У топах - "Маша та Ведмідь" в українському перекладі й ще дофіга російськомовного контенту. Йшов 11 рік російсько-української війни. Про те, що ця ситуація є довбаний пи*дець, можна пояснити аналогією — уявіть, що в Другу Світову в кінотеатрах Британії чи СРСР люди залюбки дивляться кінотворіння Лені Ріфеншталь. Або ж в Третьому Рейху прості люди замиловуються кіноагітками СРСР. Уявили? Важкувато. А українці легко "хавають" очевидну чи неочевидну роспропаганду. У коментах, ясна річ, одразу махач: "а ви створіть краще та українськосенсове", "та чого ви додовбалися до дівчинки в хусточці", "та воно ж українською, де там загроза"...  Що ж, цей кейс — розгром по пенальті такого імпотентного позориська, як Мінкультіформполітики та усієї української індустрії виробництва відеоконтенту. Усієї. Починаючи із головного кабінету на Банковій, де насправді мало б народжуватися розуміння що є загроза, чому це загроза, як ЇЇ блокувати, нівелювати, відбивати... Але що візьмеш з чувака на вєліку. Про шкідливість сучасних російських "дитячих" мультиків говорено і переговорено. Конкретно щодо "Маші і Ведмедя", на BBC писалося ще у 2018 році. Власне, думаючій людині було б достатньо помітити набір типових російських автоштампів, типу Мішка у вушанці грає на балалайці, або сувора Маша в кашкетику із синім НКВСівським "околишем". Читайте також: Звідки на Заході взялося поняття "велика російська культура": пояснює Ліна КостенкоАле думаючих у нас дуже мало. Тож в голови української малечі інсталюються наративні закладки, на котрі потім будуть нашаровуватися підліткові субкультурні віруси, народжені в Росії, всякий музикошлак молодіжних форматів, а ще в старшому віці — кіноматеріал. Поетапне формування лояльного або щонайменше неагресивного до Росії покоління. Покоління, котре: 1. не бачитиме загрозу в Росії, 2. буде довго дискутувати захищатися чи ні від Росії, 3. буде довго думати, чи треба вбивати російського агресора. Популярність мультсеріалу, котрий формує позитивне ставлення до анімалістичного символу Росії та осучасненої адаптації казкової героїні — доказ доволі майстерної роботи авторів. Він цілком гармонійно доповнює інші складові глобального обману щодо російської суті: гастролі балету, оркестрів, музейні виставки, театральні вистави, усе це масштабне і довготривале впарилово планеті чайковських, достоєвських, чєхових, толстих і пушкіних. Як результат — реальне лице монстра зазомбований світ не помічатиме, допоки зуби монстра не почнуть гризти якусь не крепко важливу Заходу Фінляндію чи Естонію. Що мала б робити Україна? Використовувати усі доступні методи захисту свого наративного простору. Тут не гріх буде запозичувати дієві практики самої Росії — сенси, це також зброя тут теж своя гонитва в способах контролювпливу за територієюаудиторією. Читайте також: Як розуміти ВампірляндіюЯкі це методи, як це організувати?Київ має мати "центр ухвалення рішень", який би цільово опікувався гуманітарно-ідеологічно-культурною складовою війни. Не треба вивіску вішати чи робити чергове безглузде Міністерство Великого Ніхєра. Навпаки — знайдіть фінансування (гроші у вас є), реальних фахівців (вони у нас також є), поставте задачу (а реальні фахівці самі визначать задачу, бо "квартальські" в темі не шарять), не заважайте, втілюйте задумане... Прихована від загалу структура для інтелектуально-аналітично-естетичних задач;усі, хто виробляє контент, мають розуміти — держава готова підтримати бюджетною копійкою (вимкніть зомбомарафон, ці гроші можна використати із більшою користю) або допоможе знайти грантове забезпечення. Умова одна — продукт має бути насправді якісним і він має виконувати функцію — просування українського наративу, творення нашого міфу (міфодизайн, це корисний інструмент), розкривання нас для нас самих і для іноземних аудиторій. Тобто не заливать грішми навколоквартальске фуфло, а фінансувати якісне і дієве;Український Інститут та МЗС прямо чи опосередковано мають бути присутні в профільних просторах. Книжкові ярмарки, книгарні та бібліотеки — де іноземний споживач може отримати знання про нас? Музейна колаборація — експозиції про нас мають їздити ключовими для нас країнами, а як ще занурений у власні проблеми європеєць дізнається про нас? Різнотематичні фестивалі, концерти, наукові конференції (особливо в гуманітарній площині);окремий клопіт МОНу має бути — ламати логіку, що темами України в університетських просторах Заходу опікуються кафедри, які "досліджували" СРСР чи Росію. Це важко, довго, але альтернативи нема - лупайте цю скалу;- ... перелік можна продовжити. Читайте також: Хибна оптика Заходу призводить до геополітичних катастрофО, так, хтось спитає — звідки ж взяти компетентних людей на то всьо? Вчіть. Держава має усвідомлювати виклики найближчого майбутнього, прораховувати фаховий запит — хто ці виклики має опрацьовувати, формувати замовлення на підготовку відповідних фахівців, готувати робочі місця для цих фахівців. У найближчі десятиліття спокою на планеті не буде. Гармати-танки-ракети говорять лише тоді, коли свою справу зробила ідеологічна зброя, коли потенційний противник дезорганізований, дезінформований, деморалізований, дезорієнтований і, як наслідок — не готовий до опору. Власне, із нами так і сталося. Тож "Маша і Ведмідь", то лише дзвіночки, крихітний відгомін величезної культурно-ідеологічно-інформаційної канонади, яку ми покірно хавали в форматі "шоу" десятки років. Хавали, деградуючи в масу двоногих гуманоїдів-рагулів "какая-разніца". Замисліться — а що дивиться Ваша дитина? А Ви?ДжерелоПро автора. Віталій Гайдукевич, журналістРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.