150 років тому у Києві народився видатний український художник Олександр Мурашко – «перший і справжній європеєць в українському мистецтві ХХ століття, що підносив нашу мистецьку культуру на дуже високий щабель», – так оцінював митця мистецтвознавець Федір Ернст.

Європа почула про Мурашка 1909 року. На Міжнародній виставці в Мюнхені серед тисяч представлених робіт, найкращою було визнано саме «Карусель» Олександра Мурашка, за неї автор отримав золоту медаль. Далі – більше. 1910 року роботи Мурашка були представлені і отримали високу оцінку на міжнародній виставці у Венеції, неймовірний успіх супроводжував художника на персональних виставках у Берліні, Кельні, Відні Дюссельдорфі… «Гучна слава Мурашка котилася тогочасною Європою від виставки до виставки», – пишуть історики мистецтва.

Такий фурор став кісткою в горлі московським критикам і вони дорікали Мурашку «європейськістю, відсутністю російської самобутності». Звісно, прояви москальських заздрощів мали не більше ніж локальний резонанс.

А тим часом чужоземні колекціонери охоче закуповували картини митця і сьогодні твори Мурашка є окрасою іменитих художніх збірок Амстердама, Нью-Йорка, Берліна, Будапешта та Женеви.

У Києві до сьогодні на Малій Житомирській (14 а, б) зберігся будинок, де жив і творив знаменитий художник. Будівля стоїть в руїнах. Але не тому, що в неї вцілила російська ракета. Історичну садибу доводять до повної руйнації навмисне. І не лише тому, що вона заважає встромити на цьому місці чергову торгово-офісну новобудову. Садиба заважає остаточно стерти з історії європейської столиці пам’ять про її першого художника-європейця. І в цьому найбільша біда.

У справжній європейській столиці Мурашко конче мав би стати одним з мистецьких символів міста, як то, приміром, Густав Клімт у Відні чи Альфонс Муха у Празі. Але не став. Чому? Вичерпні пояснення демонструють руїни у центрі Києва, де сьогодні конає пам’ять про першого українського «художника- європейця» Олександра Мурашка.

А от у Відні – справжній європейській столиці, вілла Густава Клімта є одним з головних культових об’єктів міста.

Ще 1929 року Федір Ернст у статті, присвяченій 10-й річниці убивства Олександра Мурашка (1919-го митця застрелили п’яні большевики) писав так: «Необізнаністю щодо своїх мистців – не тільки маси, а й так зване культурне громадянство України – може сміливо побити світовий рекорд». Відтоді минуло майже століття і хіба щось змінилося? І головне як з такими «рекордами» щодо знання власної історії та культури можна боротися за перемогу у нинішній війні за ідентичність?