Сьогодні спостерігається суттєва різниця в підходах США та Великої Британії до «російського кейсу», що визначає й ставлення до завершення війни в Україні.

Позиція США: »Ми втомилися від глобалістської ролі, це занадто витратно для нас; наші стратегічні інтереси не в Атлантиці, а в Індійсько-Тихоокеанському регіоні».

Позиція Великої Британії: »Ми хочемо повернутися до вищої геополітичної ліги, оскільки це необхідно для збереження глобальної ролі британської економіки, яка при існуючій динаміці може вибути з топ-10; ми хочемо стати лідерами в Атлантиці та бути «пастухом Європи».

Саме тому адміністрація Трампа намагається «заморозити» війну в Україні, а Велика Британія – «модерувати». Для США «замороження війни» – це економія дефіцитного геополітичного ресурсу та концентрація його в Індійсько-Тихоокеанському регіоні проти Китаю. «Китайський напрямок» буде найбільш витратним для США в історичній перспективі. У Америки вже не вистачає ресурсу на Близький Схід та Ізраїль. Але якщо навіть у відношенні до Ірану та хуситів США не можуть погодитися на ізраїльський формат вирішення близькосхідного «кейсу», то що вже говорити про Європу. Це вже не зведення нерозв'язної «апорії трьох тіл» до розв'язуваної задачі «двох тіл». Це максимальне спрощення рівняння до задачі «одного тіла» – Китаю. У створення якого Америка раніше внесла величезні геополітичні інвестиції. А вирішення цієї задачі вимагатиме тепер ще більших витрат.

США розуміють, що й «задача одного тіла» може бути не вирішена, якщо виникне синергія та геополітична гравітація у вигляді російсько-китайського дуумвірату або Євразійського глобального острова. Тобто задача США зараз – не допустити цієї синергії. Адміністрація Байдена намагалася вирішити цю задачу шляхом ослаблення рф. Адміністрація Трампа – за допомогою «угоди».

Стратегія Великої Британії інша. Її економічні та військові параметри не дозволяють вдаватися до інструментів прямої дії. Тому Лондон намагається посилювати свій вплив, виступаючи глобальним медіатором і модератором основних геополітичних процесів. Стаючи «генеральним штабом» частини західного світу. На землі ця стратегія повинна приносити контроль за реальними матеріальними ресурсами. Британські ТНК «заточені» саме на таку стратегію ще з часів витіснення Османської імперії з Близького Сходу, включаючи Аравію, що дозволило британцям контролювати величезні світові запаси нафти. По суті, саме Велика Британія стала геополітичним модератором і конструктором, який створив світ сучасних арабських країн на Близькому Сході. Щоправда, потім місцеві нафтові компанії, що належали британським ТНК, були націоналізовані арабськими монархіями та політичними режимами, а вплив у регіоні перехопили США.

У відношенні росії плани Великої Британії можуть бути схожими – контроль за природними ресурсами. Як це вже відбувається в Казахстані та Азербайджані. У Казахстані, наприклад, працюють британські ТНК, такі як Royal Dutch Shell, British Petroleum та British Gas. Зберігає свій вплив Британія й у Туреччині.

Британський план може включати проєкт «деколонізації рф» за яким стоїть витіснення російського імперського проєкту з Сибіру і передача контролю за цими ресурсами британським ТНК. Домогтися цього можна за допомогою двох інструментів: військового та політичного. Військовий – це підтримка України. Політичний - це інституційний та смисловий вплив на російську політичну опозицію в екзилі (Ходарковський, Каспаров, Навальна і т.д.).  Формування нової парадигми російської державності у форматі децентралізованої, неоліберальної конфедерації, яка добровільно відмовиться від контролю над природними ресурсами за допомогою державних і квазідержавних компаній. Передавши природні ресурси у користування ТНК за встановлену ренту. У цьому контексті Британія не зацікавлена ​​в «заморожуванні війни», оскільки поки що не досягнуто кінцевої мети зазначеної вище стратегії - зміна політичного режиму в РФ і трансферт влади; або - Смута в росії під час трансферту влади.

До речі, Китай у цьому геополітичному пазлі не становить небезпеки для Британії.

Навпаки, за допомогою контролю британських ТНК за природними ресурсами рф вирішується і глобальне завдання щодо утримання «у вуздечку» і Китаю, оскільки він залежить від поставок природної сировини і ця залежність буде лише зростати.

У рамках «довгої війни» Британія посилюватиме ті напрямки співробітництва, де вона сильна: спецоперації, точкові удари та морська війна. Поки що в цьому рівнянні не враховано роль Китаю.

У всіх західних геополітичних конструкціях з часів Хартленда авторства Маккіндера, Китай - це завжди «сплячий велетень», про який ще Наполеон говорив: «Не будіть сплячий Китай». Але суть у тому, що Китай «прокинувся» і він точно не буде мовчки дивитись на новий переділ світу. Тому одне з ключових завдань - це не так прогнозування дій Британії та навіть США (тут все прозоро і мотивація ясна більш ніж), як прогнозування дій Китаю. Ось тут є місце для інтелектуальної гри. І це справжня геополітична гра в «Го» з безліччю комбінацій та рішень.