Спазми, безсоння, постійна тривога - це не хвороба, а сигнали, що вам терміново потрібен відпочинок.

Сімейний психолог Анна Богомолець пояснила в коментарі РБК-Україна, як розпізнати емоційне виснаження і чому відпочинок - це не слабкість, а форма відповідальності перед собою.

Напруження в м’язах, проблеми зі сном, порушення травлення, задишка або підвищена втомлюваність - це не завжди наслідок фізичних перевантажень. 

Часто це - сигнали, які надсилає нервова система у відповідь на хронічний стрес

"Поняття психосоматики не є міфом або домислом. Це напрямок, який вивчає вплив психоемоційного стану на фізичне здоров’я… Якщо ми говоримо про психосоматику простою мовою: тіло реагує на те, що ми не встигаємо або не дозволяємо собі прожити емоційно. Це не "вигадки", а нейробіологічна реальність", - говорить експертка.

В умовах постійної тривожності та високої відповідальності багато людей продовжують діяти "на волі", ігноруючи внутрішній стан. Але така стратегія, наголошує психолог, - тимчасова. 

"Згодом виснаження починає впливати на працездатність, емоційну стабільність та навіть ухвалення рішень", - додає вона.

У стані затяжного стресу, яким для нас стали останні три роки, ми всі функціонуємо на граничних рівнях адаптації. І багато симптомів, які ми списуємо на втому чи недосип, є насправді криками внутрішньої системи безпеки: "Зупинись. Подихай. Відновись".

"Немає сенсу порівнювати біль. У кожного він свій. Хтось тримає родину, хтось - волонтерський центр, хтось - себе. Але спільне в нас те, що ми часто заганяємо власні почуття в тишу. Бо "не на часі", бо "іншим гірше", бо "треба триматися", - говорить Богомолець.

"Та тіло не розуміє умовного способу. Воно не знає, що ти сильний, потрібний, відповідальний. Воно знає тільки, що прямо зараз напруження стало надмірним, а підтримки - недостатньо. І починає говорити: болем, спазмами, виснаженням, панікою, безсонням", - додає вона.

Тіло - не просто "носій" свідомості, а повноцінний учасник усього нашого досвіду. Ігноруючи його сигнали, каже психолог, ми втрачаємо контакт із власними ресурсами. Натомість уважне ставлення до себе допомагає зберігати стабільність, адаптивність і навіть ефективність у складних обставинах.

"Це не про відмову від обов’язків, а про формування нової навички - бути в контакті з собою. У довгостроковій перспективі саме ця навичка є основою стійкості та внутрішньої рівноваги", - наголошує Анна.

"У суспільстві, де цінною стала витривалість, ми ризикуємо втратити самих себе. Але насправді турбота про себе - це не егоїзм, а форма відповідальності. Адже лише той, хто не загубив контакт із власними почуттями, може зберегти цілісність, встояти - і бути опорою", - каже фахівець. 

Це може починатися з простих речей:

• Регулярні паузи . Навіть коротке усвідомлене зупинення протягом дня допомагає знизити рівень напруги

• Сканування тіла . Кілька хвилин, аби звернути увагу: “Де відчувається напруга?”, “Чи повноцінно я дихаю?”

• Робота з диханням . Повільне глибоке дихання активує парасимпатичну нервову систему й допомагає стабілізувати стан

• Запитання до себе . "Що я зараз справді відчуваю?", "Чого потребую?”, “Що можу зробити, щоб підтримати себе?”

• Помірне фізичне навантаження . Рух допомагає вивільняти накопичену енергію та покращує загальне самопочуття.

"Не ставити себе "на потім" і не ігнорувати тіло, яке щодня тримає твій біль - це і є справжня турбота. Навчитись слухати себе - не про слабкість. Це про внутрішню гігієну, яка допомагає зберегти стійкість, людяність і контакт із собою навіть тоді, коли все навколо вимагає витримки. Бо бути в контакті з собою - це вже форма сили. І, можливо, ми не можемо змінити все довкола, але ми точно можемо змінити спосіб, у який ставимось до себе", - резюмує Богомолець.

Вас може зацікавити

• Як заспокоїтися мамі, коли нерві вже на межі
• Як допомогти собі після безсонної ночі через обстріли
• Чому партнер не хоче говорити про свої емоції та що з цим робити.