У школі, куди ішов у перший клас, сьогодні розгорнутий гуманітарний штаб. Вікна вітальні, де снідав перед школою і де потім обідав, повернувшись додому, дивлячись «Елєн і рєбята» та «Беверлі Хілз», винесені силою вибуху.

У будинку, до якого колись поспішав на день народження однокласника, тепер немає цілого під’їзду. Зелені київські схили, на яких зустрічав перший дорослий світанок, оповиті чорним димом.

Вночі у Київ знов приходило зло. Знов кружляло карнавал смерті, упиваючись своєю безкарністю. Але як би багато ракет і дронів не летіло на Київ цієї ночі, як би зло не хотіло показати свою страшну силу, воно все рівно виглядало дріб'язковим і ницим, слабким і неспроможнім. Воно не може виграти бій і задовольняє свою жагу помсти.

І знов це питання «чому так», спрямоване на пошук логіки там, де її давно не шукали. Чому саме зараз?

Чи зло не хотіло, щоб його злочин привертав увагу і тому вирішило робити це поки більшість очей світу дивиться в іншу сторону?

Чи зло робить це від страху, розуміючи, що не може як Ізраїль, але може як Іран. Що скоро може так статися, що ще один легітимний і вічний опиниться без дому і попроситься переночувати і це прохання буде звучати як дзвін, що дзвонить саме по ньому? І в цьому страху зло хоче, щоб не тільки воно не спало, лежачи в обнімку з двома чемоданами, лише один з яких має червону кнопку?

Чи зло робить це від безкарності, знаючи, що найпотужніша країна світу буде мовчати, бо її керівник дуже хоче укладати угоди, в яких так само мало сенсу, як і перспективи? Тому не буде санкцій, не буде покарання. Ніхто не примусить платити ціну за скоєний злочин.

Чи зло, навпаки, хоче уваги, хоче продемонструвати цивілізованому світу, що його треба слухати. Що його не можна ігнорувати. Що воно ще здатне… А може просто тому, що може. Хіба для маніяка потрібні причини, щоб вбити знов? І може не треба шукати пояснення коли це пояснення так очевидне.

Зло є злом. Темрява є темрявою. І воно охоче затягнути нас до себе. На темну сторону. Хоче, щоб українці припинили спротив. Але знов і знов руйнуючи українську силу духу і бажання спротиву, зло нагадує, навіщо цей спротив потрібен. Не лишаючи вибору. Бо ми обираємо життя, а не смерть. Світло, а не темряву. І зло просто само не лишило нам вибору.