Йдеться про речовини, якими зазвичай труять щурів у каналізації. Як повідомив перший заступник голови Держекоінспекції України Дмитро Заруба, проблема виглядає локальною, але насправді це вже загроза для водної екосистеми і людей.

«Масові дослідження показали: в рибі по всій Німеччині — від Рейну до Дунаю — накопичились антикоагулянти другого покоління. Це отрута, яка блокує згортання крові. Щур помирає, а отрута залишається — і переходить далі по ланцюгу», — пояснює Заруба.

Як отрута потрапляє в річки?

Отруйні приманки, які закладають у каналізацію, нагадують мило. Їх кладуть у люки двічі на рік. Але коли йдуть дощі, приманки розчиняються, вода змиває отруту в каналізацію, а далі – прямо в річки. Проблема в тому, що очисні споруди не фільтрують такі речовини.

Наслідки: риба – отруєна, отже й люди – в зоні ризику

Усе, що накопичує риба, згодом потрапляє в інших тварин і людей. Рибу їдять птахи, видри, лисиці, баклани. А отрута залишається — бо вона не розкладається і не виводиться з організму. Це вже харчовий ланцюг, а не лише проблема щурів.

«Навіть дикі хижаки — лисиці, їжаки, куниці — гинуть або від отруєних щурів, або від самих приманок. І це все – наслідок непродуманої системи боротьби з гризунами», — наголошує Дмитро Заруба.

А Україна тут до чого?

Попри те, що проблема виявлена в Німеччині, Україна не захищена від подібних ризиків. У нас також використовують отруту, зокрема в каналізаціях і житлових районах. Без системного контролю, пояснює Заруба, отрута може потрапити у воду, а звідти — вже до риби, птахів і людей.

Потрібно не просто боротися з наслідками, а переглянути сам підхід до того, як ми використовуємо отруту. Треба уважно ставитися до побутових відходів, каналізаційних систем і ввести чіткі правила для застосування засобів проти гризунів.

«Це — не дрібниця. Це — екологічна загроза, яку не видно на перший погляд. Але саме такі речі потім обертаються хворобами, мертвою рибою та отруєною природою», — підсумовує заступник голови Держекоінспекції.