В історії країни був період, коли технічно підкуті громадяни у вільний час будували саморобні автомобілі. У чому сенс - невже вони виходили краще за фабричні? Відповідь здивує.

Про те, для чого автомобілісти будували машини власної конструкції і чому вони виходили наскільки досконалими, читайте в матеріалі РБК-Україна.

Так, у радянські часи на території України існував доволі потужний рух аматорського автомобілебудування. Люди проектували і споруджали легкові автівки у вільний від роботи час. В першу чергу це був вид творчого дозвілля - недешевого і непростого, яке вимагало часу і коштів.

Побудова власного транспортного засобу із куплених та саморобних деталей вимагала чималих затрат. На той час на фоні сотень тисяч рейсових автобусів і тролейбусів машина вважалася предметом розкошів - і комплектуючі до них були дорогими й водночас дефіцитними. Іноді за запчастину доводилось платити набагато більше від номінальної вартості.

При тому більшість ентузіастів прагнули створити щось оригінальне, цікавіше за заводські моделі. Автомобільні аматори конструювали те, чого не пропонував масовий радянський автопром: купе спортивного типу, мінівени, автодачі, амфібії, кабріолети. Тобто все те, що втілювало мрію та індивідуальність.

Свобода творчості автосаморобників у минулому столітті була певною мірою обмежена - щоб їхні дітища не загрожували безпеці громадян. Всі ці машини підпорядковувалися спеціальному нормативному документу - "Технічним вимогам до індивідуально виготовлених легкових автомобілів".

Цей регламент був пов’язаний з Правилами дорожнього руху та державними стандартами, і неодноразово оновлювався. Наприклад, заборонялось використовувати несучі кузовні конструкції серійних машин. Тобто, громадянин не міг переобладнати стандартний автомобіль і видавати його за власну розробку.

Разом з тим, деякі ключові вузли мали бути тільки заводського виробництва, від серійних машин: рульове управління і гальмівна система. Найчастіше брали готові двигуни і коробки передач, а також -підвіску коліс.

А ось кузов в обов’язковому порядку був саморобним - рідше з металу, частіше - з пластику, армованого скловолокном.

Фото: саморобні автомобілі часто виходили довговічними, і тепер їх охоче беруть до своїх колекцій українські технічні музеї ("Машини часу")

Як не дивно, машини аматорського виготовлення мали деякі плюси перед заводськими моделями - навіть якщо дивитись з сучасних позицій.

• Оригінальність . Більшість саморобок того часу були виготовлені в єдиному екземплярі - власники могли пишатись тим, що їхні ластівки унікальні;
• Повна відповідність запитам власника . Неринкова економіка не сприяла широкій гамі моделей, кузовів і комплектацій в продажу - і це одна з причин, чому технічно підкуті люди бралися за побудову власного авто;
• Можливість модернізації.Алгоритм реєстрації саморобок у ті роки дозволяв практично безупинне вдосконалення машини – цього права були позбавлені власники серійних машин;
• Довговічність . Це трохи дивно, але саморобні автівки здебільшого виходили витривалими і довговічними. По-перше тому, що конструктори робити все "для себе", тобто максимально добротно. По-друге - не маючи можливості розрахувати міцність найважливіших несучих деталей теоретично, вони робили їх з великим запасом міцності. І по-третє, склопластикові кузови не страждають від корозії – а поки живий кузов, то живе і сам автомобіль.

Фото: саморобний автомобіль "Балтика" побудували в тодішньому м. Дніпропетровську 1978 року ("Машини часу")

Автомобіль, побудований 1978 року в тодішньому м. Дніпропетровськ інженером Віталієм Васюченком. Машина активно експлуатувалася аж до ХХІ ст., тепер перебуває і музеї "Машини часу" (м. Дніпро). Сімейний автомобіль непогано зберігся, в музейній майстерні його привели в порядок і тепер це ходовий експонат.

Фото: плаваюча машина "Муравей" народилася 1975 року у м. Ізюм на Харківщині ("Машини часу")

Амфібія авторства мешканця м. Ізюм на Харьківщині Григорія Шкарупи, 1975 року випуску. Вражає добротністю та підходом до конструювання. Дюралюмінієвий кузов, трансмісія з великим передавальним числом, незалежна підвіска коліс, швидкість на воді  15 км/год (!). Після реставрації є експонатом музею "Машини часу" в м. Дніпро.

Фото: компактвен "Лосеня" у середині 1980-х побудував інженер-ракетобудівник з теперішнього м. Дніпра (архівне фото)

Автор цього проекту середини 1980-х - інженер-рекетобудівник Іван Лук’янович Лось. Практичний компактвен мав начиння від "Запорожця", вражає мінімум деталей фабричного виробництва, навіть диски коліс були штучного виготовлення. Автомобіль перебуває у повному порядку і зберігається в родині автора.

Фото: дотепер справна "Лань" була створена у далекому 1972 р. на Луганщині (архівне фото)

Один з перших склопластикових автомобілів на території України, та й всієї радянської країни. Побудований у 1972-му році, експлуатувався на Луганщині аж до 2000-х років. В середині 2010-х після "марафету" був викуплений і став частиною приватної колекції у Києві.

Тут ми згадали тільки кілька машин ручної роботи другої половини ХХ століття. Насправді їх дожило до наших днів набагато більше, і більшість з них перебувають в оригінальному стані і у повному здоров'ї. Відтак, попри півстоліття часу, що минув від періоду буму самодіяльного автоконструювання, чимало цих машин виявилися активними в наші дні.

Раніше в нашій публікації ми розповідали водіям, які автомобільні фари краще світять та чому.

Також у наших публікаціях нещодавно ми застерігали споживачів від п’яти грубих помилок, які роблять автомобілісти при виборі типу кузова.

А про три найефективніші прийоми обману клієнтів на СТО ми розповідали в нашому окремому матеріалі.

При підготовці статті були використані матеріали музею "Машини часу".