Де військовий з Покровського напрямку міг до недавнього часу помитися-попратися, постригтись у барбера та сходити на масаж? А ще поїсти та полікувати зуби? Все просто та безплатно – у церкві-хабі в Добропіллі.

Зараз уже можна писати про церкву «Світло Євангелія», бо вона та її віряни-волонтери евакуювалися з Добропілля.

«Там, де перуться!» 

Ще донедавна в Добропіллі було багато життя. Волонтери-баптисти та їхня церква робили це життя кращим і для військових, і для цивільних. Вони працювали не молитвою єдиною: місцеві тут могли набрати чистої дефіцитної води та гуманітарки, а військові влаштувати собі цілий СПА-день. 

Назви «Церква «Світло Євангелія» чи «Церква-лампочка», як її називали військові через вивіску у вигляді великої лампочки, нічого не казали таксисту. Але він з розумінням вигукував: «А, там, де перуться!» Дорога для нього дуже знайома – напрямок популярний.

Тут таксі працює по такій схемі: жінки-диспетчери приймають виклики та оголошують їх по рації, є фіксований тариф за кілометраж – однаковий у тривогу та за її відсутності.

Деякі возили військових сільськими ґрунтовками, аби не отримати повістку на блокпості. Все ж є і тут подібність до тилу.

У самому місті до моменту першої масованої атаки FPV 12-14 липня та КАБу по магазину «Аврора» 16 липня – клумби з трояндами, забігайлівки з шаурмою по 250 грн, військторги.

А біля одноповерхової будівлі білого кольору на розі двох вулиць та парку, що слугує церквою, завжди людно. Хтось розбирає речі з великих столів, хтось набирає чисту фільтровану воду з кранів, які стирчать просто зі стіни... 

Курорт місцевого значення

До церкви (за адресою вул. Фестивальна, 19 – бо в місті була ще інша баптистська церква, їх просять розрізняти) під'їжджає «Течек» – мікроавтобус VW T4 – один з символів цієї війни. Шар пилу вкриває наліпки з вікінгом, написом Til Valgalla та іншою військовою атрибутикою. З буса виходять воїни: видно, що вони провели на позиції достобіса днів. Неквапливо знімають плитоноски. 

«Так, я з Ізею – в душ, Гуру з Алгоритмом – поки до барбера, потім поміняємось», – каже дядько зі скуйовдженим волоссям. 

«Сподіваюсь, у них борщ сьогодні», – відгукується один з компанії.

Вони не спішать – тут неможливо спізнитися, завжди є вільне місце як не в душі, то за столом чи на диванах. Чисті рушники та капці можна брати прямо біля душових.

Я з тих, хто приїхав на таксі з села. У планах – душ, масаж та прання. Ще – поговорити з дівчатами на каві, поїсти з капеланами та медитація з кавою на підводний світ на плазмі.

Заходжу на подвір'я, оминаю мікроавтобус типу «швидка». Тут у черзі до стоматолога збентежені вояки. 

«Це наші брати-лікарі з Рівного», – каже пастор та голова церкви Ігор Бондар. – За весь час тут пролікували з зубами понад пів тисячі військових».

На щастя, зуби я пролікував у відпустці. Першою в будинку – пральня. Під стінами у два поверхи стоять пралки та сушарки, стелажі, на яких пакети з білизною: якась вже випрана та висушена, інша чекає на свою чергу. Віддаю свої кульки, на них пишуть мій позивний, в журнал записують номер телефона. Щойно речі готові – мені зателефонують.

У цьому ж приміщенні розміщена перша душова. У ній – туалет, власне душова кабіна, дзеркало, аби поголити мармизу, та усілякі гелі для душу й шампуні. Друга душова – далі. З пральні ви потрапляєте у коридорчик, з одного боку якого знаходиться чимала кухня. Там постійно щось випікають та варять.

Двіж та релакс

Далі йде велика зала для відпочинку. На стіні – репродукції відомих картин на біблійну тематику. Настрій обираєте самі. Якщо бажаєте спокою – дівчина за стійкою зробить вам каву та канапку, з якими ви можете сісти на величезного м'якого дивана та релаксувати під музику, споглядаючи далекі світи в телевізорі.

Хочете відчути себе у центрі подій? Сідайте за стіл, кладіть їжу в тарілку та спілкуйтеся з капеланами, іншими вояками або дівчатами-волонтерами. Хтось порпається у коробках з військовою гуманітаркою – аптечки, штани, чоботи і таке інше.

«Хочу, як вікінга», або «Хочу, щоб наче тільки з Києва» – так звертаються до барберів, які працюють у цьому ж приміщенні. Вони мають різні ножиці, гребінці, фени. 

Я ж після душу пішов до масажиста. Він приймає у сусідній залі – фактично церкві. Поруч зі сценою, на якій розстелені спальники. Лави на цей час присувають до стін. Масажист – Віталій з Вінниці – спочатку розпитує, що мене турбує, потім мовчки робить свою магію. Тут не заведено набридати розмовами. Проте ми гарно бесідуємо. Потім – кава з рук чарівної волонтерки Зоряни та релакс на дивані перед телеком.

За словами головного пастора баптистської церкви «Світло Євангелія» Ігоря Бондаря, послугами «Лампочки» за весь час існування скористалося понад 20 тис. військових. 

«Все повинно служити»

Сам Ігор Бондар – місцевий, як і більшість волонтерів-прихожан. Він – батько шістьох хлопців і чотирьох дівчат. Родом з села Святогорівка, що за 6 км від Добропілля. Пропрацював 22 роки пожежником, у церкві – з 1999 року.

Після початку повномасштабки Ігор з родиною евакуювалися на захід України. Потім у 2023 році повернулися додому. Церква пропрацювала на благо цивільних та військових два роки та один місяць.

«Перша найбільша проблема, яку ми виявили, – питна вода, розповідає пан Ігор. – Коли русня розбила Карлівське водосховище, вода пішла лише з Золотого Колодязя. Ми пробили свердловину на 80 метрів. Але потреби були такі, що вода закінчувалася навіть там, на глибині. Адже вона використовувалася на купання, прання, на кухню та на систему осмос. Наш лічильник видачі води зламався на позначці 3 млн літрів».

Девіз Ігоря – «Все повинно служити». Все і всі. Зоряна, волонтерка за барною стійкою з кавою та смаколиками – донька Ігоря. На той момент старшокласниця, а тепер студентка. У вільний від школи час вона з усмішкою пригощала воїнів. Зоряна розуміє, наскільки це важливо. «Я була за стійкою чи допомагала на пралках. Бо дуже хотіла цього. Найкраще – це радість військових, на їх втомлених після бойових обличчях. Коли я розуміла, що давала їм відчуття, як вдома. Найбільше я любила відвідини волонтерів з різних місць України, як ми влаштовували обіди та тусувалися разом з військовими. Я пишалася цим служінням», – розповіла дівчина.

Вся піраміда Маслоу – і тіло і душа

Ігор з братами та сестрами почали працювати за двома напрямками – воїни та місцеві мешканці. Першою була «Кухня Марти», де пекли смаколики, що не псувалися, – їх доправляли на передову хлопцям. Далі – пральний комплекс «Чисте серце» з чотирма душовими, пралками та сушарками. У день це 100-150 прань.

«Хлопці бувають і по п’ять днів на «нулі», і по 50. І їм хочеться заїхати та відразу помитися, змінити речі. Ми робили для них домашню атмосферу, де вони могли би і поспати, і попити каву, і пообідати», – каже Ігор.

І звісно, побесідувати про вічне.

Дивовижно, але таке скупчення військових, як і саме волонтерство, не викликало на себе ворожий вогонь.

Можливо, причина у збою на «Гугл мепс» – за словами Ігоря, до 2022 року адреса Фестивальна, 19 в застосунку приводила прямо до церкви. Після 2022 року GPS відвів цю точку на 300 метрів вбік – на пивзавод, а туди ворог з того часу поцілив шість разів.

Добропілля, до побачення!

«Коли за один день прилетіло понад сто FPV, я зібрав церковну громаду та сказав, що їду сам і рекомендую зробити це іншим», – згадує Ігор. – Залишився один волонтер на воді. Ми перевернули цю благословенну сторінку. Нова ще не пишеться, але ми над цим працюємо».

Можливо, нова сторінка стане продовженням попередньої – і на тому ж місці. Як-то кажуть, «уповаємо».

Владислав Павлов