Підбиваючи підсумки цього саміту, особливу увагу зверну на емоційну складову оцінок зустрічі в Гаазі. Навколо самітів НАТО під час нинішньої повномасштабної війни з Росією емоцій у нас дуже багато. Особливо це проявилося два роки тому у Вільнюсі. Але тоді і минулого року у нас були скоріше завищені і не зовсім реалістичні очікування щодо можливого запрошення до членства в НАТО. А от зараз була прямо протилежна ситуація. Щодо саміту НАТО в Гаазі були великі побоювання, причому з різних приводів: що саміт може провалитися і не вдасться ухвалити жодного рішення, а це буде ознакою кризи НАТО; що Трамп може проігнорувати цей саміт, або раптово залишити його (як він це зробив на саміті G-7); що Трамп знов не зустрінеться з Президентом Зеленським, і це буде виглядати як свідоме ігнорування і ознака охолодження американо-українських стосунків; що Трамп і Зеленський можуть знов розсваритися, і це негативно вплине на хід і результати саміту НАТО; що Україну взагалі не згадають в рішеннях саміту і ми знов опинимось у сірій зоні функціонального інтересу НАТО; тощо.

І ось, головні події саміту, а також зустріч Трампа і Зеленського, відбулися. Думаю, що багато хто в Україні, і наша делегація в Гаазі видохнули з певним полегшенням. Різноманітні побоювання не підтвердились, скандалів і конфліктів не відбулося. Більше того, підсумковий документ саміту нас цілком задовольняє. Зустріч Трампа і Зеленського нарешті відбулася і пройшла достатньо доброзичливо. Такий висновок зокрема можна зробити по заявах самого Трампа. А емоція Трампа в багатьох ситуаціях це головний індикатор стану справ. До речі, добрий настрій Трампа, і королівській антураж навколо Трампа (в тому числі в прямому сенсі – вечеря, ночівля і сніданок в королівському палаці), все це також суттєво сприяло позитивним підсумкам саміту в Гаазі.

Тому в емоційних оцінках саміту в Гаазі домінує певний оптимізм. Але він має бути стриманим. І точно не варто впадати в ейфорію. Великими зусиллями генсека НАТО Марка Рютте вдалося уникнути потенційних проблем як в стосунках НАТО з Трампом, так і в узгодженні рішень саміту. Але ризики і кризові тенденції в НАТО залишаються актуальними. Боротьба за виживання НАТО та відновлення його політичної і воєнної спроможності тільки починається. Те саме стосується і взаємодії між НАТО і Україною. Дуже добре, і це великий успіх наших друзів в НАТО і української дипломатії, що в підсумковому документі саміту НАТО зафіксовано, що "союзники підтверджують незмінність своїх суверенних зобов'язань надавати підтримку Україні, безпека якої є внеском до нашої безпеки, і з цією метою включатимуть свої прямі пожертви на оборону України та внески у її оборонну промисловість до підрахунку власних витрат на оборону". По суті це означає, що де-факто ми в НАТО, а от вирішення питання де-юре відкладається як мінімум на час президентства Трампа, і значною мірою буде залежати від умов завершення російсько-української війни.

Ще більш стриманим має бути сприйняття зустрічі Трампа і Зеленського, та її наслідків. Ця зустріч була вкрай необхідною для того, щоб донести до Трампа українську позицію щодо ситуації на фронті і в переговорному процесі, нашу потребу в американській зброї, особливо в системах ППО. Схоже, що значною мірою це вдалося. І це вже є вагомим результатом, враховуючи складнощі комунікації з Трампом. Але не варто думати, що після цієї зустрічі відразу зміниться ставлення Президента США до путіна, до України, що він відновить постачання Україні зброї, і посилить тиск на Росію.

Відповіді Трампа на його прес-конференції після завершення саміту НАТО в Гаазі засвідчили непевність і невизначеність Президента США щодо ключових питань – що треба зробити для припинення війни між Росією і Україною? Чи буде відновлено постачання зброї для України? Хоча цю невизначеність я б все-таки назвав відносно позитивною для України, за контекстом і тональністю висловлень Трампа. Все ж таки є шанси на певні позитивні рішення. Коли у Трампа проявляється негативна невизначеність, він теж не знає, що робити, або змінює свої думки і рішення, але при цьому відбувається вибух роздратування і негативних емоцій. Однак настрої Трампа такі ж мінливі, як погода в Новій Англії, і не на них не можна покладатися. Тому з Трампом треба працювати регулярно, як напряму, так і через наших партнерів.