За кілька тижнів до саміту НАТО, що готувався у нервовій обстановці зростання напруженості між Ізраїлем та Іраном (що давало ще більше стратегічних балів Росії), здавалося, що зустріч на вищому рівні у Гаазі може стати ледве не останнім заходом Північноатлантичного Альянсу. Глобальний фон переваги “осі зла”, бравада Кремля з планами продовження війни проти України та захоплення нових українських територій, постійні нерішучі маневри президента США Трампа (за принципом “крок вперед-два назад” або “Trumpalways chickens out”) вимагали концентрації та зосередженості від країн НАТО, чого вже, насправді, не очікували в Гаазі.кімната для засідань саміту НАТО, фото: gettyimagesБуло очевидно: без остаточного усвідомлення країнами Європи того, що лише європейці (включно з Україною) можуть взяти на себе відповідальність за оборону й безпеку континенту у протистоянні агресії Росії, подальше існування НАТО неможливе. Лише чіткий розподіл відповідальностей між Європою та США в рамках інтегрованої системи євроатлантичної системи безпеки може зупинити катастрофічне насування “осі зла”. Однак, для цього потрібна серйозна розмова, глибока дискусія і детальний аналіз. Чи можна було цього досягти за півтора дні саміту? Існували великі, і небезпідставні, сумніви. Про це ми писали в матеріалі “Саміт НАТО на межі кризи”.  Між тим, як не парадоксально, нетрадиційний “трампівський” формат саміту виявився несподівано успішним. Хоча ця успішність, мабуть, пояснюється саме емоційним наповненням цього заходу, який дійсно був “Трампо-центричним”. Організатори професійно закрутили весь сюжет зустрічі лідерів НАТО довкола американського президента і це спрацювало. Трамп, на хвилі тріумфу після вдалого удару по Ірану, був незвично схильний до компромісу і погодився, фактично, на всі пропозиції європейських колег. І хоча про реальну успішність/неуспішість головної зустрічі країн НАТО можна буде говорити пізніше, все ж результати саміту дають підстави говорити про надію на подальший прогрес Альянсу. А це, безумовно,  є критично важливим для України.Підсумковий документ саміту: компактно, але ефективноДискусії стосовно заключної декларації саміту НАТО в Гаазі демонстрували нерозуміння та засудження підходу організаторів. Замість грунтовного концептуального документу (він традиційно досягав 50-60 сторінок) щодо визначення головних загроз і викликів у сфері безпеки для Альянсу та їх системної нейтралізації, цього разу планувалося підписати короткий, буквально на кілька абзаців, документ. Очевидно, що в такому форматі мова про концептуальність вже не йшла. Головна ідея такого підходу – спробувати максимально обійти можливі суперечки з президентом США Трампом стосовно його вимог про збільшення витрат на оборону до 5% і уникнути різких формулювань з приводу агресивної війни Росії проти України.За результатами саміту, варто визнати, цей підхід виявився ефективним. При цьому важливо, що  незважаючи на компактність, заключний документ гаазького саміту НАТО демонструє високий рівень стратегічної цілісності, політичної злагодженості та рішучості Альянсу щодо актуальних викликів безпеці. І це не лише підтвердження дії статті 5 як наріжного каменю НАТО, а й важливий сигнал про адаптацію до нової геополітичної реальності.Передусім, винесення Росії як єдиної держави у статус "довгострокової загрози" фіксує якісну зміну безпекової оцінки Альянсом. Це означає, що російська загроза більше не розглядається як тимчасове або регіональне явище, що може бути врегульоване дипломатичними компромісами чи політичними маневрами. Йдеться про системну, екзистенційну загрозу, яка вимагає довгострокового стратегічного планування, переозброєння та зміни оборонних пріоритетів.Особливо знаковим є узгоджене зобов’язання союзників інвестувати до 5% ВВП у сферу безпеки та оборони. Цей крок означає де-факто трансформацію НАТО в оборонну структуру воєнного часу. Вперше за історію Альянсу встановлено кількісно визначені параметри не лише загальних витрат, але й їхньої структурної складової: зокрема 3,5% на збройні сили та ще до 1,5% – на інфраструктуру, інновації та оборонну промисловість. У практичному вимірі це означає системну модернізацію національних армій, посилення індустріальної спроможності та приведення інфраструктури до стандартів воєнної мобілізації.Ще однією стратегічною новелою є включення витрат на допомогу Україні до оборонних зобов'язань країн-членів. Це означає інституційну легітимізацію військової допомоги Україні як складової колективної безпеки НАТО. Такий підхід створює механізм стабільного і довгострокового забезпечення Сил оборони України ресурсами, технологіями та політичною підтримкою. Водночас, вказане положення, фактично, включає витрати на оборону України у забезпечення оборони НАТО, а це, у свою чергу – створює прецедент, коли країна, яка не є формальним членом Альянсу вже є частиною системи оборони НАТО. Крім того, вербальна (хоча й не зафіксована у заключній декларації) згадка генеральним секретарем НАТО Марком Рютте про незмінність зобов’язань НАТО щодо майбутнього членства України на фоні “союзницьких” норм про витрати на оборону України створює особливий статус Києва – без формального вступу, але з практичною інтеграцією у систему безпеки НАТО.Генеральний секретар Марк Рютте проводить прес-конференцію під час 76-го саміту НАТО, фото: gettyimagesЗазначена в документі мета ліквідації бар'єрів у торгівлі зброєю та стимулювання трансатлантичного оборонно-промислового співробітництва, хоча і має дещо декларативний характер, відкриває перспективи для створення єдиного ринку оборонної продукції в межах НАТО. Для України це важливо у контексті інтеграції її ОПК у західні виробничі ланцюги, зокрема в умовах переходу від грантової допомоги до повноцінної закупівлі та кооперації.Узагальнимо: підсумковий документ саміту в Гаазі є стислим, але стратегічно сфокусованим. Він містить елементи трансформації Альянсу у структуру довготривалого стримування, з опорою на нову економіку оборони, посилену індустріальну базу, технологічне партнерство і пріоритетну підтримку України. При цьому важливо, що на всі ці трансформації та принципи (як підтримки України, так і визнання Росії “довгостроковою загрозою”) погодився Трамп (а з ним і Орбан та Фіцо, які напередодні саміту говорили про опозицію Україні та загальноєвропейським трендам протистоянню Росії). Фактична згода Трампа з базовими принципами вказаного порядку денного свідчить, що, попри загрозу політичної фрагментації, стратегічна логіка безпеки в Альянсі наразі перемагає.Трамп vs ЗеленськийНайважливішою подією саміту, якщо не зважати на протокольні заходи, безумовно стала зустріч президентів США та України – Дональда Трампа та Володимира Зеленського. Після складної еволюції розвитку особистих стосунків та трансформації розуміння Трампом російсько-української війни, чергова зустріч між двома лідерами мала визначити наступний напрямок розвитку не лише двосторнніх стосунків між Україною та США, але, що не менш важливо – вектор зусиль щодо припинення російської агресії проти України.Важливим фоном для цієї зустрічі (власне, як і для всього саміту) став піднесений настрій та, можна сказати, “бойовий кураж” Трампа після вдалого (хоча в самих США існують різні оцінки ефективності) удару стратегічними бомбардувальниками B-2 по ядерним об`єктам Ірану. Рішучі (що для багатьох глобальних та регіональних гравців стало несподіванкою) дії Трампа, очевидно, приголомшили не лише керівництво Ірану, але й Росії та Китаю. У всякому разі, відчутно “просів” БРІКС, а Сі Цзіньпін взагалі скасував візит на наступний саміт цієї амбіційної до останнього часу організації, яку і Китай, і Росія розглядали як альтернативний полюс Заходу та модель власного геополітичного тріумфу. Не виключено, що саме такий “бойовий” настрій і успіх у дійсно серйозній операції змінили тон і характер поведінки американського президента на зустрічі з Зеленським. Вже не було несмішних жартів чи неадекватних витребеньок. Судячи з повідомлень обох учасників 50-ти хвилинних переговорів, теми для дискусій були найбільш актуальні: можливість продажу Україні систем ППО, перспективи припинення вогню між Україною та РФ, співпраця у оборонно-промисловій сфері. На своїй прес-конференції Трамп припустив, що може розглянути питання передачі/продажу Україні систем Patriot та інших систем озброєння. Також, він пообіцяв знову провести розмову з Путіним, зауваживши, що той все ж таки “хоче це закінчити”.Володимир Зеленський та Дональд Трамп, фото: gettyimagesНезважаючи на те, що результативність комунікації Трампа з Путіним традиційно викликає сумніви, все ж варто особливо відзначити, що президент США цього разу був незвично чемний до України і українців. Відповідаючи на запитання журналістки ВВС Україна стосовно зброї для захисту від російських ударів, Трамп несподівано побажав українській журналістці “великої удачі” і передав вітання її чоловіку, який служить в Силах оборони України. Цей жест, безперечно, свідчить про зміну у ставленні Трампа до російської війни проти України і дає надію на більш рішучі дії на російсько-українському треку.Україна-НАТО: фокус на практику без офіціозуОкремий пласт саміту НАТО в Гаазі – ціла низка двосторонніх та багатосторонніх зустрічей президента Зеленського та української делегації з лідерами країн НАТО, а також спеціалізованими групами по напрямкам співпраці. Насамперед, на полях саміту НАТО в Гаазі відбулися переговори, що, можливо, окреслили контури нової європейської коаліції підтримки України. Лідери Великої Британії, Італії, Німеччини, Польщі та Франції провели зустріч з президентом України та генеральним секретарем НАТО. Однією з тем перемовин стало “поглиблення зусиль” з підтримки ініціатив щодо досягнення припинення вогню, однак, фактично, зустріч продемонструвала готовність провідних європейських держав координувати оборонно-промислову, економічну та політичну допомогу Києву незалежно від турбулентностей у Вашингтоні.Володимир Зеленський під час зустрічі з лідерами країн НАТО, фото: gettyimagesПоказовою стала також окрема двостороння розмова Зеленського з премʼєркою Данії Метте Фредеріксен, чия країна перебирає головування у Раді ЄС у другій половині 2025 року. Центральною темою стала спільна розбудова оборонного виробництва. Як підкреслив президент України, саме Данія стане першою державою, з якою Київ офіційно запустить проєкт із спільного виробництва зброї. Цей крок є не лише символом довіри, але й початком нового етапу європейсько-українського оборонно-промислового партнерства, яке поступово стає структурним елементом безпекової архітектури Європи.Серед інших ключових новин – рішення Норвегії виділити 550 млн євро на розвиток безпілотних технологій для Сил оборони України, а також сигнал Великої Британії, яка вперше надасть Україні озброєння, профінансоване за рахунок заморожених російських активів. Це прецедент, що може бути масштабований іншими країнами G7, і сформує нову юридичну та фінансову модель підтримки України через репараційні механізми.Загалом, попри надто негативні очікування, незвичну компактність та стриманість декларації саміту НАТО в Гаазі, реальні результати роботи лідерів країн Альянсу демонструють готовність і налаштованість членів організації до відродження, а не занепаду. Усвідомлення нової ролі Європи та партнерські (а не підлеглі) стосунки з США, безумовно стануть новими трендами розвитку Організації Північноатлантичного договору на найближчі роки. Більш того, інтеграція України (навіть більше не формальна, а практична) до євроатлантичної системи безпеки дає новий шанс для формування ефективного механізму стримування “осі зла” і, в першу чергу - путінської Росії, яка формує не лише “довгострокову”, але й негайну загрозу Західній демократичній цивілізації. Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.