Китайський саміт за участю Путіна міг би стати звичайною другорядною подією, якби не російська пропаганда та український конспірологічний фейсбук.

• 1 •

Ні, Путін поїхав до Китаю не ділити світ на сфери впливу. І не для того, щоб домовлятися про додаткову підтримку російської агресії.

Путін та Сі Цзіньпін зустрічаються настільки часто (востаннє – у Москві в травні), що ще одна зустріч жодним чином не змінює позиції Китаю щодо війни в Україні. Китай не надає прямої військової допомоги Росії, дотримується антиросійських санкцій, але водночас постачає цивільну техніку та продукцію подвійного призначення, які Росія використовує у війні. Ця зустріч ситуацію не змінює.

Китай розглядає війну винятково в економічному сенсі, як ринок збуту. В країні вже кілька років триває криза перевиробництва: виробленого більше, ніж може спожити внутрішній ринок чи поглинути зовнішні. Ізоляція Росії після санкцій відкрила для Китаю можливість позбутися надлишків саме там (частково й в Україні теж). Це й залишається ключем у відносинах між країнами.

Взагалі глобальна проблема Путіна в тому, що війну він почав саме для того, аби поділити світ на сфери впливу. Але ніхто не хоче з ним цього обговорювати. Трамп може вислухати про «кому належить Часів Яр», але віддати Путіну Європу – навіть не тема для розмови. Китай, на відміну від президента США, теоретично не може цього обговорювати взагалі.

• 2 •

Що Китаю потрібно від Росії, окрім ринку збуту?

Відповідь на це кілька місяців тому дав голова МЗС Китаю: Росія не повинна програти. Але це не означає, що Китай зацікавлений у перемозі Росії в Україні.

Поразка Росії для Китаю означає два ризики: смута, аж до громадянської війни й розпаду держави на північних кордонах Китаю, або зміна режиму з перспективою прозахідного наступника, що зробить Росію більш «антикитайською» .

Тому Китай формулює свої інтереси саме так: поразка Росії – небажана.

• 3 •

Інтереси Китаю можна звести до одного слова – «стабільність».

Ідеальна ситуація для Піднебесної: якщо на фронті замовкнуть гармати, але Росія залишиться в ізоляції. Саме цього вони й дотримуються.

До того ж завершення війни Україні теж вигідне Китаю. Адже для відбудови потрібні люди, техніка та технології, яких у Європі бракує або вони надто повільні й дорогі. У Китаю все це є вже зараз, і він боротиметься за контракти на відновлення України. Не здивуюся, якщо заради цього Китай навіть погодиться відправити військових на лінію розмежування.

• 4 •

Китай досі не визнав російськими ні Крим, ні Маріуполь, ні навіть Курильські острови.

Фактично Китаю байдуже, чи буде Часів Яр російським. Він не має жодної мети приєднувати Донбас до Росії. Для Європи ж кожне з цих питань — принципове.

Китай не хоче занурюватися у справу, до якої його не кличуть. Для нього, наприклад, війна між Таїландом і Камбоджею ближча, бо відбувається поруч. Порівняйте, наскільки ця війна цікавить Україну чи Європу.

Тому Китаю простіше залишатися при своїх 12 пунктах «Формули миру» (2022 року) та порожньому «плані Друзів миру». Паралельно він посилює залежність Росії від себе й виграє торговельну війну зі США, граючи «козирем» рідкоземельних металів.

• 5 •

Ключове питання: чи допоможе Китай завершити війну?

Приклад із ядерною програмою КНДР показує, що Китай або не вміє, або не здатний впливати на військові плани залежних від нього країн. Адже всі санкції проти Північної Кореї Китай підтримав, але це не завадило їй створити ядерну бомбу та розробити міжконтинентальні ракети.

Теоретично він міг би обмежити постачання технологій у Росію й згорнути військово-технічну співпрацю. Але чи зробить це – невідомо.

Фактично поступовий, контрольований вихід Росії з війни, який зберіг би стабільність усередині країни й водночас не змусив Китай втягуватися в пряму підтримку агресії, найбільше відповідає китайським інтересам. Хотілося б сподіватися, що Китай так і діятиме – захищаючи своє право отримати контракти на відбудову українських Краматорська, Харкова чи Одеси.