався до нього з ретельністю шахового стратега. Разом із спільником, Миколою Топалом, двічі обійшов район. З'ясував, де встановлені камери, чи охороняється територія собаками, де чергують охоронці, як дістатися всередину складу і що саме можна підпалити.

Його попереднє фіаско було пов'язане саме з тим, що він не вивчив місце перед диверсією. У грудні 2021 року Єрмаков збирався спалити музей Степана Бандери на Івано-Франківщині. Приїхав із запальною сумішшю в рюкзаку і побачив будівлю, залиту прожекторами та оточену житловими будинками. Залишитися непоміченим було нереально. Єрмаков провів ніч у лісосмузі, вагаючись, що робити далі, і зрештою визнав: задум провалився.

Цього разу, оглянувши склад пального, Єрмаков і Топало купили інгредієнти для суміші та запасне взуття. Продумали маршрут туди й назад. І повідомили куратору з ФСБ дату запланованої диверсії.

До місця майбутнього злочину вони їхали маршруткою і дорогою побачили, як військові ТЦК перевіряють інший автобус. Надалі вони добиралися до місць підпалів пішки. Часто йшли вздовж залізничних колій – там не було ані поліції, ані ТЦК. Залишали тайники зі змінним одягом і взуттям. Ніколи не брали телефонів із SIM-картами – лише порожні пристрої, щоб зафіксувати підпал. Порошком проти собак посипали місце, де чекали перед початком операції.

За даними слідства, торік Єрмаков із Топалом вчинили вісім диверсій в Одесі та області. Дві з них вони встигли здійснити протягом одного дня.

На початку цього року українські спецслужби затримали Єрмакова разом із його спільником. Їм інкримінують державну зраду й незаконне поводження з вибухівкою. Тепер вони чекають на суд.

А вже в квітні Єрмаков дав інтерв'ю журналістам Радіо Свобода Ярославу Кречку та Павлу Холодову, в якому й розповів про свої диверсії. Найчастіша причина таких зізнань перед камерою – надія на обмін. Він і не приховував, що хотів би потрапити у відповідні списки.

[BANNER5]

Для тих, хто не знає Єрмакова, опубліковане відео – це чергова історія про диверсанта, якого схопили українські спецслужби. Для тих, хто знав його багато років, це шокуюче свідчення того, як радикально може змінитися людина. Адже ворогом того Єрмакова, якого вони знали колись, була саме Росія.

"Ми готувалися протистояти наступові проросійських сил, бо розуміли, що мирно мітинги двох протилежних сторін не закінчаться. В нас із собою не було зброї, але були підручні засоби, якими можна було б відбити можливу атаку: газові балончики та арматура".

Цей фрагмент з інтерв'ю Єрмакова для книги Анни Андрієвської й Олени Халімон "Люди "сірої зони"" описує події 26 лютого 2014 року – за кілька годин до появи в Криму "зелених чоловічків". Активіст прийшов до будівлі кримського парламенту готовий, якщо знадобиться, силою відстоювати український півострів.

Того дня під стінами адмінбудівлі зійшлися два табори: з одного боку майоріли українські та кримськотатарські прапори, з іншого – російські та кримські. Єрмаков відчайдушно захищав червоно-чорний стяг, аж поки прихильники "русского міра" не зламали древко.

Протистояння під стінами Верховної Ради Криму 26 лютого 2014 року

Джерело: Громадське радіо, Заїр Акадиров

Але це був лише один епізод його боротьби. Натомість подальша служба Єрмакова в "Азові" – окрема глава його життя, що тривала сім років.

Як щирий український патріот може перетворитися на російського диверсанта? Щоб зрозуміти цей шлях, "Українська правда" поспілкувалася з людьми, які добре знали Єрмакова на різних етапах його життя.

Ця стаття – не лише спроба дослідити трансформацію окремої людини. Це також і яскрава ілюстрація методів роботи російських спецслужб.

Спецоперація в кримському суді

– Я вже звик за цей час ні з чого не дивуватися, але він зумів мене здивувати, – каже один із друзів юності Станіслава Єрмакова, в якого є причини залишитися анонімним.

Єрмаков народився в Луганську, але після школи вирішив вступати на історичний факультет у кримському виші. Причина переїзду до Криму проста: у батька в Сімферополі залишалася порожньою трикімнатна квартира – і Станіслав міг туди заїхати.

Єрмаков-студент – інтелігент із довгим волоссям, фанат важкої музики, популярний серед однокурсників як господар великої квартири, де вечорами можна збиратися на пиво. Політика його майже не цікавила, зате він із захопленням читав історичні праці про Німеччину доби Третього Рейху.

Єрмаков-аспірант викладав на чверть ставки у виші, працював у державному архіві й поступово усвідомлював себе українським патріотом. У 2008 році він намагався вступити до "Нашої України", але її кримський осередок перебував у такому занепаді, що навіть за пів року регулярних спроб йому це не вдалося.

Він читав Юнґера й Еволу, дедалі більше захоплювався правими ідеями. Саме в ті роки друзі вперше помітили його негативне ставлення до ЛГБТ-спільноти, феміністок і мігрантів.

[BANNER1]

З партіями Єрмаков більше не експериментував. Цікавився ідеологією "Свободи", але не настільки, щоб оформити партійний квиток.

– Він був лояльним громадянином України, і російський великодержавний шовінізм був йому абсолютно чужий – це я можу стверджувати точно, – каже однокурсник Єрмакова, історик і публіцист Сергій Громенко. – До Росії він ставився вкрай скептично. Я абсолютно переконаний, що під час Другої світової він би точно воював не за СРСР.

– Стас ніколи не був україномовним, ніколи не виявляв особливого інтересу до української культури, окрім хіба що музики. Не бачив, щоб він читав книжки українською, – пригадує друг юності. – Але він був проти "совка", проти Путіна, і вважав, що Україна має якнайдалі відійти від Росії. Пам'ятаю, як якось він сказав у компанії: "Дозволь мені бути російськомовним українським націоналістом".

У війську Єрмаков взяв собі позивний "Крим"

З фейсбук-сторінки Анни Андрієвської, авторки книги "Люди "сірої зони""

Коли спалахнула Революція гідності, Єрмаков ходив на кримський Євромайдан і навіть агітував своїх студентів. А коли почалася окупація Криму, долучився до протестного руху. Разом із однодумцями створив у "Вконтакте" групу "Правий сектор Крим" і навіть залишив там свій номер телефону.

– Чи були у нього якісь корисливі мотиви? Абсолютно ні. Це був романтичний порив, помножений на авантюризм, – впевнений друг Єрмакова.

Не дивно, що одного разу, повертаючись додому, Станіслав побачив біля під'їзду міліцейський УАЗ і відчув: прийшли по нього. Кілька днів переховувався в друзів і знайомих, а коли вирішив, що небезпека минула, люди в балаклавах схопили його просто біля будинку. Спершу повезли до райвідділку міліції, потім – у суд.

Як могло все скінчитися? Цілком реально – багаторічним ув'язненням. Варто згадати справу Сенцова: чотирьох кримських активістів засудили на строки від 7 до 20 років за сфабрикованими обвинуваченнями.

Єрмакова вдалося врятувати завдяки відчайдушній спецоперації адвокатки Євгенії Закревської. В перерві між судовими засіданнями вона спитала в пристава: чи ще не затримали її підзахисного офіційно? Почувши, що ні, попросила його паспорт. Поки міліція не розібралася, що відбувається, Закревська вивела Єрмакова з будівлі суду, відвезла на вокзал і посадила на потяг.

Так завершився кримський розділ його життя.

[BANNER2]

У пошуках шляхів до фронту

У квітні 2014 року в київському санаторії "Салют", що тимчасово прихистив кримських переселенців, один із них, Олександр Попов, уперше побачив Станіслава Єрмакова. Той був у шортах, футболці та розшнурованих кросівках. Про ці кросівки Попов згадає вже за кілька років, коли увімкне відео з його зізнаннями та подумає: у в'язниці ж не залишають шнурків.

Обидва тікали з Криму, рятуючись від Росії. Обидва – без речей і без плану. Обидва стали волонтерами, намагаючись допомагати іншим внутрішнім переселенцям. Не дивно, що вони швидко потоваришували.

– Він був як велика дитина, – згадує Попов, – і йому самому постійно треба було допомагати.

Інтелігентний, начитаний, м'який – таким він побачив Єрмакова. "Тихий тюфяк". Якось у Станіслава відібрали кімнату, де він мешкав, і той просто не зміг за себе постояти. Але водночас – цілеспрямований. У кишенях порожньо, платити за транспорт немає чим, тож він міг годинами ходити пішки Києвом із волонтерськими дорученнями. А коли влаштувався кур'єром, його денні маршрути сягали десятків кілометрів.

– Тема спротиву для Стаса була на першому місці, окрім побутових проблем, – згадує Попов. – Ми з ним ходили до різних рекрутингових центрів. Він заглядав у "Правий сектор", спілкувався з представниками батальйону "Донбас"... Всюди йому не подобалось – ідеологія не та. А головне – ніхто не міг запропонувати йому бачення, як потрапити на фронт. І одного дня він знайшов "Азов".

За час служби він пройшов Мар'їнку та Іловайськ, Широкине й Красногорівку, був у районі Горлівки.

– Коли він пішов у "Азов", я вирішив, що весь цей час я в ньому не помилявся. Він логічно пройшов свій шлях і знайшов своє місце. Я вирішив, що арка цього персонажа завершилася, – каже Сергій Громенко.

[BANNER3]

Будуючи стіну

Минуло приблизно три роки, і Попов почав помічати зміни в риториці свого кримського товариша. Раз або двічі на рік Єрмаков приїздив у відпустку до Києва. Причому з кожним візитом ставав дедалі ображенішим на українську державу – все українське його дратувало.

Одна з особливостей, на якій наголошують знайомі Станіслава, це відсутність у нього критичного мислення та його надмірна вразливість до зовнішнього впливу. Пам'ятаючи про це, Попов намагався спростовувати проросійські тези, які час від часу чув від товариша. І спершу йому навіть вдавалося достукатися до Єрмакова.

– Але в його словах ставало все більше і більше штампів. Спочатку цеглинки, потім блоки, а наприкінці – стіна, – згадує Попов.

І докричатися через цю стіну він більше не міг.

– Стас у певний момент почав говорити медведчуківськими тезами, дослівно з його телеканалів, – підтверджує його друг юності. – А потім почав обмірковувати, як би повернутися в Крим. Я йому кажу: "Та там же на тебе є справа". А він: "Розумію. Але, може, якщо захочуть, я зможу через Сирію..." (йдеться про можливу участь у війні в Сирії на боці Росії – УП). Український проєкт він почав називати глухим кутом, а державу – такою, що не відбулася.

У 2016 році Єрмаков видав книгу про свій досвід добровольця 

Єрмаков не ділився своїми політичними поглядами з усіма підряд. Один із його побратимів по "Азову" описує його як дуже спокійну людину-самітника, охочу до того, щоб говорити про історію, без прагнення виділитися з-поміж інших. І водночас як бійця, що ні з ким по-справжньому не зблизився.

Як приклад наводить дрібну, але показову деталь: Єрмаков міг легко приєднатися до компанії побратимів, однак сам ніколи нікого не кликав – ні на каву, ні в магазин.

Втім, і в батальйоні його трансформація не лишилася непоміченою. Стосунки з оточенням почали псуватися. Зрештою в 2021 році він залишив військову службу.

З друзями, яких Єрмаков знайшов після переїзду на материкову Україну, він розсварився ще раніше. Точкою неповернення стали президентські вибори 2019 року – тоді після політичних суперечок Станіслав, який був завзятим противником Порошенка, просто заблокував київських приятелів у соцмережах.

Того ж року Попов помітив іще одну зміну: Єрмаков почав активно захоплюватися російською культурою.

[BANNER4]

Короткий крок від російської культури до ФСБ

Його головною провідницею в "русскій мір" стала викладачка філософії та культурології Національного педагогічного університету імені Драгоманова Євгенія Більченко.

У січні 2021 року в навчальному закладі спалахнув скандал: Більченко назвала Україну американською колонією, а закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної" – опухлим лімфовузлом у хворому тілі. На викладачку поскаржилися студенти, зрештою її звільнили. Більченко переїхала до Росії, а в січні 2022 року українська прокуратура висунула їй підозру в державній зраді та вербуванні коригувальників.

Після скандалу в університеті Єрмаков написав Більченко слова підтримки. Згодом їхня взаємна приязнь, побудована на любові до російської культури, вилилася на сторінках фейсбуку.

– Ми заходили на сторінку Стаса і дивилися їхні спільні пости. Вони писали одне одному вірші. Він її охороняв, коли вона робила якісь перформанси, – згадує Попов.

Саме Більченко й познайомила Станіслава з Миколою Топалом, який згодом став його спільником у диверсіях. 

Після повномасштабного російського вторгнення Єрмаков забрав речі з готелю, сказав знайомим, що йде до військкомату і зник. Слідів Станіслава не змогла знайти навіть мати, яка приїхала до Києва. Серед його друзів – військових і цивільних – поповзли чутки, що він зумів перебратися до Росії.

Тоді Більченко й вивела Єрмакова на кураторів із ФСБ. І він почав шпигувати на користь Росії. Ходив київськими вулицями й наносив на карту об'єкти, які могли становити інтерес для російських спецслужб.

Ймовірно, саме через грошові перекази від Більченко правоохоронці й вийшли на Єрмакова в 2022 році. Провели обшук, допитали, але, нічого не знайшовши, відпустили під підписку про невиїзд. У той самий день Єрмаков із Топалом утекли з Києва. Куратор з ФСБ запропонував їм осісти в Одесі.

До осені їх годували обіцянками вивезти до Росії. Потім куратор заявив, що це наразі неможливо, і запропонував передавати розвіддані з Одеси.

У другій половині 2022-го і весь 2023 рік спільники фіксували інфраструктуру, залізничні колії, військові об'єкти та навіть судна в порту. А в 2024 році дійшли до наступної стадії – диверсій.

Тепер Єрмаков називає свою роботу на російські спецслужби "довгим і складним шляхом додому".

***

У телефоні Олександра Попова є одна світлина, яку він зберігає для особливого випадку.

Можливо, вона так і залишиться десь у глибині цифрових архівів – втратить актуальність, загубиться й забудеться. Але якщо колись Попов прочитає в новинах, що Станіслава Єрмакова передали Росії в обмін на когось із українських полонених, тоді й настане зоряний час цього знімка. Попов його оприлюднить.

У центрі фото – Єрмаков у блакитному худі. Руки в кишенях, на обличчі усмішка. Позаду – паркан російського посольства, а навколо – активісти з червоно-чорними прапорами. Це протестна акція в Києві, відповідь містян на збиття росіянами та їхніми проксі Іл-76 у Луганську 2014 року. Саме під час тієї акції міністр закордонних справ Андрій Дещиця заявив на камеру, що Путін – х*йло.

Якщо Єрмаков таки опиниться в Росії, Попов хоче, щоб і минуле поїхало туди разом із ним.

Рустем Халілов, УП