Головне:

• Для чого Зеленський особисто їде в Стамбул?
• Чому Путін не хоче їхати на зустріч?
• Як саміт у Стамбулі може вплинути на подальші переговори?
• Чи варто очікувати нових санкцій проти Росії?

Мляві переговори про завершення російсько-української війни досить різко активізувалися. На тлі річниці перемоги над нацизмом лідери низки європейських країн у Києві висунули Путіну ультиматум щодо початку перемир'я з 12 травня. Путін відмовився йти на такий крок, однак висунув зустрічну пропозицію – про прямі переговори у Стамбулі 15 травня.

Реагуючи, президент України Володимир Зеленський заявив, що особисто приїде у Стамбул та буде там чекати на Путіна.Оскільки таку ініціативу підтримав ще й президент США Дональд Трамп – і навіть припустив, що також приїде в Стамбул – Путін опинився у дуже незручній ситуації. Однак, певності щодо приїзду Трампа ставало дедалі менше. Натомість американські медіа повідомляють, що члени його команди приїдуть у Стамбул не в четвер, а в п'ятницю 16 травня, що ще більше заплутує ситуацію.

Принаймні станом на вечір 14 травня, більшість експертних оцінок сходилося на тому, що Зеленський тактично переграв російського диктатора. Мовляв, якщо Путін не приїде особисто, то остаточно покаже Трампу, що не хоче миру.

Втім, є й інші міркування: що Путін добре знає, наскільки американський президент зациклений на бажанні укласти "велику угоду" по Україні, і може на цьому зіграти. Наприклад, щоб Трамп, який не надто воліє розбиратись в окремих деталях потенційних домовленостей між Україною та РФ та навряд чи глибоко переймається українськими "червоними лініями", натиснув на Зеленського, щоб змусити Україну піти на якісь поступки агресорам. І все заради тієї самої "угоди", яка дасть можливість Трампу нарешті підкріпити своє хизування "майстерністю укладати домовленості" якимось конкретним результатом.

Зокрема і з цим могла бути пов'язана інтрига щодо того, чи поїде зрештою Путін до Туреччини, яку цілеспрямовано підігрівав останні дні сам російський диктатор та його оточення. Аж поки не стало зрозуміло, що Путіна в Туреччині таки не буде.

Для Росії вибір Туреччини як переговорного майданчика пов'язаний із кількома причинами. Звісно, це зручно, перш за все із логістичного погляду.

Крім того, Туреччина виступає за збалансовані відносини між Росією та Україною навіть попри розчарування з цього приводу серед західних партнерів Анкари, сказала РБК-Україна Асли Айдинташбаш, співробітниця Центру Сполучених Штатів і Європи при Інституті Брукінгса та директорка Проекту Туреччини.

"Туреччина давно виступає за переговори щодо припинення війни та не дуже чутлива до територіального компромісу, але вона дуже чутлива до того, щоб Україна залишалася сильною структурою з тісними стосунками із Заходом та Туреччиною", – вважає Айдинташбаш.

Однак куди важливіше для Путіна, що саме у Стамбулі відбулися перші масштабні переговори між Москвою та Києвом після початку повномасштабного вторгнення – наприкінці березня 2022 року. Хоча тоді вони закінчилися нічим - Україна вистояла і мала намір продовжувати опір агресії – у Росії подають нинішній раунд переговорів як продовження саме того процесу

"Для Путіна важлива така символічна прив'язка до Стамбула. І це має означати, що переговори повинні бути на російських умовах. Переговори не про припинення вогню, а про виконання Україною односторонніх вимог Росії, щоб ми пішли на мир шляхом своїх односторонніх поступок", – зазначив РБК-Україна політолог Володимир Фесенко.

Власне, це і є головним чинником, який визначає політику Путіна у цій ситуації.

Навіть сам факт того, що російську делегацію зараз очолить, як і три з гаком роки тому, помічник Путіна Володимир Мединський, свідчить, що Москва розглядає нинішні переговори як другу "серію" зустрічей 2022-го року. І справді налаштована обговорювати абсурдні теми на кшталт "денацификації" замість предметних рішень про припинення вогню вже зараз.

Незалежно від присутності Путіна у Стамбулі розвиток подій буде приблизно однаковий, сказав виданню Володимир Фесенко. За його словами, наразі головне питання переговорів – чи вдасться Сполученим Штатам дотиснути Путіна до угоди про припинення вогню.

"Що приїде Путін, що не приїде Путін, я не очікую, якогось дива в вигляді підписання угоди про припинення вогню. Але якщо не буде попередніх домовленостей між делегаціями про припинення вогню, якщо американці не дотиснуть росіян до цього, то все завершиться обміном заявами, взаємними звинуваченнями. І результату не буде", – сказав Фесенко.

Для Путіна є не лише раціональні причини не приїздити до Туреччини, а й суто психологічні, вважає російський опозиційний політолог Іван Преображенський.

"Він (Путін - ред.) боїться зустрічатися із Зеленським. Йому це абсолютно не потрібно, він на його тлі... Це як очна ставка вбивці і жертви", – зазначив експерт в інтерв'ю РБК-Україна.

На його думку, Путін також боїться, що під час зустрічі його заженуть в кут подібно тому, як Трамп це зробив із Зеленським під час сумнозвісної перепалки в Овальному кабінеті. І навіть якщо до Стамбулу приїде Трамп, то російському диктатору доведеться чітко формулювати свою позицію та пояснювати, чому він затягує із припиненням вогню.

"Коаліція рішучих" в Києві. Зліва направо: Фрідріх Мерц, Емманюель Макрон, Володимир Зеленський, Кір Стармер, Дональд Туск (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)

Крім того, у владних кабінетах України та Європи за даними РБК-Україна, поширена думка, що Путіну не вигідно йти на припинення вогню принаймні до осені, поки погода дозволяє наступати на фронті, а російська економіка все ще має деякий запас міцності. З такої установки випливатиме і стратегія російської делегації у Стамбулі, хто б до неї не увійшов.

"Вони (росіяни - ред.) мають створити враження, що готові до переговорів, до закінчення війни. Але це буде виключно пропагандистська делегація, яка не вповноважена приймати ті чи інші рішення", – сказав YouTube-каналу РБК-Україна радник керівника Офісу президента України Михайло Подоляк.

За його словами, вдаючи готовність до переговорів, Кремль просто хоче затягнути час і відтермінувати більш жорсткі санкції щодо Росії, а також масштабні постачання зброї для України. Обидві ці опції на рівні ідей в різний час висували члени команди Трампа, але вони досі не були застосовані.

Європейські лідери у Києві чітко заявили: якщо Путін не піде на припинення вогню, то його чекає новий пакет жорстких санкцій проти Росії. Хоч вони встановили для російського лідера дедлайн 12 травня, остаточне рішення поставили на паузу до зустрічі у Стамбулі. Та якщо у випадку Європи Україна може розраховувати на активність Франції, Великої Британії та Польщі, все ж залишається важливою позиція США.

Перш за все, аби Штати, руками Угорщини, не блокували європейські санкції. А ще важливіше – бо саме США можуть своїми санкціями справді зробити Путіну "боляче". Настільки, щоб господар Кремля справді погодився робити реальні кроки до миру.

І черговий, вже 17-й пакет європейських санкцій, це чудово ілюструє. Безумовно, сам факт його ухвалення, розширення обмежень проти російського танкерного флоту, внесення нових фізичних та юридичних осіб до санкційних списків – однозначно позитивна річ. Але відверто недостатня, щоб примусити Кремль до реальних кроків в напрямку миру.

Навіть європейські співрозмовники РБК-Україна визнають: історія з санкціями, про які так багато говорять в останні дні, має шанс на успіх винятково у випадку, якщо Трамп буде діяти заодно з Євросоюзом. А в самому ЄС варто би не припускатись таких простеньких помилок, як в понеділок, коли речник німецького уряду Штефан Корнеліус дав Москві час "до кінця доби", щоб піти на припинення вогню. Але коли Путін відверто проігнорував цей ультиматум – нічого не сталося. А в міжнародній політиці немає нічого гіршого, аніж невиконана погроза чи ультиматум – з цим теж погоджуються європейські співрозмовники РБК-Україна.

В суботу, одразу після дзвінка лідерів "коаліції рішучих" американському президенту, здавалось, Трамп нарешті став на бік європейців в питанні тиску на РФ. Однак як тільки Путін запропонував наживку у вигляді стамбульських переговорів, Трамп одразу її проковтнув, вимагаючи "негайно" укласти якусь "угоду".

Тож поки що президент США обмежується лише словами про можливе запровадження "нищівних" санкцій, без реальних дій. Як писало РБК-Україна, оточення Трампа розділилося щодо цього питання. Зокрема, держсекретар Марко Рубіо та спецпредставник щодо України Кіт Келлог виступають за посилення тиску на Росію, а от спецпредставник щодо Росії Стівен Віткофф проти такого підходу. Власне, цей баланс і може змінити зустріч у Стамбулі.

"Саме тому Зеленський викликав Путіна в Стамбул, щоб його неприїзд до Стамбулу, або відмову від домовленості про припинення вогню, використати як аргумент для американців, що треба вводити санкції", – сказав виданню Фесенко.

Хоча риторика Трампа протягом останніх тижнів свідчить, що він потроху усвідомлює небажання Путіна іти на мир, закріплення цих меседжів у свідомості президента США може зайняти ще якийсь час.

Станом на зараз лишається абсолютно незрозумілим, в якому форматі відбудуться в Туреччині україно-американо-російські переговори і чи відбудуться вони взагалі, але в будь-якому випадку візит Зеленського в Туреччину не буде марним. У нього запланована окрема зустріч в Анкарі із президентом країни Реджепом Таїпом Ердоганом. На порядку денному багато питань: від оборонного співробітництва, до торгівлі, і зрештою відправки турецьких військ в Україну у складі європейських "Сил підтримки".

Сам Володимир Зеленський заявив, що українська сторона буде визначатися із своїми діями вже після того, як агресори нарешті визначаться зі складом своєї делегації. Станом на момент виходу цього матеріалу офіційних повідомлень про це не було, джерела РБК-Україна в українській владі також не давали відповідної інформації, чи готова Україна в якомусь форматі все поговорити з тим же Мединським та його супутниками.

В будь-якому разі, своїми маневрами довкола перемовин в Стамбулі Росія вкотре засвідчила, що не готова до серйозних розмов про припинення війни. Тепер ключова задача як українців, та і наших європейських союзників – забезпечити, щоб і Дональд Трамп потрактував ситуацію саме так.