Заяви Путіна на «Валдаї»: по суті нічого нового, крім долучення до пропагандистської кампанії «російську загрозу вигадали, Росія ні на кого не нападатиме, Європа дарма витрачає гроші на мілітаризацію і оборону».

«Правляча еліта Європи продовжує істерію, що нібито війна з росіянами на порозі. Істеблішмент на Заході йде на обман своїх громадян, нагнітаючи напруженість. Це маячня, що Росія може напасти на НАТО», – заявив Путін. «Уймитесь, спите спокойно, займитесь, наконец, своими проблемами!».

Незважаючи на стабільне «відкатування обов’язкової програми» – з ядерними погрозами (щодо ядерних випробувань, щодо прицільних ударів по українських АЕС, щодо «більшого, ніж американський» ядерного арсеналу), «успіхами СВО», «санкції тільки на користь», насмішки з Макрона, з Данії, з Фінляндії... – виступ Путіна за суттю знов був млявим.

Знов, як і минулого, і позаминулого разу, повторилась ситуація з анонсованими «сенсаційними заявами, які струснуть світ» - і реальними кількома годинами ляпотіння ні про що заїждженими пропагандистськими штампами. Дуже схоже, що з віком Путін на очах втрачає інтерес до політичних, економічних, соціальних пертурбацій. За 25 років при владі йому, схоже, набридло все.

Звідси і дивні вибрики з читанням Пушкіна, зі схваленням «дівчат у кокошніках», з псевдоісторичними екскурсами щодо «тисячолітньої Росії»... Схоже, це ті речі, на яких справді сфокусувалась його увага у 72, а не просто гра на публіку. Ну і, звісно, питання збереження влади.

Тому, мабуть, Путін помітно нервово відреагував на улесливе порівняння його з Алєксандром №1 – задумувалась, очевидно, відсилка до купи війн і тривалої окупації великих територій (війни з Персією, Туреччиною, Швецією, з наполеонівською Францією, «приєднання» Східної Грузії, Фінляндії, Бессарабії, герцогства Варшавського...). Але Путін, схоже, сприйняв це як нагадування про 24 роки правління Алєксандра (якого закопали раптово у Таганрозі з паралельним виникненням легенди про «добровільне зречення престолу»). Тоді як він сам сидить на троні вже 25 років.

Видно, і байка про «120 років ось-ось» вже не виглядає настільки переконливою, і ворушіння невдоволених економічними проблемами еліт видаються чимдалі більш підозрілими. Можливо, Путін реально очікує заколоту через затягнуту війну, санкції і руйнування економіки.

Але загалом з розшарпаного набору заяв Путіна відчувається, що він зараз застряг на роздоріжжі, у процесі вибору рішення. Бо доступні варіанти є взаємовиключними: хочеться і «розділити владу над світом» з Трампом – і, відповідно, закріпити хороші стосунки.

Але і з Китаєм не хочеться відмовлятись від тісної взаємодії. І від БРІКС як від інструменту теж не хочеться відмовлятись. І з Європою хочеться відновити повноцінні контакти та повернути можливості для впливу на еліти і економіку. Але і Україну хочеться отримати – всю або хоча б більшу частину. І який варіант є більш реальним, однак при тому і бажаним, Путін поки не вирішив.

Показова ще деталь щодо майже побіжного згадування «Томагавків» і ATACMS: «Були ж ATACMS. І що? Так, завдавали певної шкоди. Зрештою, системи ППО Росії пристосувалися, почали їх збивати. Чи можуть «Томагавки» завдати нам шкоди? Можуть. Ми їх збиватимемо».

Зауважте, три роки тому, коли йшлось тільки про можливість поставок американських і європейських танків, Кремль реагував істеричними погрозами: «от тільки хай спробують дійсно виставити їх проти нас – ми негайно дамо таку відповідь, що всі вжахнуться!».

Тепер же узгоджені удари вглиб Росії, трохи не напряму по Кремлю (дальність «Томагавка» навіть надмірна – 2400 км, тоді як до Москви близько 500 км, а до Петербурга менше 900 км), а реакція стримана. «Ну, завдадуть шкоди, якось спробуємо збивати». І ниття про «шкоду нашим взаєминам (з США), в яких тільки позначилось світло в кінці тунелю».

Тобто, Путін вже просто не може собі дозволити жорсткі реакції і погрози на адресу Трампа. Внутрішня ситуація в Росії непорівнянна з 2022-м. Тому доводиться триматись навіть за не дуже добрі взаємини, бо різке погіршення надто серйозно вдарить по РФ і ослабить позиції Путіна у країні.