Населення України внаслідок російської агресії та пов’язаних з війною негативних процесів стрімко скорочується: тільки 2025 року країну залишили 100 тисяч громадян. Втрата працездатного населення – вкрай важлива проблема, яку державі потрібно вирішувати вже сьогодні, застосовуючи різні механізми та спеціальні програми.

Україна 2025 року продовжує відчувати вплив негативних процесів, пов’язаних з міграцією працездатного населення за кордон. За даними Інституту поведінкових досліджень American University Kyiv, українці адаптувалися до нинішніх умов у країні, і навіть тривалі блекаути чи загострення бойових дій не стали вирішальними факторами для ухвалення рішення про виїзд. Але нова хвиля міграції за кордон пов’язана не лише з безпековим чинником. Звісно, опитування населення засвідчують, що значний вплив на рішення виїжджати має і загроза життю через війну, і необхідність евакуювати родину, а також бажання возз’єднатися з рідними, які вже виїхали. Проте на рішення громадян залишати країну впливають інші чинники, зазвичай економічні.

Серед основних причин нової хвилі міграції, наприклад, недостатня соціальна підтримка з боку держави та відсутність перспектив для особистого розвитку. Тобто це вже не просто втеча від війни — йдеться про пошук стабільності, гідності й майбутнього.

Все менше людей: як і чому Україна втрачає людські ресурси

На превеликий жаль, Україна дедалі більше занурюється в демографічну прірву. З початку 2025 року з України виїхали понад 100 тисяч осіб. Головний чинник — звісно, безпековий, але є інший, не менш важливий, — економічний. Внутрішні переселенці не мають достатньої державної підтримки в Україні. Якщо людина не може оплатити оренду житла в спокійнішому регіоні, вона обирає виїзд за кордон, де соціальне забезпечення хоча б передбачає наявність житла.

Ще один чинник впливу на міграцію — батьки вивозять синів, які не досягли 18 років. Прикордонна служба не веде статистику за статтю чи віком тих, хто виїжджає, але минулого року народна депутатка Ніна Южаніна говорила про 300 тисяч юнаків, які виїхали перед початком нового навчального року.

Втрата Україною населення — це реальність, підтверджена офіційними даними й даними досліджень. Наприклад, профільний Інститут демографії та проблем якості життя НАН України станом на 1 січня 2022 року оцінював кількість населення в 42 млн осіб. А вже цього року йдеться про 28–30 млн. Ба більше: за десять років населення країни може зменшитися ще суттєвіше — до 25 млн осіб.

Важливі кроки: що потрібно для повернення українців і зупинення нової хвилі міграції

Втрата працездатного населення — вкрай важлива проблема, яку варто спробувати вирішити двома шляхами, та обидва непрості. Перший полягає в тому, що, мабуть, є обов’язком Міннац’єдності, — рекламувати країну й допомогти українцям з поверненням на Батьківщину. Проте, знову-таки, якщо винести за дужки питання безпеки, то лишаються питання працевлаштування, гідної оплати праці, соціальної допомоги й житла (що безпечнішим є регіон для проживання, то вищі ціни на оренду чи придбання житла). Наголошу, що ми досі не маємо ефективної житлової програми для ВПО, а та фінансова допомога, що передбачена, просто нівелюється інфляцією та вимогами щодо її отримання.

Чи можливе вирішення питань робочих місць, гідної оплати та житлових програм винятково за рахунок донорської чи грантової допомоги? Навряд чи. Перед країною стоїть виклик: створити нову модель економічного розвитку зі зростанням продуктивності праці. І зрозуміло, що потрібно вже нині пропрацьовувати нову структуру економіки та шукати види діяльності, які б давали велику додану вартість. Що в перспективі має гарантувати доходи й рівень життя, плюс-мінус рівнозначні тим умовам, що їх українці мають, наприклад, у Польщі й Чехії.

Повернути громадян — це складне завдання, проте якщо вимушені переселенці побачать, що їхні знайомі мають приблизно той самий рівень життя, що й вони за кордоном, але без мовного бар’єру й різниці в менталітеті, що держава опікується вирішенням соціальних питань наших ВПО (питань з пенсіями, належних і прогнозованих виплат для ВПО, забезпечення житлом), багато хто задумається над поверненням. Але для цього всім державним органам потрібно діяти: від змін до нормативних актів до пошуку джерел фінансування.

Звісно, лише фінансових програм або допомоги з вирішенням житлового питання для громадян може бути недостатньо. Ще одним маркером фундаментальних змін, здатних вплинути на повернення людей, вважаю нульову толерантність до корупції, справді незалежні суди та правоохоронні органи, від яких не треба захищати бізнес.

Для того, щоб зупинити масовий виїзд, державі варто не ухвалювати чергові заборони, а працювати в напрямку створення умов для гідного життя всіх українців. Зокрема, потрібні фінансові стимули й підтримка повернення тих, хто вже перебуває у вимушеній еміграції.

Запровадження грантів на відкриття бізнесу в Україні для ВПО та репатріантів — це один з варіантів залучити до життя та роботи в Україні й тих, хто переїхав в інший регіон країни, й тих, хто виїхав за кордон. Також суттєвим заходом з боку держави можуть бути податкові пільги для репатріантів. Звичайно, потрібні й реальні програми співфінансування житла або компенсації оренди. Адже наразі ті програми, що їх вже намагалася реалізувати держава, не працюють.

Для стимулювання повернення громадян варто також подбати про освітні та професійні можливості. Зокрема, йдеться про втілення програм перекваліфікації для тих, хто повертається, за державні кошти, пільговий вступ до університетів країни дітей вимушених переселенців і репатріантів. Вдалою ідеєю вважаю й державні програми з онлайн-освіти з українськими дипломами для українців за кордоном. І, звичайно, потрібні різноманітні програми культурного обміну, волонтерства, стажувань в українських компаніях для нашої молоді, яка перебуває за кордоном.

Окремо варто зауважити роль гарантій правового захисту для тих, хто повертається, а також юридична допомога та консультації адвокатів за кошти держави. Ще одним важливим елементом для підтримки громадян мають стати реінтеграційні центри, що надаватимуть психологічну допомогу.

Важливо, аби в гонитві за запрошенням додому тих, хто виїхав, не втратити ще більше громадян. Адже створення спеціальних "поліпшених" програм з повернення може спричинити те, що хтось виїжджатиме спеціально, щоб повернутися в Україну на кращих умовах. Це буде щонайменше несправедливо щодо до тих громадян, які весь час залишалися в країні. До того ж можливі додаткові "бонуси" для біженців значно посилять тиск на державні видатки.

Тому державні програми щодо повернення, з одного боку, мають передбачати однакові гарантії і для біженців, які перебували за кордоном, і для внутрішньо переміщених осіб. А з іншого боку — державна допомога повинна бути співставною європейським програмам. Варто пам’ятати: обидві категорії наших громадян, як ВПО, так і мігранти, постраждали через військову агресію рф, і держава має гарантувати українцям усі права, зокрема й право гідно жити та працювати в Україні.

Множинне громадянство: яка роль нового закону в питанні повернення громадян з-за кордону

У червні Верховна Рада України ухвалила в другому читанні та загалом як закон проєкт Закону України про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України (реєстр. № 11469). Документом вводиться поняття "множинне громадянство (підданство)", що означає одночасну належність особи до громадянства двох або більше держав. Зокрема, у разі набуття громадянином України громадянства (підданства) держав, що належать до переліку держав, громадяни (піддані) яких набувають громадянство України у спрощеному порядку.

Перелік держав, громадяни (піддані) яких набувають громадянство України у спрощеному порядку, затверджується законодавством. Множинність громадянства не допускається в разі оформлення набуття громадянства України або прийняття до громадянства України, або поновлення у громадянстві України щодо особи, яка перебуває в громадянстві держави, визнаної ВРУ державою-агресором або державою-окупантом. Також це стосується держави, яка не визнає територіальну цілісність і суверенітет України або ж відмовляється визнавати протиправність посягань на територіальну цілісність та суверенітет України, зокрема голосувала проти Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Про територіальну цілісність України" від 27 березня 2014 року № 68/262.

Закон про множинне громадянство, з одного боку, є стратегічним кроком до збереження зв’язку з мільйонами українців за кордоном, це символічний сигнал: "Ви — наші, навіть якщо за кордоном". З іншого, це легалізація статусу, бо українці, які отримали інше громадянство, більше не боятимуться втратити українське.

Також вбачаю в новому законі шлях та механізм або й навіть "міст" для повернення, адже люди зможуть повертатися, не втрачаючи прав у країні проживання. До того ж множинне громадянство є також способом залучення інвестицій і знань: закордонна діаспора зможе легше інвестувати, працювати, викладати в Україні.

Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування – 16 січня 2026 року, крім пункту 8 "Прикінцевих та перехідних положень", який вже набрав чинності 17 липня 2025 року. Цей пункт стосується роботи Кабміну, який якраз до моменту набрання чинності усього закону має ухвалити нормативно-правові акти, необхідні для його реалізації, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення міністерствами та іншими органами центральної виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із законом. 

Масштабне завдання, реалізація якого залежить не тільки від уряду, це приведення законодавчих актів у відповідність із цим законом, а також підготовка та подання на розгляд Верховної Ради законопроєктів щодо врегулювання питань, пов’язаних із особливостями зайняття деяких посад в органах державної влади, інших державних органах та органах місцевого самоврядування громадянами України, які також мають громадянство іноземної держави, зокрема держави-агресора або держави-окупанта, з урахуванням загроз національній безпеці України.

Якщо обмеження щодо громадянства країни-агресора чи країни-окупанта можна вважати розумними з точки зору національної безпеки, то щодо обмежень зайняття державних посад, роботи в правоохоронних органах для осіб із множинним громадянством, то це суперечить Конституції, яка гарантує рівність усіх громадян у своїх правах (ст. 24). 

Враховуючи, що прямо зараз відбувається зміна уряду, а також чергова трансформація Міністерства національної єдності, яке планується приєднати до іншого міністерства, то важко говорити, яке саме з міністерств буде залучене до роботи. Зважаючи на організаційну невизначеність та подальші процеси об’єднання, є всі підстави вважати, що процес ухвалення підзаконних актів та подання нових законопроектів до ВРУ швидким чи простим не буде.

Новий закон у підсумку навряд чи вплине на переїзд етнічних українців в Україну, тим більше, за умови тривалих активних бойових дій. Та документ допоможе українцям не втрачати українське громадянство при набутті громадянства іншої країни (окрім росії), що важливо для тих українців, що перебувають під тимчасовим захистом в країнах Європи. У них вже зараз чи за кілька років може з’явитись можливість міняти статус, на підставі якого вони перебувають в новій країні, зокрема і можливість отримання громадянства.

Завдяки новому закону про множинне громадянство вони зможуть залишити собі і українське громадянство, і отримати нове громадянство країни перебування. Тобто йдеться про формальне збереження кількості українців в світі, а не на території України.

Юлія Татік