«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії, які можна надсилати на електронну скриньку info@glavcom.ua з темою листа «Мовне питання».

Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!

Сьогодні поговоримо про цікаву синтаксичну конструкцію зі сполучником «що» і займенником третьої особи: «що він», «що вона», «що його», «що її» та подібні. Ці сполучні групи слів увиразнюють звʼязок між опорним іменником і підрядною означальною частиною у складнопідрядному реченні: 

• Побачила й батьківське подвірʼя і ту вербу кучеряву, гіллясту, що малою ще дівчиною під нею гралась. (Марко Вовчок)
• Де речі запальні, де та одвага, що ними ти очарував мене? (Леся Українка)
• На троянду, що її Чубенко тримав у руці, падали відблиски заграви. (Ю. Яновський)

У наведених прикладах із класичної літератури ця сполука синонімічна до займенника «який»: «троянда, що її тримав» – «троянда, яку тримав». Але, крім увиразнення, сполука виконує ще й важливу смислорозрізнювальну функцію.

Розгляньмо речення з двояким значенням: «Доручив оцінити безпекові ризики, які спричинюють масовані ракетні удари Росії». Ризики спричинюють удари чи удари ризики? Краще було б написати так: «Доручив оцінити безпекові ризики, що їх спричинюють масовані ракетні удари Росії». 

Ще приклад: «З’являться маленькі травинки, які легко підсушать промені сонця». Травинки підсушать промені чи промені – травинки? Правильно було б так: «З’являться маленькі травинки, що їх легко підсушать промені сонця».

На жаль, деколи цю сполуку спотворюють. Зокрема, пісня Павла Зіброва «Женщина любимая» в українському перекладі називається «Жінка, що кохаю я». Мало бути «що її», але вочевидь втілити це не дозволила ритмомелодика твору. Порівняймо з піснею у виконанні Василя Зінкевича з досконалими поетичними рядками М. Лисенка: «Гей, на полонині, на високім плаї, Там зустрів дівчину, що її кохаю». 

Користуймося всім запасом нашої багатої мови і робімо це правильно.

• 1 •

Євгенія Чемерис: Чи відмінюються імена тубільців, які закінчуються на голосний (Каланіопу, Камегамега)? Морозов у своїх «Щоденниках Лисянського» відмінює: «Камегамезі часто радили...» 

Згідно з §140 правопису, іменники іншомовного походження зазвичай відмінюємо як відповідні українські іменники. Антропонімів це теж стосується, тому імʼя Камегамега відмінюємо як іменник чоловічого роду першої відміни (як сердега – сердезі). Не відмінюються іменники на -а з попереднім голосним: Бенуа́, Валуа́, Джо́шуа, Жоффруа́, Нікара́гуа, Па́пуа.

• 2 •

Ігор Хилько: Побачив в Антона Санченка назву книжки «Морський збірник». А хіба українською не «збірка»? 

Тлумачний словник подає ці слова як абсолютні синоніми: книжка, що містить у собі дібрані за яким-небудь принципом твори одного або кількох авторів; збірка.

Але серед стилістичних порад трапляється така: видання, до якого входять художні твори одного автора, – це збірка; видання, до якого входять твори кількох або багатьох авторів – збірник. 

• 3 •

Василь Танкевич: Читаю заголовок вчорашньої новини на «Суспільне. Спорт». «Два українці візьмуть участь у біатлонній шоугонці в Німеччині: склад учасників змагань». Мова про Юлію Джиму і Віталія Мандзина. Два українці... Якось не дуже, як на мене. Двоє українців чи двоє українських біатлоністів правильніше?

Коли йдеться про різні статі, то двоє українців. Також двоє хлопців, але дві дівчини. Вважають, що збірні числівники не поєднуються з іменниками на позначення осіб жіночої статі та назвами абстрактних понять. Однак ця норма може стати застарілою. Логічно, що всі істоти – і жіночої, і чоловічої статі – можуть поєднуватися зі збірним числівником, на відміну від неістот: двоє дівчат, але дві руки. А «два українці Юлія і Віталій» – груба помилка.

• 4 •

Олеся Степанишин: Пані Ольго, як щодо «парковка», «ліпка», «укладка»? Відгонить московською, та чи це так?

«Парковку» Караванський би замінив «парко́ванням» (як і «упаковку» – «пако́ванням»), але ми не будемо. Інакше треба й слово «підготовка» викидати. А от «ліпка» та «укладка» на позначення процесу в літературній українській мові небажані. Краще «ліплення» та «вкладання». Що відбувається? Вкладання. Що отримали? Укладку. Треба розрізняти дію і наслідок дії. А щоб не дуже «ннякати», у деяких випадках можна спрощувати віддієслівні іменники до варіантів із нульовим закінченням або залишати іменники із закінченням -а. Наприклад, дошка для розрубки мʼяса – не дошка для розрубування мʼяса, а дошка для розрубу мʼяса. Замість «регулювання подавання повітря» нехай таки буде «регулювання подачі повітря», а якщо «налаштування витягання повітря» замінити «налаштуванням витяжки», то може виникнути двозначність, адже витяжка – це пристрій. Кожен випадок індивідуальний.

• 5 •

Іван Колісник: Перепрошую, ви вже мені надавали пояснення щодо правильного вживання «черга за хлібом» чи «черга по хліб». А ось коментар одного з дописувачів: «в черзі по пиво» – то po polsku. Українською – «в черзі за...». Хоча «піти по пиво», «піти по хліб». Що скажете?

У черзі можна стояти хіба що за людиною (позаду неї): стояв у черзі по хліб за Іваном. Іти за хлібом – це коли йде хліб, а за ним людина. Стояти за хлібом – це коли перед вами стоїть хліб. Звʼязок із польською мовою мені незрозумілий.

• 6 •

Ірина Омельченко: Як ви ставитесь до вживання вислову «місцеві влади» у множині, якщо маються на увазі влади різних регіонів? Приклад: я хочу узагальнити, що казали мер Харкова, голова КМДА та представник міського відділу освіти Одеси, тож кажу «місцеві влади» або ж «представники місцевих влад». Деякі вважають це росіянізмом, деякі просто лексично ненормативним. Яка ваша думка?

Якщо йдеться про владні органи різних регіонів, то «місцеві влади» не буде помилкою, адже слово «влада» тут не є абстрактним поняттям. І це ніяк не повʼязано з російськими «властями». Нагадало ситуацію з іменником «продаж». Попри думки деяких мовознавців, «обсяги продажів» – це правильно. Словник фіксує форму множини і для «продажу», і для «влади».

• 7 •

Марися Янів: Чим замінити слово «ізгой»? 

У Грінченка слова «ізгой» немає, а у Кримського і Єфремова є. Тому я нічим не замінювала б, адже словник Кримського – теж дуже поважне джерело і значно повніший за Грінченковий (містить сучаснішу лексику). «Вигнанець», «баніт» – не абсолютні синоніми і подаються в окремій словниковій статті. 

• 8 •

Лідія Остапець: Як правильно сказати «спідниця на запа́х», «спідниця із запа́хом»? 

В активному вжитку зараз сполука «на зати́н». У тлумачному словнику цього значення ще немає і затин означає перегородку з очерету, яку ставлять у річці для риболовлі. А от у дієслова «затинати» третє значення – «покривати, затягувати що-небудь чимсь». Тож хай буде спідниця, сукня, халат на зати́н. Кращих варіантів немає.

• 9 •

Станіслав Зінченко: Підкажіть, густота волосся чи густина? 

Словник подає ці два слова як абсолютні синоніми: властивість і стан за значенням «густи́й». А от фізична величина – тільки густина (характеризує масу речовини, яка міститься в одиниці її обʼєму). Частіше щодо волосся кажуть «густота», а щодо, наприклад, тіста – «густина». У російській мові є тільки «густота» і «плотность» («плотность вещества»), а в нас і «густота», і «густина», і «щільність».

• 10 •

Андрій Панібрат: Що скажете про слово «нахамити»? Є таке в українській мові чи тільки «грубіянити»?

Мало хто про це знає, але справді, слова «хамити» немає ні в старих, ні в нових словниках. У СУМ-11 є «хамство». Зате у Грінченка є «хам», «хамлюга», «хамло». Вважаю, що відсутність у словниках дієслова «хамити» суперечить сучасному слововжитку.

• 11 •

Лариса Шиян: Пані Ольго, як українською буде «толстушка» і «худишка»?

У словниках Уманця і Спілки, Грінченка, Ніковського, Ізюмова – «товстуля». «Товстушка» теж є в Уманця і Спілки та Грінченка. Нагадаю, що ці два словники найстаріші (1893–1898 рр., 1909 р.). А от «худишку» перекладає тільки «Російсько-український народний сучасний словник» (2009). Подає такі варіанти до «толстушки» і «худышки»: «товстунка і худинка», «товстуля і худуля», «товстячка і худячка». Слово «худинка» вживати не раджу. Воно у Грінченка позначає худобу і худу тварину. Дивно, що укладачі сучасного словника цього не зауважили. «Товстячка і худячка» – згрубілі слова, однак зі стилістичною метою їх можна вживати. Але найкращими варіантами залишаються «товстуля» і «худуля» («худуля» – сучасне слово, утворене за зразком «товстуля»).

«Главком»