Так само як і різна інформація з колись авторитетних видань, які в нас сприймалися як, джерело правдивої інформації, — це не означає інструкцію до виконання.Те саме я вважаю і щодо розповідей про те, що Україну будуть змушувати відступати з Донбасу, наприклад (ну, пробувати можна змушувати, але ж це не обов’язково для виконання). Тобто навесні цього року, коли переговорні позиції України були на порядок слабкіші, у Трампа сильніші, а у Росії значно сильніші, цього не вийшло, а саме зараз це вийде. Якось логіки тут немає та передумов.Якщо уважно подивитися, то позиції Росії сильно просіли з весни цього року.Всім стає очевидно, що економіка валиться. Дефіцит бюджету був запланований на 1, 3 трлн рублів. Зараз уже мінфін Росії визнає, що буде 9. Тобто фактично у дев’ять разів більше. Інтенсивність ударів України по НПЗ, по залізницях, по хімічній промисловості значно зросла. Погрози про "вийти на кордони чотирьох областей до кінця літа", судячи з усього залишаються вологими фантазіями.Позиції Росії ще більше просіли через те, що Трамп витісняє російську нафту й газ з європейського ринку.Тобто якщо тоді не вдалося Росії продавити зняття санкцій з європейців (а це життєво необхідно для Росії), то чому це мало б вийти зараз, коли тут уже є конкретна вигода, і Трамп уже всім заявив, що він переміг, а Європа зобов’язалася купувати сімсот п’ятдесят мільярдів енергоносіїв зі Сполучених Штатів Америки. Читайте також: Конфігурація "миру по-трампівськи"А європейці, щоправда, не без підштовхування з боку США, почали виділяти гроші, зокрема на закупівлю зброї для України у Сполучених Штатів Америки.До європейців, нарешті, дійшло, що вони вже теж під ударом і їх позиція більше підтримувати Україну від страху за свою шкуру.Те саме стосується і Трампа. Його переговорна позиція щодо Росії значно більш вразлива, ніж це було навесні. По-перше, він зазнає значної критики, у тому числі з боку власних ЗМІ та власних виборців, за слабку позицію стосовно Росії. По-друге, обіцянки санкцій, які не реалізуються, — це додатковий удар по його позиціях. Тобто він виглядає балаболкою, а не Україна. Тим паче, що не слід забувати, що в України є домовленість зі Сполученими Штатами Америки та Європою про тридцятиденне перемир’я по лінії розмежування. Тому я особливо нічого не очікую від зустрічі з Путіним, бо предмета для розмови як не було, так і немає. А що буде, якщо Україна цього не робитиме, якщо вони про щось там домовляться (тим більш це буде суперечити позиції про 30-денне перемир’я)? Ну і що? Вони припинять постачання зброї? Ну, це ми вже проходили. Для позицій ВПК США це мало погані наслідки. Тим більше це вже не постачання коштом американського бюджету, як критикував це Трамп, це вже купівля зброї з боку європейських країн. Що Трамп скаже: "Ми тепер не будемо продавати зброю", коли він каже, що будемо робити бізнес? Читайте також: Дональд-миротворець: як світові альфа-самці домовляються про долю УкраїниТому менше читайте газет, більше ставте запитань уряду: чому немає ракет, щоб добити порти Балтійського моря.Путін, як був, так і залишається. Йому потрібне продовження війни, він не зможе відступити від своїх вимог, щоб Україна залишила всі чотири області. Тому будь-які його спроби щось зробити інакше, навпаки, зустрінуть нерозуміння насамперед у його армії та в опозиції України, яка, звісно, ніколи й нікуди не буде виходити. Тож українці нарешті мають мислити по-дорослому.Коли тобі хтось каже, що тобі потрібно робити, а ти явно цього не хочеш і не збираєшся робити, — замість того, щоб бігати в паніці та кричати, що вже все зроблено, потрібно спокійно дивитися на свої переговорні позиції та розуміти, що дорослі люди не роблять усе, що їм кажуть. Вони насамперед аналізують свої позиції й спокійно з’ясовують обстановку. А не бігають у паніці з якимись незрозумілими газетьонками й мутними (часто анонімними) заявами як європейських, так і американських політиків. У перемовинах виграє той, хто сам не втрачає голову, але вміє маніпулювати емоціями опонента.Якщо Трамп збирається ризикувати своєю репутацією та домовлятися з Путіним, що не буде виконано приблизно ніколи, то це проблеми його проблеми, а не наші. Якщо є бажання встигнути на цю Нобелівську премію миру, то це не наші проблеми, а його. Тим більш, що її дають щорічно. Можна і до наступного року почекати.ДжерелоПро автора. Тарас Загородній, керуючий партнер Національної антикризової групиРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.