Після картонної революції антикорупційні органи ніби відродилися з попелу й представили суспільству довгоочікувані результати у вигляді гучного розслідування в енергетиці. «Міндич-гейт» нині є своєрідною вершиною роботи НАБУ та САП: уже пали голови двох міністрів, під підозрою – високопосадовці, а скандал суттєво впливає на внутрішню ситуацію в країні та навіть стає елементом геополітичних баталій.

Можливо, саме таких прямих і зрозумілих успіхів бракувало антикорупційній правоохоронній системі, щоб суспільство не ставило під сумнів її роботу й щоб корупція не залишалася однією з ключових проблем навіть у воєнний час. Хочеться сподіватися, що ця справа стане сигналом для всіх прихильників «конвертів» і «схем» та допоможе викорінити зло.

Було б також важливо, щоб антикорупційні органи демонстрували послідовність у боротьбі за верховенство права. Адже паралельно з гучними й успішними розслідуваннями тривають й інші – не завжди продуктивні та коректні з правової точки зору. Яскравим прикладом таких розглядів є справа, відома в народі як «Роттердам+».

Від моменту внесення відомостей до ЄРДР минуло понад вісім років. За цей час прокуратура неодноразово закривала, скасовувала та поновлювала досудове розслідування у справі «Роттердам+», створювала нові технічні провадження та об’єднувала їх між собою.

Лише після багаторічних маніпуляцій справа дійшла до судового розгляду й наразі перебуває у Вищому антикорупційному суді на стадії дослідження доказів. Слід нагадати, що в її рамках розглядаються два обвинувальні акти у кримінальних провадженнях: № 52017000000000209 від 24.03.2017 (далі – № 209) та № 52022000000000276 від 22.09.2022 (далі – № 276).

З публічних трансляцій засідань на YouTube видно, що сторони вже дослідили перші три томи матеріалів. Їх відкрите обговорення в суді засвідчило низку кричущих процесуальних порушень з боку обвинувачення. Таких порушень чимало, й значна їх частина була спрямована на те, щоб будь-якою ціною «утримати» справу, нехтуючи нормами закону.

Нижче – ключові приклади.

Скасування постанов про закриття провадження неуповноваженим суб’єктом

На досудовій стадії провадження № 209 чотири рази закривалося різними прокурорами САП. Перша й остання постанови були оскаржені, і рішенням ВАКС та Апеляційної палати залишені чинними. Ба більше – колегія ВАКС навіть закрила провадження через сплив строків досудового розслідування, але надалі АП ВАКС це рішення скасувала.

У своїх постановах прокурори зазначали, що доказів вини немає, а можливості отримати нові докази вичерпані через завершення встановлених процесуальних строків.

Утім, щоразу, коли прокурор ухвалював законне, але «незручне» для обвинувачення рішення про закриття справи, з’являвся інший – «зручний» – який це рішення скасовував.

Так, перший заступник керівника САП Микола Грищук скасував дві постанови прокурора про закриття провадження, хоча незадовго до цього у власному рапорті визнав, що не має на це повноважень. І справді: частина 6 статті 36 КПК України чітко встановлює, що такі постанови можуть скасовувати лише Генеральний прокурор, особа, що виконує його обов’язки, або керівник САП. Грищук не належав до жодної з цих категорій.

Попри це, постанови були скасовані – що й продемонструвало, яким чином провадження штучно «підтримувалося живим».

Відновлення провадження всупереч судовому рішенню

Ще більш резонансним став епізод, коли керівник САП Олександр Клименко скасував постанову про закриття вже наступного дня після того, як АП ВАКС залишила її чинною. Фактично Клименко діяв усупереч рішенням двох судових інстанцій.

У підсумку обвинувачені знову опинилися перед судом, хоча закон і судові рішення забороняють повторне переслідування за тим самим обвинуваченням. Це порушує принцип правової визначеності.

Реєстрація нового «технічного» провадження для уникнення наслідків спливу строків

Коли строки розслідування у попередньому провадженні вичерпалися, обвинувачення створило низку «технічних» кримінальних справ. Період дії формули штучно розділили на два проміжки: 2016–2017 та 2018–2019 роки. Матеріали з простроченої справи просто перенесли у нове провадження.

Хоча, як свідчать клопотання про продовження строків, детективи НАБУ ще в межах первісного провадження вже досліджували документи НКРЕКП щодо прогнозної ОРЦ за 2018–2019 роки. Тож підстав для реєстрації нового провадження не було.

Йдеться про очевидне порушення прав людини: строк досудового розслідування, встановлений законом у 12 місяців, був перевищений шляхом маніпуляцій. Провадження мало бути закрите багато років тому – і воно неодноразово закривалося. Але знову й знову «оживлялося» всупереч закону.

Інші системні порушення

Захист наводить десятки прикладів системних і послідовних порушень. Серед них:

• внесення відомостей до ЄРДР із порушенням процедури – заяву подано у 2016 році, реєстрацію здійснено у 2017-му після незаконних попередніх перевірок;
• на момент реєстрації провадження члени НКРЕКП не були держслужбовцями категорії «А», а шкоду не визначено, тож підслідність НАБУ була відсутня;
• незаконна реєстрація провадження за службовою запискою, хоча такі злочини – приватного обвинувачення;
• постанови про визначення слідчої групи ухвалювалися неуповноваженими особами;
• строк досудового розслідування був продовжений керівником САП всупереч закону – більше ніж на три місяці такі рішення може ухвалювати лише слідчий суддя.

І це – лише частина порушень. Суд ще навіть не перейшов до аналізу головного питання: чи була формула «Роттердам+» обґрунтованою? Тим паче, аналогічні формули нині застосовуються на багатьох інших ринках і не викликають жодних зауважень антикорупційних органів.

Чому ж саме ця справа знову і знову «оживляється» за будь-яку ціну – залишається загадкою.