"Як це – загинув? А хто тоді вчора мене зустрічав?" Три розповіді з числом 200
www.pravda.com.ua
Thu, 08 May 2025 05:30:00 +0300
Війна Росії проти України у тому числі позначилася і на українській мові.
В побутовому використанні слово бавовна тепер не про волокно, мопед не про транспортний засіб, а піксель не про цифрове зображення.
Пташка тепер несе вибухівку, а плюс на екрані телефону став найкращим заспокійливим. Багато років українська військова лексика не переживала істотних змін і бачить Бог, українці зовсім не хотіли її збагачення.
Це те, що сталося без вибору.
Однак принаймні один лексичний вибір суспільство та армія зробили свідомо.
Влітку 2022 року розгорнулася публічна дискусія щодо терміну вантаж 200, яким ще з часів війні в Афганістані в радянській, а потім пострадянській армії позначають загиблих.
У серпні 2022го ЗСУ офіційно відмовилися від вантажу та замінили його висловом На щиті.
Ми не можемо ставитися до наших загиблих, як до якогось вантажу Для Збройних сил України кожен оборонець це не якась статистична одиниця, а людина, яка віддала життя, для того, щоб ми могли жити, спілкуватися, пояснили тоді у Генштабі.
Проте сталася дивна штука.
Зусиллями активістів слово вантаж зникло з регулярного вжитку сьогодні назвати так своїх загиблих означало б блюзнірство.
А вислів на щиті, що сягає корінням Стародавньої Спарти, повноцінно його замінив.
Однак числу 200 альтернативи не знайшли.
Воно залишилося в активній військовій лексиці та для багатьох навіть втратило радянську забарвленість.
Якщо боєць повідомить по рації, що в них двохсотий, навряд чи хтось дорікне йому у браку поваги до загиблого побратима.
Далі три історії про людей, які стикнулися з числом 200 в різні часи та за різних обставин.
Когось воно врятувало від ворога, хтось встиг почути його на свою адресу, а дехто відшукав для нього заміну, про яку ви, напевно, й не здогадуєтесь.
BANNER5 Мені 19 років, і я бачу вбитих людей Двадцять років киянин Сергій Тріскач був двохсотим. 1984го, на пятий рік радянського вторгнення до Афганістану, 19річного Сергія призвали на службу.
Спочатку учебка в Узбекистані, потім Кабул, 103я Вітебська дивізія.
Тріскач згадує фортецю під Кабулом, зведену ще англійцями камяні казарми і басейн на території. А ще він ніколи не забуде свій останній бій.
Четверта ранку.
Загін радянських солдатів їх десь близько 40 піднімається на гору, щоб зайняти позицію та утримати її.
Серед бійців і Тріскач.
Через помилку командира загін збивається з маршруту та потрапляє в засідку.
Починається ближній бій.
Тим, хто йшов попереду, вдалося дістатися плато на горі.
Зручна позиція, щоб відстрілюватися.
Аби противник зненацька не зайшов з флангу, кулеметник Гаврилов вирішив зайняти сусідню висоту.
Але до цілі він так і не дістався зловив кулю.
Побачивши пораненого, Тріскач кинувся на допомогу.
Він доповз до Гаврилова та почав тягнути його до своїх.
Метр за метром, метр за метром.
От нарешті й безпечна позиція.
Залишився останній крок, і Сергій трохи піднявся, щоб штовхнути пораненого.
В цю мить в його голову й влучила куля. Стріляв снайпер.
І тоді в Сергія було дивне видіння.
Ніби його батько, який загинув чотири роки тому, живий і їде підводою.
Він простягає синові руку Поїхали зі мною, але коня не зупиняє.
Сергій біжить слідом, біжить, однак в останню мить спотикається об камінь і падає.
Підвода з батьком зникає.
Згодом свідки розповіли, що поки Сергій лежав непритомний, товаришльвівянин, якого також звали Сергієм, витягнув його зпід обстрілу.
Доніс до своїх і повідомив Тріскач двохсотий, заберіть його.
Двохсотого Тріскача спустили в лощину, де складали вбитих і поранених.
Там він вперше прийшов до тями й попросив води.
Після того бою десять радянських солдатів відправилися додому в цинкових трунах.
За однією з етимологічних версій, саме вага цих трун, що разом із тілом важила близько двохсот кілограмів, дала назву вантажу 200.
Іноді Тріскач робить зауваження, коли чує цей вислів від побратимівафганців.
Ще кілька років тому назвати когось двухсотим було для нього нормою.
Але одночасно з появою альтернативного на щиті, прийшло розуміння, що потрібно позбавлятися радянської лексики.
BANNER1 Втім, Тріскач визнає тоді в Афганістані цей короткий вислів мав терапевтичний ефект.
Дозволяв сказати, що людини немає, не вимовляючи слова вбитий. Уявіть, мені 19 років і я бачу вбитих людей, розповідає він.
Наприклад, біля мене було ліжко, там лежав товариш, якого потім вбили.
Вночі я прокидаюся, а його немає і це бє на нерви.
Якщо ти береш це близько до серця, воно тобі буде рвати кришу.
А психологічної реабілітації на той час не було. У середині нульових до Тріскача приїхав зі Штатів старий друг.
Переночував та вирушив далі у Львів.
І зясувалося, що він товаришує не тільки з київським Сергієм, але й зі львівським тим самим, який витягнув Тріскача з поля бою. Сіли згадувати минуле, і львівянин каже американцю Ти з Києва їдеш, а в мене звідти був товариш, який теж в Афгані служив.
Загинув в мене на руках.
Сергій Тріскач.
Як це загинув дивується американець.
А хто ж тоді вчора зустрічав мене в аеропорту Двадцять років один Сергій вважав іншого двохсотим.
Тепер їхні родини дружать.
Місія 200 Хтось із камяним серцем і плавленими мізками міг би сказати, що волонтерка Тетяна ПотоцькаЄвчук возить вантаж 200.
З початку повномасштабного російського вторгнення вона транспортує загиблих українських воїнів зі Сходу та Півдня до їхніх родин на Волинь.
Проте можна не сумніватися якби Тетяна почула на свою адресу таке, то висловила б співрозмовнику все, що про нього думає.
ПотоцькаЄвчук не з тих, хто лізе за словом у кишеню.
Така прямолінійність притаманна людям, що часто стикаються зі смертю.
Число 200 написане на кожній зі сторін бусахолодильника, в якому вона перевозить тіла.
Проте якщо хтось усно додасть до нього слово вантаж, Тетяна здригнеться.
Минулого року вона стала героїнею документального фільму режисера Володимира Сидька, яким влітку 2024го закривали програму Міжнародного фестивалю за права людини Docudays UA.
Коли режисер спитав в Тетяни, як назвати цю картину, вона відповіла Місія 200.
Я запитую у військових що їх найбільше тривожить в тилу І вони відповідають байдужість Тетяна ПотоцькаЄвчук Кадр з фільму Місія 200 Вкрай негативно реагуючи на слово вантаж щодо загиблих, ПотоцькаЄвчук завзято відстоює право на число 200.
Я вам так скажу на щиті, можливо, гарно виглядає і звучить, але по сьогоднішній день військові передають інформацію про загиблих цифрами.
Це просто набагато зручніше, пояснює ПотоцькаЄвчук.
Ніхто не говорить Пять загиблих, пять поранених.
Говорять Пять двісті, пять триста.
Самі промовте ці слова і прорахуйте, скільки часу на них потрібно.
Різниця між ними не більше, ніж долі секунд, проте Тетяні відмінність між словами та числом може вартувати життя.
Дороги, якими вона їздить за загиблими прифронтові.
Іноді над нею пролітає дрон.
Цифри на її автомобілі знак, що може захистити від ворожого нападу.
Символ 200 універсальний для обох армій, і може стати для ворога вирішальним у питанні, чи атакувати автівку.
BANNER2 Сідаючи за кермо, ПотоцькаЄвчук точно знає, що в холодильнику вона везе не вантаж.
Тетяна не памятає імен усіх загиблих, яких перевезла за ці роки, але зберігає документи на кожного.
За цей час волонтерка пережила два серцевих напади.
Коли випадає нагода, Тетяна приходить на могили тих, кого везла в останню путь додому.
Бус для перевезення тіл вона придбала на власні кошти у 2022му.
Попри шалену кількість доріг, що цьому авто довелося пройти іноді Тетяна їздила зі Луцьку на Схід тричі на тиждень, воно досі у відмінному стані від лампочок до генераторів.
Тетяна дбає про бус якщо він зламається по дорозі, це стане катастрофою.
Тетяна обирала собі бус за двома критеріями щоб у ньому був холодильник і щоб в неї вистачило грошей.
Такий у продажу був тільки один Фото з фейсбуку Тетяни ПотоцькоїЄвчук Якось у літню спеку, коли вона перевозила тіло захисника, зпід капота повалив густий дим.
Тетяна зупинила автівку і перше, що зробила винесла із салону загиблого та поклала його на землю.
Автомобіль можна купити інший, пояснює ПотоцькаЄвчук свою логіку.
А якщо, не дай Боже, згорить тіло, його вже не повернеш.
Такий в мене був пріоритет.
Від радянських термінів до українських традицій Мало хто в Україні знає так багато про українську військову лексику, як професорка кафедри гуманітарних наук Нацакадемії сухопутних військ імені Сагайдачного Ольга Андріянова.
Вона вивчала її все професійне життя.
1993 рік, Севастополь.
У Військовоморському інституті, який згодом стане академією, відкривають кафедру українознавства, й однією з перших її викладачок стає юна Ольга. Створення подібної кафедри важливий крок перетворення вчорашньої радянської армії на українську.
Севастопольські офіцери складають присягу Україні, але до використання української мови ставляться насторожено та навіть вороже. В радянській армії було звернення товариш.
В девяності роки статути переклали просто дублювали з російської, нічого нового не вносили.
І раптом в дужках зявляється слово пан.
Офіцери в Севастополі були шоковані.
Це про яких панів вони говорять Це що, до нас тепер пан будуть звертатися.
Хоча воно стояло делікатноделікатно, в дужках.
А потім прижилося і стало офіційним зверненням, пригадує Андріянова.
За її спостереженнями, військовим знадобилося близько двох років, аби звикнути до мови.
Наступні півтора десятиліття використання української сприймалося ними як належне.
Справжній шок Андріянова пережила у 2013му, коли на зборах професорськовикладацького складу доповідала про впровадження української мови в навчальний процес.
І раптом офіцери в аудиторії почали питати а чи потрібна взагалі їм українська мова В той момент Андріянова нібито повернулася на двадцять років назад.
У 2014 році над будівлею Морської академії імені Нахімова в Севастополі замінили український стяг на російський.
Під час церемонії підняття прапора РФ нахімовці, які не зрадили Батьківщину, хором заспівали український гімн Стопкадр з відео Вивчення української військової термінології стало для неї справою принципу.
Ще у 90х вона приїхала в Інститут української мови Національної академії наук, щоб запропонувати тему для дисертації.
І почула від провідного фахівця відділу термінології мовляв, ніякої військової термінології українською не існує.
Довелося написати дисертацію, щоб довести протилежне.
Всю свою історію українська військова лексика розвивалася хвилеподібно у княжу добу, козацьку, період визвольних змагань.
У літературі княжої доби Андріянова знайшла 30 термінів, наприклад струх чи насад, які зараз нічого нікому не скажуть.
Слова козацької доби ви, безперечно, чули такі як хорунжий чи сотник.
BANNER3 А золотою добою для військової лексики професорка називає період 19211931 років, коли в Інституті української наукової мови діяв відповідний відділ.
Саме тоді лінгвісти брати Якубські упорядкували Російськоукраїнський словник військової термінології. Після проголошення незалежності українські мовознавці розділилися у думках щодо розвитку військової термінології.
Одні орієнтувалися на терміниінтернаціоналізми й російські запозичення так було більш практично, тому що ця лексика буде зрозуміла вчорашнім радянським офіцерам.
Інші пропонували взяти за основу національну термінологію 2030х років проте ця лексика здебільшого не відповідала сучасному стану техніки та війська загалом.
За 100 років, звісно, що все пішло далеко вперед.
А де брати лексику на позначення нових понять питає Андріянова.
Дослідники говорили, що потрібно опиратися на рідномовний ґрунт.
Тобто були варіанти, наприклад, не флот, а фльота, або не гвинтівка, а кріз, як було у січових стрільців.
Одним словом, така засада сьогодні існує, що ми повинні відновлювати автентичність української військової термінології, її дерусіфіковувати і використовувати свої словотвірні засоби.
Нову військову ідентичність не можна будувати без змін у мові.
Війна Росії проти України не лише збагатила військову лексику, а й запустила процес її переосмислення та відходу від радянщини.
Наприклад, слово, яке звучить найчастіше під час розмов про встановлення чітких термінів служби демобілізація.
Водночас слово дембель, ще звичне в Україні у мирні часи, тепер випало із вжитку.
Як повільно зникає і товариш тепер все частіше замість нього звучить побратим.
Радянську стройову підготовку витісняє український вишкіл.
Втім чимало активних слів ріжуть слух професорці Андріяновій.
Замість виразу особовий склад вона радить використовувати військовики.
Слово наряд вона пропонує замінити чергуванням або службовим залученням.
А слова солдат і рядовий тим же самим військовиком або воїном чи бійцем. Андріянова звертає увагу, що скорочення слів це також маркери радянського часу комбат, комроти, комвзводу Для української мови більш органічно не комроти, а командир роти, вважає вона, не комбат, а батальйонний командир.
І найбільш яскравий радянський маркер вислів вантаж 200, та похідний від нього двохсотий.
Щоб знайти їм альтернативу, професорка відкриває той самий словник братів Якубських, який через три роки святкуватиме сторічний ювілей. Слово убитый перекладається там з російської як вбитий, забитий, уторований, читає вона.
І я б рекомендувала це слово уторований.
Воно має давню історію, зафіксовано в словнику, і звучить непогано.
Рустем Халілов, УП
Останні новини
більше новин