Історія конфлікту на буремному півострові: протистояння Північної та Південної Кореїфото: Getty ImagesДва сусідні світи, Північна та Південна Корея, розділені не лише кордоном, а й історією, яка понад сім десятиліть формує їхні стосунки. Розкол стався після Другої світової війни, коли Корею, яка понад 35 років перебувала під владою Японії, поділили по 38-й паралелі: північ стала радянською зоною впливу, а південь – американською. У грудні 1945 року представники США і СРСР підписали договір про тимчасове управління країною. І хоч формально це мало бути тимчасовим рішенням, однак уже у 1948 році на Корейському півострові виникли дві держави: комуністична КНДР на чолі з Кім Ір Сеном і капіталістична Республіка Корея з Лі Син Маном. При цьому КНДР неодноразово висловлювала бажання керувати усім півостровом та будувала плани нападу.А вже у 1950 році сталося те, що закріпило поділ. Протистояння між північчю та півднем переросло у відкрите зіткнення – Корейську війну. Почала бойові дії Північна Корея, звісно, не без радянської підтримки. Тим часом для США та інших західних країн такий розвиток подій виявився доволі неочікуваним, але вони не залишили Південну Корею на одинці із боротьбою.З різними перевагами, глухими кутами та перемовинами війна тривала три роки. Вона забрала життя понад двох мільйонів людей, залишивши півострів у руїнах. А завершилася фактично не мирним договором, а лише угодою про перемир’я 1953 року, що означало збереження статус-кво й створення демілітаризованої зони.Відтоді відносини між двома Кореями балансували між ворожістю та спробами примирення. Холодна війна зробила їхні долі заручниками глобального протистояння: Північ орієнтувалася на СРСР та Китай, Південь – на США та західний світ.Лише 13 грудня 1991 за посередництва ООН КНДР і Республіка Корея підписали Угоду про примирення, ненапад, співпрацю та обміни. За цією угодою, обидві корейські держави фактично визнали суверенітет та самостійність одна одної. Проте надовго цього замирення не вистачило і роками між двома країнами тривають гойдалки та випробування на міцність. Так, після надії на зближення наприкінці XX століття і початку 2000-х років, у 2010 році знову відбулося загострення, яке спричинила Північна Корея: торпедувала південнокорейський корабель, а також обстріляла з артилерії Йонпхендо. І вже 2013 року уряд КНДР анулював мирний договір з Південною Кореєю про ненапад.З того моменту кожна хвиля потепління рано чи пізно змінювалася новими кризами, військовими інцидентами чи загостренням риторики. Цей маятник – від надії до недовіри – й досі визначає основу стосунків Півночі та Півдня. Поряд із тим поки що країнам вдавалося утримуватися в межах "поганого миру", не переходячи більше у відкриту війну.Загострення останніх роківфото: gettyimagesПісля останньої нетривалої хвилі оптимізму у 2018 – 2019 роках відносини між Північчю та Півднем знову пішли на спад. Перелом настав у 2019 році, коли переговори між США та КНДР у Ханої, на думку останньої, провалилися. Кім Чен Ин розцінив позицію Вашингтона як неприйнятну, а подальші ініціативи Сеула втратили сенс. Відтоді Північ повернулася до політики ізоляції й демонстративних провокацій.У 2020 році відбулося різке загострення: Пхеньян підірвав будівлю офісу зв’язку з Південною Кореєю в Кесоні – символ співпраці, створений під час "сонячної політики". Це все відбулося на тлі звинувачень КНДР, що Сеул пересилає агітаційні листівки через кордон. І власне це вкотре був сигнал про кінець діалогу.Від 2021 року темп загострення лише зростав. Північна Корея почала проводити велику кількість ракетних випробувань, зокрема й запусків міжконтинентальних балістичних ракет, здатних досягати США. Відбулися десятки запусків різних типів ракет, зокрема й тих, що падали поблизу територіальних вод Півдня та Японії.Упродовж 2023 – 2024 років Пхеньян ще більше посилив риторику. Кім Чен Ин завершив 2023 рік гучною програмною промовою перед учасниками пленуму ЦК Трудової партії Кореї, у якій відмовився від можливості мирного возз'єднання з Південною Кореєю та охарактеризував їхні відносини як відносини "між двома ворожими країнами". Окрім того, він підкреслив так звану ядерну державність КНДР. Натомість Південь відповідав активнішими військовими навчаннями разом із США та Японією. Атмосфера на півострові виглядає дедалі більш вибухонебезпечною. І Північна Корея, і Південна Корея привели свої війська у стан підвищеної боєготовності.Кульмінація настала у 2025 році: рівень взаємної ворожості сягнув найвищої позначки за останні десятиліття. Зокрема, наприкінці липня Північна Корея офіційно відмовилася налагоджувати відносини з Сеулом. Тим часом 18 серпня американські та південнокорейські військові розпочали спільні щорічні навчання на тлі ймовірних загроз із боку КНДР. У відповідь Кім Чен Ин наказав збільшити ядерний арсенал Пхеньяну і назвав навчання "чітким проявом наміру США і Південної Кореї відкрито продемонструвати свою ворожість і конфронтаційну політику щодо КНДР".Поряд із тим Північна Корея дедалі тісніше співпрацює з Росією та Китаєм, використовуючи їхню підтримку як противагу західному блоку. А Південна Корея, своєю чергою, зміцнює оборонні союзи зі США та Японією. Власне тут варто також повернутися до 2022 року, коли Росія розпочала свою повномасштабну збройну агресію проти України: відповідно до спрямувань зрозуміло, що й тут дві частини одного півострова розділилися у своїй підтримці.Північна Корея: союзник Росії у тіні війнифото: АрміяInformПісля початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну КНДР стала однією з небагатьох країн, які відкрито підтримали Москву. Пхеньян визнав "незалежність" так званих ДНР і ЛНР, чим фактично став на бік агресора. Така позиція не була несподіваною: обидва режими перебувають в умовах міжнародної ізоляції, і для Кім Чен Ина зближення з Кремлем стало шансом здобути політичні та економічні дивіденди.За даними військової розвідки Південної Кореї, Північна Корея продовжує активно підтримувати війну Росії проти України, постачаючи озброєння та артилерійські боєприпаси. Крім озброєння, Пхеньян з жовтня минулого року відправив до Росії близько 13 тисяч військовослужбовців, які беруть участь у військових діях на боці Москви.Таке військове партнерство дозволяє Росії частково компенсувати виснаження власних арсеналів, а Пхеньян, своєю чергою, отримує від Кремля технологічну допомогу для розвитку своїх ракетних і, ймовірно, ядерних програм.У політичному вимірі КНДР намагається показати себе не лише як молодшого партнера Росії, а й як самостійного гравця, що протистоїть "Заходу". Для України така співпраця становить реальну загрозу: північнокорейські снаряди й ракети вже сьогодні застосовуються на полі бою, а союз Москви з Пхеньяном означає, що війна дедалі більше виходить за рамки європейського контексту, перетворюючись на частину глобального протистояння авторитарних режимів із Заходом.Південна Корея: союзник Заходу і непрямий партнер Українифото: gettyimagesНа противагу Півночі, Південна Корея з перших днів повномасштабного вторгнення засудила агресію Росії проти України та приєдналася до міжнародних санкцій. Для Сеула це був непростий крок: історично країна обережно ставилася до Росії, аби не загострювати ситуацію на півострові. Однак масштаб російської агресії та тісна співпраця Москви з Пхеньяном змусили Південну Корею відмовитися від нейтралітету.Офіційно Сеул заявив, що не постачатиме Україні летальної зброї, побоюючись прямої ескалації з боку Росії та КНДР. Водночас Південна Корея знайшла спосіб підтримати Київ інакше, надаючи фінансову, гуманітарну, технічну та нелетальну допомогу (зокрема бронежилети, шоломи, машини для розмінування та іншу техніку й спорядження). Вона бере активну участь у відновлювальних проєктах і виступає партнером у сфері технологій. Для Сеула підтримка України має і власний стратегічний сенс, адже допомагаючи українцям, Південна Корея одночасно зміцнює власну безпеку та розширює мережу союзників у світі. Через попит у світі на озброєння, спричинений власне повномасштабним російським вторгненням, зросли й прибутки південнокорейського ОПК. Щобільше, випробувані на українському фронті дронові технології Сеул бере на озброєння собі, дедалі краще розуміючи нові осі воєнних дій, які можуть розгортатися з використанням сучасної зброї.Загрози нової вісі: Росія – Китай – КНДР – ІранУ 2024 році аналітики почали говорити про неформальний альянс авторитарних держав, який отримав назву CRINK – тобто Китай, Росія, Іран та Північна Корея (КНДР). Його мета – протидія західному впливу та створення альтернативного багатополярного світового порядку. Хоча ці країни не мають офіційного військового союзу, вони координують дії в економічній, військовій та дипломатичній сферах. Китай став найбільшим торговим партнером Росії і постачає товари подвійного призначення, які можуть використовуватися у військових цілях. Іран надає Росії безпілотники та військову техніку, а КНДР постачає боєприпаси, ракети й навіть відправляє свої війська для участі у бойових діях на боці Москви.Попри це, альянс має суттєві вразливості. Іран зазнав серйозних ударів по військових об’єктах і значних пошкоджень свого ядерного та ракетного потенціалу, що обмежує його здатність підтримувати партнерів на рівні CRINK. Китай, втягнутий у торгівельну та технологічну війну зі США, наразі діє обережно й вичікує, уникаючи відкритого протистояння. Росія ж зосереджена на війні в Україні та все більше залежить від допомоги КНДР у забезпеченні фронту боєприпасами та військовими ресурсами.У цьому контексті Південна Корея може стати ключовим гравцем у протистоянні новій "вісі". Сеул, бувши союзником США, активно зміцнює оборону, вже бере участь у міжнародних санкціях проти Росії та Ірану й надає гуманітарну, технічну та непряму військову допомогу Україні. А зростання загроз з боку CRINK може стимулювати Південну Корею активніше включатися у міжнародну координацію демократичних країн і посилювати роль у глобальній безпеці.