Путін знову вимагає зняття санкцій, а заклики до нових обмежень у РФ караються ув’язненням до 5 років. Ефективність цього інструменту підтверджують не лише погрози, а й цифри.  

Імпорт до Росії критично важливих товарів подвійного призначення (CHPL) з країн санкційної коаліції скоротився на 96%. Закупівля мікроелектроніки для ракет і безпілотників подорожчала у 2–3 рази. Ціна навіть китайських і турецьких аналогів зросла на 78–80%. 

Російський ВПК працює на межі можливостей: 84% потужностей використовуються безперервно, понад 60% обладнання зношене. Москва ледь закриває власні потреби — як результат, експорт зброї впав аж на 92% — з $14,6 млрд у 2021 році до менш ніж $1 млрд у 2024-му. 

Ми бачимо, як санкції вражають і конкретні підприємства ВПК. Так, Новотроїцький завод хромових сполук, що займає 20% російського ринку та критично важливий для виробництва й відновлення артилерійських стволів, у березні зупинив роботу через дефіцит сировини. Хромова руда потрапила до 16-го санкційного пакета ЄС, тому казахстанські постачальники розірвали контракти з НЗХС, що обслуговує, серед інших, концерн "Калашніков" та Воткінський завод — виробника ракет для "Іскандерів". Той же Воткінський завод уже два роки не може отримати п’ятиосьовий фрезерний верстат — критично важливий для виготовлення високоточних компонентів. 

Перераховувати ефективні досягнення санкцій можна довго, але також треба визнати: Росія адаптується швидше, ніж міжнародні обмеження встигають завдати критичної шкоди, як-от брак боєприпасів на фронті. 

Розворот на Схід: Москва отримує не лише ресурси, а й інноваційне обладнання з Азії попри санкції 

Розглянемо хлорат натрію — сировину для виробництва перхлорату амонію, критичного компонента ракетного палива "Іскандерів". Після розпаду СРСР Москва не має власного виробництва і залежить від імпорту. 

До 2022 року 73% натрію хлорату надходило з ЄС, переважно з Фінляндії. Здавалося б, санкції мали значно скоротити виробництво ракет, але, як ми бачимо, у 2025-му вони навіть інтенсивніше атакують українські міста. 

У 2023 році Росія на заміну європейській сировині знайшла виробників у Китаї та Узбекистані. І навіть попри критичність поставок натрію хлорату для ВПК, ані ці виробники, ані експортери досі не під санкціями Заходу. 

Хоча, схоже, РФ готується і до цього, будуючи перше виробництво натрію хлорату в Тульській області у 2027 році. Чи вдасться це зробити, враховуючи, що більшість високотехнологічного обладнання — західне? На жаль, і з ним Москва дає раду. 

Щомісяця РФ імпортує товари подвійного призначення з Китаю на понад $300 млн — це мільярди щороку. Один із найкритичніших — верстати з числовим програмним керуванням (ЧПК). Усе — від корпусів дронів до сопел балістичних ракет — виробляється на цьому обладнанні, яке регулярно надходить на військові заводи агресора. Так, лише з січня 2023 по липень 2024 РФ отримала щонайменше 22 тисячі верстатів з ЧПК на понад $4 млрд, 63% з них — з КНР. 

Очевидно, Пекін не зацікавлений обмежувати імпорт до РФ. Але варто розібрати китайські верстати, аби побачити, що 11 із 12 містять ЧПК-контролери західних брендів. Більше того, 13 із 16 найбільших китайських виробників, що постачають верстати до РФ, пов’язані з компаніями з ЄС, США та Японії: спільними R&D центрами, ліцензіями, контрактним виробництвом. 

Отже, Росія не лише прийняла правила санкційної гри, але й досконало їх вивчила. Отримуючи як підсанкційну сировину зі Сходу, так і критичні західні технології у "китайській обгортці". 

Як зробити санкційний тиск не лише ефективним, а й критичним для РФ? 

Нещодавно я брала участь у заході RELEX — робочої групи радників із міжнародних відносин Ради ЄС, які опікуються зовнішньою та безпековою політикою. Під час панелі мене запитали: "Якби можна було зробити одну річ, щоб максимально нашкодити російському ВПК, що б ви порадили?". 

Сотні вже знайомих відповідей — від нафти й СПГ до Росатома — промайнули в голові. Проте моя відповідь була: обовʼязковий due diligence для всіх товарів подвійного призначення. Європейський бізнес має знати не лише посередника, а й фінального отримувача своєї продукції. 

Сьогодні це зобовʼязання вже поширюється на перелік CHPL — близько 50 товарних кодів — і має результати: скорочення імпорту на 96% (про що я писала на початку тексту). Утім, на практиці існують ще тисячі найменувань товарів подвійного призначення, які не входять до CHPL і, відповідно, опиняються поза вимогами due diligence.  

Водночас світовий бізнес працює за принципом: "Що не заборонено — дозволено". Якщо компанія "А" не під санкціями — з нею можна мати справу. І не має значення, що її створено у квітні 2022-го в прикордонному з РФ регіоні Казахстану, що вона має росіян у менеджменті й торгує виключно товарами подвійного призначення: від напівпровідників до ЧПК-верстатів, які неважко здогадатися, кому і навіщо потрібні. 

Реалізувати due diligence сьогодні стало значно простіше завдяки величезній кількості OSINT-інструментів. Більшість "червоних прапорців" можна побачити вже після 2–3 запитів у корпоративних чи митних реєстрах. Складніше, але реально — фінансово та технічно підтримати малий бізнес у розвитку систем внутрішнього контролю, а також створювати стимули для переорієнтації ланцюгів постачання з ефективними запобіжниками проти потрапляння продукції до підсанкційних країн. 

Росія перебудовує логістичні маршрути, імпровізує, адаптується до нових обмежень. Санкційна політика має робити так само, якщо хоче зупинити агресора через економічний тиск. 

Експортний контроль може не лише стати новою нормою міжнародної торгівлі, а й ефективним безпековим рішенням. Звісно ж, якщо партнери матимуть політичну волю для його втілення.  

Західним суспільствам важливо усвідомити: кожна не проведена сумнівна угода сьогодні — це, ймовірно, збережені життя конкретних українців за лічені тижні. Натомість відповідальний експортний контроль — це багатофункціональний інструмент стримування, який буде ефективним не лише проти російської агресії, а й сприятиме тривалому миру — як у Європі, так і в усьому світі. 

Олена Юрченко , директорка з аналітики, досліджень і розслідувань Ради економічної безпеки України (РЕБ)