«Модний» нині тренд російського наступу – атаки на мотоциклах. «Точково їх використовували і раніше, але масово – з початку березня», – повідомив «Главкому» речник Оперативно-стратегічного угруповання військ «Хортиця» Віктор Трегубов. Перші такі атаки почали фіксувати на Лиманському напрямку, зараз їх найбільше в районі Покровська. Якщо у березні речник «Хортиці» звітував про наймасовішу «байкерську» атаку за участю 40 мотоциклів, то днями повідомив про використання понад дев’яноста на Покровській ділянці фронту. Всі мотоциклісти були знищені, підкреслює Трегубов.

Водночас військові визнають, що нова ворожа тактика підступна і може мати локальний ефект, коли «байкерам» вдасться залетіти в тил наших передових позицій.

По той бік «порєбріка», вочевидь, мотоатаки вважають перспективними, оскільки, судячи з відео в мережах, почали тренувати такий вид наступальних дій у навчальних центрах.

Військові експерти припускають, що «мотоциклетний досвід» росіяни піддивилися у сирійських повстанців і творчо вдосконалили для використання у фронтальній війні.

Чому в певних ситуаціях мотоцикл може бути ефективнішим за танк, чи ЗСУ застосовують мотоцикли і взагалі хто й коли придумав мілітаризувати цей транспорт, розбирався «Главком».  

Рої мотоциклістів, що ухиляються від роя дронів

«Суть проста: ворог хоче переправляти піхоту (до позицій ЗСУ) швидко, тож уже робить ставку не на бронетехніку, якої й так небагато, а на мотоцикли, баггі та квадроцикли. Від дрона броня не рятує, а швидкість пересування врятувати може», – пояснює Трегубов.

Оператору дрона складніше вполювати невелику і рухливу ціль, тому мотоциклісти мають більший шанс у буквальному сенсі втекти від смерті. З огляду на те, що нині 70-80% ураження живої сили противника припадає на дрони, росіяни садять штурмовиків на мотоцикли, аби частково зменшити дронову загрозу і прогризти нашу оборону.

Те, що ми називаємо переднім краєм, «нулем», не є суцільною лінією – це окремі позиції, ВОПи та РОПи (взводні та ротні опорні пункти), де перебувають наші воїни-піхотинці. За відсутності суцільної лінії оборони ворожі мотоциклісти намагаються на швидкості проскочити позиції, залітають до наших у тил, намагаються закріпитись та чекають, коли підійдуть основні сили. Таким чином противник може забезпечити точкове просування на тих ділянках, де оборона не налагоджена.

Такі атаки відбуваються кількома групами по кілька мотоциклів чи до десятка в групі. Цікаво, що вже траплялися випадки, коли мотоцикли були забезпечені системою радіоелектронної боротьби.

Нова тактика передбачає комбінованість сил. Зокрема, в бою, про який згадував речник «Хортиці», разом з понад 90 мотоциклістами брали участь загалом дві роти російських солдатів, артилерія та десятки одиниць важкої техніки. За повідомленням командувача Національної гвардії Олександра Півненка, бій тривав сім годин, вдалося знищити понад 240 російських солдатів, 21 бойову броньовану машину, дві артсистеми.

За даними аналітичного ресурсу DeepState, цей штурм відбувся 17 квітня поблизу траси Покровськ – Костянтинівка. Ворогу не вдалося просунутися ні на метр.

Російські окупанти хочуть перерізати цю трасу, головну логістичну артерію ЗСУ, що веде до Покровська, з тим, щоб спробувати захопити місто до сакральної для Кремля дати 9 травня, 80-річчя перемоги над гітлерівською Німеччиною.

Атаки на Покровському напрямку з використанням мотоциклів складають, за даними телеграмканала «Офіцер+», який веде бойовий офіцер ЗСУ, 60-70% усіх ворожих штурмів.

У ЗСУ припускають, що «байкерські» штурми стануть трендом літньої наступальної кампанії московитів.

Водночас цей двоколісний транспорт росіяни стали частіше використовувати також як спосіб доставки провізії та БК на свої позиції: на мотоциклі більше шансів, ніж пішки, подолати 3-4-кілометрову кill-зону, територію ураження, що пролягає до «нуля».

У розмові з «Главкомом» речник угруповання військ «Хортиця» Віктор Трегубов звертає увагу на дешевизну «бойових байків». Каже, росіяни використовують різні моделі, зокрема японські та китайські цивільні класу ендуро. Китайські мотоцикли коштують у межах $1,2-1,8 тис. –  дешевий розхідний матеріал для війни. Як свідчать військові, московити експропріювали старі мотоцикли на окупованих територіях, а частину двоколісного транспорту їм постачають волонтери-путіністи.

До речі, на початку війни, коли атаки позицій прийнято було здійснювати по-пригожинськи, м’ясними штурмами, й двоколісний транспорт ще не був настільки запитаним, росіяни у прифронтових зонах користувалися зрідка й старими моделями, що надійшли з розконсервованих радянських військових складів. Такими спостереженнями на основі фото та відео з соцмереж російських воєнкорів поділився з «Главкомом» військовий історик Михайло Жирохов, завідувач Військово-історичного музею у Чернігові – філії Чернігівського обласного історичного музею. Зрідка можна було побачити й мотоцикли, виготовлені у 1950-1960-х роках в Україні.

«У нас теж розконсервовували радянські склади, у 2014-му, і деякі добробати, окремі частини ТрО отримували старі мотоцикли», – розповідає Жирохов.

Сьогодні ЗСУ також подекуди використовують мотоцикли, але не для атак (оскільки ми переважно перебуваємо в обороні), а для переміщення між позиціями, говорить Трегубов.

Каталися по фронту ще в Першу світову

«Мотоцикли з’явилися у військах у Першу світову, їх використовували здебільшого зв’язкові, оскільки рацій ще не існувало. Вістовий брав до рук документи, розпорядження і перевозив їх у військові підрозділи. Мотоцикли були в арміях чи не всіх країн, що вступили у війну. Оскільки Російська імперія була технологічно відсталою, цю функцію виконували зазвичай вершники на конях. Проте мені траплялися дуже рідкісні фото військових царської армії на мотоциклі, очевидно, трофейному або придбаному у союзників по Антанті», –  розповідає Михайло Жирохов. 

Двоколісний тарнспортний засіб вже набагато активніше використовували в роки Другої світової війни.

На східному фронті Вермахт задіяв 20 мотострілецьких батальйонів у складі танкових дивізій. Також у кожній дивізії були сформовані розвідувальні підрозділи мотоциклістів. Було ретельно продумано їхнє екіпірування, розроблено систему спецсигналів прапорцями і звуками клаксонів. Проте надії, покладені гітлерівцями на цю легку колісну техніку, не цілком справдилися – у міжсезоння їй завадили бездоріжжя і багнюка, в якій загрузали мотоцикли з люлькою.

Хоч такий транспорт використовували й американська, і британська армії, нашим громадянам старшого віку вкарбувався в пам’ять карикатурний образ зловісного німця на мотоциклі, розтиражований пізніше в усіх  радянських фільмах про війну.

«Радянська пропаганда так зображувала образ німецьких загарбників, що у всіх складалося враження, нібито мотоцикли були надзвичайно розповсюджені в німецькій армії. Насправді мотоциклів не було так багато, і використовували їх на окупованих теренах СРСР переважно для розвідки або пересування прифронтовими територіями», – пояснює військовий історик.

Через технологічну відсталість радянська армія мала значно менше мотоциклів, ніж Вермахт чи союзники, адже промисловість СРСР ще не навчилася їх виробляти в достатній кількості. Тому таку техніку отримували зі США за програмою лендлізу, зокрема, Михайло Жирохов згадує славетні Harley-Davidson.

У СРСР до радянсько-німецької війни мототехніку виготовляли на кількох заводах, насамперед на Іжевському, що в Удмуртії. Коли німці ганяли на своїх Цюндаппах (Zündapp) і BMW, росіяни лише почали серійне виробництво мотоциклів Іж. Щоб зрозуміти обсяги виробництва: до 1933 року в Іжевську було зібрано 12 дослідних зразків і майже всі вони повернулися на завод через несправну систему запалювання, а серійне виробництво стартувало в 1934 році зі 111 штук мотоциклів на рік.

Перед німецьким вторгненням ще кілька заводів у СРСР лише починали виробництво мотоциклів за купленими в Європі зразками, наприклад, Горьковський мотозавод лиш у січні 1941 року налагодив виробництво М-72 за зразком німецьких BMW, куплених у Швеції.

Мотовиробництво розвинулося після Другої світової, коли Радянський Союз поцупив у переможеної Німеччини заводські лінії. Так у 1949 році з’явилася й українська модель К-1Б «Киянин», копія німецького Wanderer 1Sp, що використовувалася в радянській армії у повоєння. Цю модель модель мотоцикла виробляли за документацією та на обладнанні, вивезеному з Німеччини.

«Друга світова була останньою в ХХ столітті «війною мотоциклів», – зазначає Михайло Жирохов. – У 1960-х армії провідних країн світу переозброювалися, мотоцикли видалися неактуальними, і чимало їх списали або законсервували, зокрема, і відомі моделі марки «Восход» («нащадок» мотоцикла «Ковровець», що випускали у 1950-х на заводі ім. Дегтярьова у Владимирській області. Сьогодні це відоме підприємтсво, що працює на військово-промисловий комплекс РФ – «Главком»)».

Ренесанс мотоциклів у військовій справі експерт пов’язує з воєнними конфліктами в Сирії, Нігерії та інших країнах Африки на початку нашого століття. Великі території, мало техніки – цим продиктовано застосування мотоциклів повстанськими мобільними групами. Як правило, це були невеликі групи, на кожному мотоциклі двоє, задній зазвичай з протиракетною чи протитанковою зброєю, розповідає Жирохов.

На думку історика, саме ці групи, які дошкуляли супротивнику своєю швидкістю та несподіваними атаками, подали ідею російським військовим, що мають досвід війни у Сирії. Щоправда, російські окупанти-мотоциклісти озброєні відповідно до своїх завдань, тобто не ПТРК, а легкою зброєю і вибуховими засобами.

Олена Зварич, для «Главкома»