Авторки:

Анна Сосонська, начальник управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, пов'язані із сексуальним насильством

Джулія Тетро-Прованше , правова радниця Global Rights Compliance

Зґвалтування, катування електричним струмом статевих органів, примушування до споглядання за насильством над членами родини, – це, на превеликий жаль, лише мізерна частка того, які звірства вчиняли і продовжують вчиняти російські окупанти над українцями. 

Коли ми працюємо з цими випадками, найсильніша емоція, яке виникає після сильного болю і співчуття – бажання справедливості. Це наша ціль і мета – притягнути цих злочинців до відповідальності, розповісти всьому світові правду про те, що відбувається, і головне – зробити це так, щоб ті, заради кого ми це робимо – постраждалі від цих злочинів – зазнали якомога менше болю, згадуючи і розповідаючи про ці події. 

Важливий крок на цьому шляху – це впровадження процедури розслідування цієї категорії злочинів. Для цього потрібно ухвалити так звані стандартні операційні процедури (СОП) для розслідування та кримінального переслідування за вчинення сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК) в Україні. Ці процедури мають бути справді спрямовані на постраждалих та ґрунтуються на найкращих міжнародних практиках та травма-інформованих підходах роботи з постраждалими.

За час повномасштабного вторгнення в Україні зареєстровано більш ніж 360 злочинів сексуального насильства під час війни. Але це лише мала частка справжнього стану речей. Реальна кількість цих злочинів більша в рази. На жаль, чимало злочинців, які вчиняли ці звірства, а також їх командири, які нічого не робили для того, щоб запобігти зґвалтуванням та іншим видам сексуального насильства, залишаються невідомими через відсутність доступу у постраждалих на окупованих територіях та у місцях несвободи до правоохоронних органів України. А також через те, що про ці злочини постраждалі часто просто мовчать через стигму, осуд, страх і недовіру до правоохоронної системи в тому числі. Ми мусимо зробити все, щоб постраждалі могли розповідати, а правоохоронці – належно розслідувати. 

Щоб покарати російських злочинців, ми мусимо діяти і говорити

Росія вчиняє сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, проти українців із 2014 року. Після вторгнення до Криму та окремих районів Сходу України постраждалі повідомляли про побиття та катування електричним струмом в ділянці статевих органів, примусове оголення, зґвалтування та погрози зґвалтуванням щодо них і їхніх родичів. Це було вперше, коли українська правоохоронна система мала працювати з подібними злочинами. Тоді деякі фахівці виявилися до цього не готовими.

Наприклад, як в історії Тетяни [тут і далі імена змінено]. Вона пригадує, як у день допиту її зустріли четверо чоловіків-правоохоронців і як незручно їй було ділитися з ними своєю такою чутливою історією. Зрештою, їй і не довелося цього робити – коли вона повідомила, що є постраждалою від сексуального насильства, її просто відпустили додому, сказавши, що не готові брати показання у справах такого характеру.

Ми маємо визнати, що на початковому етапі реакція з боку правоохоронних органів була повільною, неузгодженою і настільки демотивуючою та далекою від підходу, орієнтованого на постраждалих, що деякі з них вирішили відмовитись від участі в розслідуванні.

Згодом, у перші місяці повномасштабного вторгнення, почали з’являтися численні докази масового характеру сексуального насильства, пов’язаного з війною, і постраждалі дедалі частіше зверталися за допомогою. Кількість зареєстрованих випадків зросла в рази. Стало очевидно, що українські правоохоронні органи потребують конкретних і дієвих процедур, які б поєднували міжнародні найкращі практики, враховували права й потреби постраждалих, були практичними та адаптованими до українського контексту і законодавства.

Офіс Генерального прокурора (ОГП), Служба безпеки України (СБУ) та Національна поліція України (НПУ) визнали необхідність надати скоординовану відповідь на зростаючі потреби постраждалих.

Відтоді Управління ОГП щодо СНПК, за підтримки міжнародних експертів – зокрема докторки Інгрід Елліот, експертки ініціативи Великої Британії щодо запобігання сексуальному насильству в конфлікті, та юридичних радників організації Global Rights Compliance – очолило спеціальну Робочу групу, яка розробила одну з найбільш інноваційних у світі процедур у сфері кримінального правосуддя щодо СНПК. Цей документ – це дійсно орієнтовані на постраждалих, засновані на принципах роботи з травмою стандартні операційні процедури (СОП) для розслідування та кримінального переслідування СНПК в Україні.

Об’єднавши прокурорів ОГП та регіональних прокурорів, зокрема з Херсонської, Харківської та Донецької областей, слідчих НПУ та СБУ, а також Координаційний центр з питань підтримки потерпілих і свідків, Робоча група спільно розробила поетапну "дорожню карту" для постраждалих, яка охоплює весь процес – від досудового розслідування до скерування до суду обвинувального акта.

Поворотним моментом став жовтень 2024 року, коли постраждалі від СНПК приєдналися до прокурорів та слідчих під час відкритого діалогу, де відбулася чесна розмова про їхній досвід. Їхні голоси безпосередньо вплинули на зміст СОПів, щоб документ не просто відповідав процедурам і правовим вимогам, а й реально враховував потреби та переживання постраждалих.

Що зміниться

Ці процедури – це не абстрактні рекомендації. Вони реалістичні, детальні й створені за участі та під керівництвом українських фахівців. Вони поєднують міжнародні стандарти з положеннями Кримінального процесуального кодексу України та іншими законами. Насамперед, вони впроваджують зобов’язання України за Стамбульською конвенцією (ратифікованою у 2022 році), базуються на основних принципах Кодексу Мурад та відповідають ключовим директивам ЄС у межах євроінтеграційного шляху України.

На практиці ці СОПи покликані гарантувати, що до постраждалих від СНПК будуть ставитися з гідністю, повагою та дотриманням конфіденційності. Цей документ надає чіткі вказівки слідчим та прокурорам, як забезпечити дотримання прав і гарантій постраждалих: щоб ті були повністю поінформовані про процес, про те, що передбачає їхня участь, і які служби підтримки доступні. СОПи передбачають, що всі слідчі дії мають проводитись виключно за поінформованою згодою постраждалих та після оцінки ризиків.

Щоб постраждалим не доводилось кілька разів розповідати одну й ту саму таку травмуючу історію, у процедурах передбачено призначення єдиного контактного фахівця. Ця людина буде координувати роботу з іншими службами підтримки та обмін інформацією лише за згодою постраждалої особи. 

СОПи також підтримують фахівців у покращенні процесу доказування. Вони заохочують правоохоронців усвідомлювати і долати власні можливі упередження чи стигматизуючі установки, аби випадки СНПК не ігнорувалися і не применшувались під час допитів – у тому числі й щодо чоловіків, які пережили сексуальне насильство. 

У відповідності до КПК, слідчим і прокурорам рекомендовано документувати не лише самі злочини, а й психологічні, фізичні та соціальні наслідки для постраждалих, їхніх родин і громад.

Замість висновків

Цими днями у всьому світі будуть згадувати про одну з найтяжчих, але часто замовчуваних тем війни – сексуальне насильство, вчинене під час збройного конфлікту. Причиною цієї уваги є Міжнародний день боротьби з сексуальним насильством в умовах конфлікту, який щорічно відзначають 19 червня.

Він був започаткований ООН через прийняття Резолюції 1820 Ради Безпеки ООН – документа, який визнав сексуальне насильство тактикою війни та серйозною загрозою для встановлення миру і відновлення після конфліктів. 

Українці як ніхто інший можуть скласти справжню правдиву ціну схожим деклараціям і резолюціям. Але це важливий привід нагадати: для того, щоб втілити нашу ціль і мету – покарати російських воєнних злочинців – ми повинні зробити все, щоб постраждалі могли розповісти про звірства, які вони пережили. А далі скоординованою роботою всіх правоохоронних органів ми маємо зробити все, щоб виправдати величезну мужність цих постраждалих, а також щоб ці відважні люди не пошкодували, що колись довірились правоохоронцям і звірили їм свої історії. І аби до всіх них, як жінок так і чоловіків, які довірились нам і поділились своїми історіями, ставились із гідністю, бо саме вони – потреби постраждалих – мають бути у центрі уваги. Особливо в умовах повномасштабної війни, яка кидає виклик правовій системі.

Розроблені СОПи – не просто збірник правил про те, що робити – вони про те, як це робити – ефективно, законно та з повагою. Україна не просто реагує на сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, вона змушена сьогодні встановлювати дорожню карту для інших держав, які зіштовхнулись з цим важким злочином,  по всьому світу.