Попри те, що в Україні продовжується повномасштабна війна, яка унеможливлює проведення виборів на всіх можливих рівнях – як формальному (для цього треба скасувати воєнний стан, на що влада навряд чи піде, бо це означатиме і зупинку мобілізації – із усіма відповідними наслідками), так і фактичному (про які вибори може йтися, якщо купа людей перебуває в окупації чи за кордоном, де їм ніхто не забезпечить – з різних причин, але з однаковим підсумком – свободу волевиявлення) – таке-сяке політичне життя в країні триває.

Законопроєкт, який не хочуть ні в опозиції, ні в коаліції

Так, на минулому тижні відбулося відразу дві події, прямо пов’язані з темою виборів. По-перше, до Верховної Ради був внесений законопроєкт зі змінами у виборчому процесі. Авторами законопроєкту стали, що очікувано, "слуги народу", а також представники "Батьківщини", які – як і, скажімо, колишні ОПЗЖисти – ситуативно об’єднуються із фактично неіснуючою на цей момент монокоаліцією.

Законопроєкт не викликав особливого резонансу, зокрема, і через те, що ніхто всерйоз не вірить у можливість проведення виборів до завершення гарячої фази війни та воєнного стану. Власне, опозиційний народний депутат Олексій Гончаренко ("Європейська Солідарність") так прямо і сказав – це просто піар, законопроєкт приймати не будуть.

Втім, розкритикував законопроєкт і формальний монокоаліціянт Олександр Федієнко. Вчепившись за фразу "з урахуванням реалій сьогодення", він зазначив – що реаліями сьогодення цілком логічно є війна, але "військових я там поки у тексті не знайшов".

Загалом, наголосив Федієнко, у законопроєкті є адекватні ідеї – уніфікація виборчих правил, акцент на рівності (зокрема, гендерній – законопроєкт встановлює 30%-ву нижню межу для кожної із статей) тощо. Але, логічно підкреслив "слуга народу", зараз не може йтись про жодні вибори із цілком зрозумілих причин.

Справді, далеко не усі виборці зможуть втілити в життя своє активне виборче право, тобто обирати владу. Що вже казати про право пасивне, право бути обраним, якщо частина потенційних депутатів чи навіть кандидатів у президенти перебуває на фронті, де точно не до ведення передвиборчої кампанії.

Втім, сам по собі процес вдосконалення виборчого механізму – річ потрібна, тож, можливо, Гончаренко і помиляється у своєму прогнозі, а законопроєкт №13464 таки буде винесений в зал і проголосований. Та це справа не завтрашнього дня, тож ще матимемо час про це поговорити. А тепер перейдемо до пункту "по-друге".

Рейтинги Сирського і Буданова

З’явилися чергові показники довіри до політиків. Звісно, назвати їх повноцінними передвиборчими рейтингами неможливо – хоча б тому, що у списку є далекі від політичного життя посадовці як головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський чи очільник ГУР МО Кирило Буданов.

Звісно, українці, які живуть у війні, не можуть не звертати увагу на цю тему і зав’язаних на цій темі осіб – тут немає нічого дивного. Дивніше тут виглядає персона прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, якого навряд чи хтось усерйоз вважає самостійною політичною фігурою. До речі, показовим є те, що відразу 19%, кожен п’ятий українець, взагалі не знають, хто такий Шмигаль, який уже п’ять років очолює уряд – і згідно із Конституцією, день якої українці хто пафосно, а хто щемливо святкували кілька тижнів тому, є одним із головних політичних діячів країни.

Втім, як вже було сказано, голова уряду перебуває у полі зору соціологів (і, відповідно, електорату) тільки тому, що має формальний статус. Втративши його Денис Шмигаль відразу зникне у водах політичної Лети, яка, як відомо, є рікою забуття.

На відміну від іншого посла, в іншій англомовній країні. Мова, звісна річ, про колишнього головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного. Ось тут є про що поговорити. Наприклад, про те, що, попри перебування у Великій Британії, попри не дуже очевидні, але все ж помітні процеси з дискредитації (перш за все у соцмережах, головному інструменті нинішньої популістичної епохи постправди, де ЗМІ втратили свою цінність) – Залужний зберігає досить високі показники довіри.

Чому Залужний досі переважає Зеленського

Принаймні, він досі випереджає свого головного конкурента, чинного президента Володимира Зеленського. І тут важливо зрозуміти один суттєвий аспект. На відміну від Залужного та інших згаданих "Рейтингом" персон (крім Шмигаля), рейтинги Зеленського досить різко стрибнули угору в момент початку повномасштабної війни. Це була емоційна реакція суспільства на початок бойових дій, власне, на отой відеоролик, знятий на вулиці біля ОП, за який президента і прозвали "боневтік". Схожий стрибок був і у Шмигаля, який так само засвітився на тому відео. У трьох інших, двох чинних учасників війни і одного колишнього, рейтинги значно плавніші.

Це може означати лише одне – реальні рейтинги Зеленського (і тим паче Шмигаля) є дуже ситуативними. І коли закінчиться війна – а вибори, як ми уже сказали, можливі тільки після закінчення війни, принаймні, її гарячої фази, – вони прогнозовано поповзуть униз. Як повз униз рейтинг Зеленського до війни, який відповідав за всі невдачі в країні. Нагадаємо, що на 1 січня 2022 року рейтинг довіри президента становив лише 41%, а недовіри – аж 57%. Щось подібне може очікувати на Володимира Зеленського і зараз.

Тоді як Сирський і Буданов, а тим паче Залужний, якщо і втратять, то мінімум. Власне, саме так зараз відбувається із Залужним, який уже понад рік не очолює Збройні сили України, а його дипломатична робота навряд чи має серйозний вплив на настрої електорату. І при цьому рейтинг довіри колишнього головкома залишається дуже високим – 73%.

Словом, як би представники нинішньої влади не старалися на кожному кроці згадувати прізвище президента, як би не єдналися навколо нього – особливих дивідендів головному бенефіціару цього процесу не приносить. Тоді як його потенційний головний конкурент зберігає свої шанси на майбутню перемогу у більш-менш робочому стані. І в Офісі президента це не можуть не розуміти. Із усіма відповідними наслідками.

Які ми, можливо, побачимо в осяжній перспективі. А якщо справді війна зупиниться, як вкотре прогнозує Буданов, до кінця 2025 року – і десь в квітні-червні 2026-го пройдуть перші повоєнні вибори – ми не просто побачимо, а і відчуємо увесь цей процес уповні.