Такий висновок можна зробити на підставі того, що почалися помітні атаки на позиції ЗСУ у Запорізькій області. А також спостерігається переміщення сил і техніки у Херсонській області. Це на додачу до безперервних атак недоімперії у Харківській і Сумській областях.

Треба розуміти, що цими діями агресор майже вичерпає свій наступальний потенціал на поточний рік: на локальні атаки сили, звісно, залишаться, але на наступ по всій лінії фронту – ні. Тому ворог буде лізти, як скажений, не зважаючи на втрати. Йому конче важливо за літо помітно просунутися у центрі і на півдні, захопити якісь райцентри у Дніпропетровський та Харківський (або Миколаївський) областях, щоб провести там псевдореферендуми про доєднання областей до недоімперії.

Звісно, наш Генштаб добре обізнаний про ці плани ворога і готував дії у відповідь. Сподіваємося, що вони будуть неочікуваними та результативними. При цьому, змушений констатувати, що у нас досі не вирішені кричущі проблеми з ефективною мобілізацією (запрошення молоді на контракт майже не працює), надто повільно іде перехід ЗСУ на сучасну організаційну структуру, поповнення зброєю і технікою, у першу чергу, завдяки Трампу, не є таким, як передбачалося.

Загалом можна констатувати приблизну рівність сторін. Тобто, ворог, швидше за все, просунеться на декількох напрямках, але масштабно прорвати фронт і – головне – ввести у прорив нові силі і розширити наступ він не зможе. Так само, складно уявити, що у ЗСУ знайдеться достатньо сил і засобів, щоб, стримавши ворога, перейти у масштабний контрнаступ. Саме ця динамічна рівновага, а також складний стан російської економіки, що погіршується, і є передумовами, що у кінці року можливі відносно конструктивні мирні переговори.

Під час літнього наступу будуть посилені удари агресора по мирних містах України. Триста-п’ятьсот шахедів плюс п’ятдесят-сімдесят ракет різних типів на добу і так двічі на тиждень можуть, на жаль, стати нормою на наступні декілька місяців. І до цього треба бути психологічно готовими. Так само, як свого часу ми змогли призвичаїтися до відключень світла.

Важливо зауважити: зараз найбільше загиблих, поранених і руйнувань відбувається не за рахунок ворожих ракет, які наше ППО-ПРО навчилося збивати доволі надійно, а за рахунок безпілотників – шахедів та інших – завдяки їхній великій чисельності.

Ті мобільні антишахедні групи, які у нас були розгорнуті у 2023 році, вже не відповідають рівню загрози. Тому потрібне якнайшвидше великосерійне виробництво і розгортання наших дронів-винищувачів. Такі роботи ведуться, але вони не встигають за поточною ситуацією.

Також є сенс розглянути створення пілотованої антидронової авіації на невеликих спортивних літаках, що потребуватиме вирішення не тільки фінансово-технічних, але ще й специфічних організаційних проблем.

Літо буде гарячим. Проте підстав впадати у відчай нема. Кожен день спротиву наближує крах недоімперії. ЗСУ морально готові захищати країну і перемагати. Суспільство готове витримувати ворожі атаки і підтримувати ЗСУ.

Слабка ланка в оборонному ланцюгу – наша політична система. Тому кінцевий результат залежатиме від того, чи зможе витримати навантаження цього етапу війні, не просівши суттєво, саме українська влада.