На одній з гарячих ділянок фронту група наших піхотинців тривалий час знаходиться на позиції глибоко в тилу ворога. Один з бійців цієї групи на цей день знаходиться на позиції безперервно 210 діб, другий – 200 діб.

Люди тримаються завдяки сталевій волі, навичкам, та екстраординарним психофізичним якостям командира позиції – він на позиції на цей день безперервно 170 діб. Сто сімдесят діб людина воює, керує, слідкує, мотивує, переконує, надихає, виживає. Це вже не просто місія, це вже справжній епос.

Позиція тримається тільки тому, що бійці поважають командира, і отримують дієву підтримку побратимів, командирів рот, батальйону, бригади, корпусу, які роблять усе можливе для їх підтримки. Але зробити диво неможливо, оскільки навіть прекрасні командири не можуть відкинути ворога, якщо для поставлених завдань не вистачає поповнень навіть щоб втримати фланги.

Навколо цієї позиції наші оператори дронів, артилеристи та мінометники поклали за ці місяці величезний цвинтар російських штурмових груп.

Кілька разів російські штурмовики накатувались на позицію, і тоді героїчні піхотинці знищували ворога у ближньому бою.

Людей не кинули, і вони вірять, що їх страждання не минули даремно.

Вони давно перетнули усі межі витривалості.

Вони давно перетнули усі можливі вимоги та прохання.

Вони давно заробили на усі найвищі нагороди та відзнаки.

Вони знають, що вивести їх буде вкрай складно і вкрай ризиковано, але для цього варто зробити усе можливе.

Людей треба відводити.

Але якщо не надійде посилення для проведення рятувальної операції, якщо бригада не отримає необхідне поповнення, якщо командування на місці не отримає свободу дій для відходу – це буде вкрай соромно по відношенню до звитяги героїв-піхотинців, які є зразком виконання військових обов'язків.