Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Андрія Небора. 

Старший сержант Андрій Небор загинув від кулі ворожого снайпера 31 травня 2022 року поблизу міста Привілля на Луганщині. Захиснику було 42 роки. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на Меморіал героїв. 

Андрій народився 4 жовтня 1979 року у селищі Володимирець Рівненської області, зростав на Івано-Франківщині. Після дев'ятого класу вступив до Калуського вищого професійного училища №7, де опанував професії електрозварника ручного зварювання, газозварника, оператора автоматичних і напівавтоматичних машин зварювання, а також коваля ручного кування. В училищі займався вільною боротьбою, туризмом, плаванням на катамаранах і альпінізмом.

Коли у 2014 році нависла загроза війни, Андрій Небор отримав повістку. Тоді його товариш Роман Лучинський запропонував долучитися до лав Добровольчого батальйону «Івано-Франківськ» – підрозділу патрульної служби поліції особливого призначення.

Андрій був снайпером і боронив незалежність України, виконуючи завдання у зоні АТО. Під час служби здобув бойові вміння, досвід і вірних друзів. Після звільнення з армії у 2018-му протягом трьох років працював зварювальником.

У квітні 2022 року чоловік повернувся до лав захисників, долучившись до 111-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Боронив Луганщину.

За роки на війні Андрія нагородили відзнаками «За участь в антитерористичній операції», «За оборону Маріуполя» та «Ветеран війни», а також двома відзнаками міського голови Івано-Франківська «За честь і звитягу» – однією з них посмертно.

Андрій Небор загинув 31 травня, того дня загинуло ще двоє побратимів. У Небора поцілив ворожий снайпер. За ним побіг побратим, і в нього теж влучила ворожа куля. А коли за ними побіг третій, то по них вже прилетіло з гранатомета. Тіла були поранені й обпечені уламками. Дружині тіло чоловіка не показали. На впізнання пішов Олександр Загірняк та рідний брат Андрія. Олександр сфотографував для дружини татуювання на руці. Людмила розповідала, що ніхто навіть не припускав, що Андрій не повернеться живим з війни після чотирьох років в АТО. Готувалися до того, що може бути поранення, але не смерть…

«У щасливому шлюбі ми прожили 19 років. Часто любив повторювати: «Треба жити кожен день, як останній, бо життя коротке…» – поділилася дружина воїна Людмила.

Поховали Ігоря на Алеї Слави Івано-Франківського міського кладовища в селі Чукалівка.

У захисника залишилися дружина та донька.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.