Головне:

• Чому для ексгумації обрали територію колишнього села саме на Тернопільщині?
• Що виявили археологи і які результати розкопок?
• Де поховають жертв Волинської трагедії?
• Чим це важливо для Польщі та для України?

У квітні 2025 року в колишньому селі Пужники на Тернопільщині почалася перша за багато років ексгумація жертв Волинської трагедії. Це стало можливим після довгих перемовин між Україною та Польщею – всі дійшли згоди, що необхідно гідно вшанувати загиблих.

Село Пужники було засноване в XIX столітті польськими переселенцями з Надвіслянського краю. До Другої світової війни тут жило понад 1000 людей, переважно поляків. Під час Другої світової війни і без того непрості відносини між українцями та поляками ще загострилися. У лютому 1945 року село зазнало нападу, внаслідок чого загинуло близько 80 осіб, переважно жінок і дітей. Ті, хто вижив, виїхали – але до Польщі. У 1949-му радянська влада ліквідувала село, і воно зникло з карти України.

У 2017 році Україна наклала мораторій на ексгумацію польських жертв Волинської трагедії через загострення історичних суперечок. Лише у 2024 році після домовленостей між міністрами закордонних справ України та Польщі мораторій було знято. Це дозволило розпочати підготовку до ексгумаційних робіт у Пужниках.

Ексгумаційні роботи розпочалися 24 квітня 2025 року. Участь у них брали спільні українсько-польські команди археологів, антропологів. В травні роботи завершилися. Як все відбувалося, РБК-Україна розповіла керівниця української команди, археолог ТзОВ “Спеціалізована установа “Волинські старожитності” Аліна Харламова.

Що відомо про село Пужники й чому ексгумації проводили саме там

– Чому першим для проведення ексгумацій вибрали місце саме на Тернопільщині?

– Замовник робіт з ексгумації жертв на території колишнього села Пужники на Тернопільщині – фундація “Свобода і демократія". Керівник фундації Мацей Данцевич сам мав родичів в Пужниках. Тому для нього це ще й особиста історія, і йому, як і іншим полякам, було важливо дізнатися факти про своїх родичів, і перепоховати їх. Для нього це має велике значення. Він і сам збирав свідчення, історичні документи про події у Пужниках.

Більшість нащадків тих, хто був похований у братській могилі, зараз живе в Польщі. Саме село перестало існувати у 1949-му році. Ті, хто залишився в живих, переїхали.

В травні завершився процес ексгумацій жертв Волинської трагедії в Пужниках (фото: Getty Images)

– Як виглядає зараз ця місцевість? Адже самого села зараз не існує.

– Місцевість, де було село Пужники – це території, де фактично починається Прикарпаття. Це пагорби, зарослі деревами. Там давно ніхто не жив. Про село нагадують лише фруктові сади, які й досі там ростуть.

Чому довго не могли знайти братську могилу біля кладовища? Тому що на цій братській могилі виросли величезні дерева. І коли дерева викорчовували, то там разом з корінням витягалися останки людей.

– До власне початку ексгумацій проводили попередні роботи. Які саме?

– По-перше, проводилися історичні дослідження, записувалися спогади очевидців. У польської сторони є список тих осіб, які загинули в Пужниках. Це 79 людей.

Потім у родичів загиблих людей у Польщі відібрали зразки ДНК, і коли ми ексгумували останки з братської могили, то з них теж брали проби ДНК. Далі все це буде порівнюватися, і я думаю, що можна буде встановити особистість цих людей вже конкретно.

– Як особисто ви долучилися до процесу?

– Я маю попередній досвід проведення ексгумацій. Я працювала у Львові на вулиці Лижв'ярській – там, на старому кладовищі, ми з колегами теж займалися перепохованнями. Ми дослідили кілька тисяч поховань. А коли я була на стажуванні в Литві, ми займалися ексгумацією німецьких солдатів Другої світової війни.

Наш директор, історик Олексій Златогорський, дуже багато сил доклав до того, щоб отримати дозволи, дуже довго просував і відстоював тему розкопок польських поховань в Україні. Сумно, що він сам не зміг бути присутнім на ексгумації, бо зараз проходить службу у Збройних Силах. Дозвіл на проведення ексгумацій надійшов у той час, коли він уже перебував на фронті. Цей процес не можна було зупиняти, тому мені довелося очолити експедицію. Але думаю, що ми впоралися.

– Хто саме довго не видавав дозвіл на проведення ексгумацій?

– Це Міністерство культури. Але чому дозвіл довго не приходив – я не знаю, це не моя компетенція.

Перш ніж проводити самі ексгумації, відбувалися пошукові роботи. Зокрема, їх проводили ще у 2023 році. Вони проводилися спільною україно-польською експедицією. Тоді задача була знайти цю братську могилу, дізнатися, чи є вона саме там. Ми мали інформацію, що братська могила знаходилася біля старого кладовища в Пужниках. А от з якого боку, в якому напрямі шукати – цього ніхто не знав. Але все-таки вдалося на неї натрапити і визначити, де проводити процес ексгумації.

Що виявили в процесі ексгумації в Пужниках і чому це важливо

– Які головні результати процесу ексгумацій, який завершився у травні в Пужниках?

– В процесі ексгумації ми знайшли братську могилу, де лежали останки 42 осіб. Серед них приблизно 10 дітей. Причому троє з цих дітей взагалі маленькі, віком до 3 років. Серед дорослих приблизно половина жінок і половина чоловіків.

Спершу до цього була проведена велика підготовча робота. Збирали свідчення очевидців тих подій, вивчали історичні документи, потім велися пошукові роботи, поки врешті вдалося натрапити на край цієї братської могили. І власне саму ексгумацію провели в період наприкінці квітня – на початку травня.

Сам процес ексгумації почали 24 квітня, закінчили 5 травня, але там ще кілька днів працювали антропологи, аналізували знайдені рештки, відбирали зразки ДНК.

– Хто саме аналізував – тільки польська сторона, чи українці також були долучені?

– Були долучені не лише польські фахівці. З української сторони також були присутні антропологи. У нас у штаті була фахівчиня Клавдія Шарапова з Києва, яка теж працювала з усіма разом. Взагалі, проводилися спільні роботи, не було якогось поділу стосовно того, що польська сторона робить те, ми робимо інше. Це була праця над одним спільним проектом.

Розподіл обов'язків, звісно, існував. Але кожен був на своєму місці, кожен виконував свою роботу і думаю, що ми працювали злагоджено, і все пройшло успішно.

В результарі проведення ексгумацій можна буде достовірно встановити імена людей (фото: надане Алыною Харламовою)

– Чи відомі результати від антропологів?

– Наразі вони готують звіт. На цей момент ми можемо сказати те, що я озвучила на початку: там були останки приблизно 10 дітей, серед дорослих – половина жінки і половина чоловіки. Є молоді, є старшого віку.

– Які ще деталі можна вже озвучити за результатами розкопок?

– Можемо сказати, що певна частина цих людей була католиками, римо-католиками. Бо під час розкопок виявлені рештки розаріїв: намистини від вервичок та медальйони (розарії – традиційні католицькі чотки, з якими читається молитва, - ред.).

Знаходили також вервички – це нитки або ланцюжки із нанизаними намистинами, поділеними на п’ять десятків, між якими – більші зернятка. Вервичка – не оберіг і не прикраса, а інструмент для молитви, що допомагає зосередитися й не збиватися з рахунку.

В братській могилі знаходили і католицькі хрестики. Знайшли також один греко-католицький медальйон з Почаївської лаври. Коли його почистили, то побачили на ньому літери латиницею. Ми припускаємо, що його потім могли освятити вже в римо-католицькій традиції.

– У польської сторони були списки людей, які могли перебувати в цій братській могилі. Тобто тепер будуть встановлені конкретні імена людей, які там були поховані?

– Так. Пізніше буде проведена генетична експертиза і, сподіваюся, вдасться встановити імена осіб, яких ми знайшли.

– Чим для польської сторони було важливим проведення цих розкопок? З боку польських урядовців були заяви про те, що процес пройшов дуже успішно.

– Так, поляки дуже серйозно до цього ставляться. Їм важливо, щоб їхні предки були поховані достойно. Поховані за християнськими канонами, а не були кинутими в яму. Однозначно для польської сторони це позитивна новина, що їхніх предків перепоховають. Також це важливо й для української сторони.

Для українців і поляків тема Волинської трагедії довгий час була болючим питанням. На мою думку, ми не повинні замовчувати ці події. Скажімо, ті ж воїни УПА – вони були і є нашими героями, вони носії української національної ідеї. Треба розуміти, що тоді були дуже жорстокі часи, відбувалися різні трагічні події. Від цього наше ставлення до руху УПА не зміниться. Гадаю, слід визнати, що не всі люди ідеальні, і що в нашій історії був і такий епізод.

Сам факт того, що проводяться подібні розкопки – це позитивний момент і для української сторони, і для польської. Бо чим більше замовчувати, тим більше будь-яка історія буде обростати різного роду міфами. А міфи, як ми знаємо, дуже "добре" використовує російська сторона.

Те саме – і в інших випадках. Коли ми ексгумуємо останки німців, які гинули на наших теренах під час Другої світової – це робиться заради пам'яті родин, заради історії. Ніхто не роздуває це питання, щоб погіршити відносини з Німеччиною. Просто нам всім треба визнати такий факт історії, перепоховати цих людей і рухатися далі у наших взаємовідносинах.

Ці події відбулися 80 років тому, зараз ми живемо трохи в іншому світі. У нас із Польщею спільний ворог – це Росія. І нам варто об'єднуватися.

Про розкопки та ексгумації жертв Волинської трагедії польська і українська сторони домовлялися протягом кількох років (фото: Getty Images)

Де поховають жертв трагедії й чи проводять інші розкопки під час війни

– Цих людей поховають в Україні? Їх не будуть перевозити до Польщі?

– Ні, перевезені вони до Польщі не будуть. Їх перепоховають там же, у Пужниках. На мою думку, це логічно, бо ті люди все життя прожили там.

– Скільки подібних поховань, як в у Пужниках, є загалом на території України? Чи є подальші плани таких робіт далі в інших регіонах, в інших селах?

– Я точно цифру не назву. Але однозначно такі місця є, і їх досить багато. Це і Волинська область, і Рівненська область, і Тернопільська. Сподіваюся, що в майбутньому будуть відповідні дозволи, і ми будемо продовжувати цим займатися і надалі.

– Чи проводяться зараз в Україні інші археологічні розкопки під час воєнного стану? Або проводять тільки такі знакові, як ось ці спільно з поляками?

– Наразі навіть під час воєнного стану археологічні розкопки проводяться, як рятівні, так і планові. Бо працюють університети, там навчаються студенти за профільними спеціальностями. Студентам треба проходити практику. Заборони на археологічні дослідження немає. Єдина вимога – проводити їх у відносно безпечних локаціях.

Також у нас існує певна проблема з кадрами, бо багато професійних археологів воюють на фронті. Але археологічна справа просувається. Сподіваюся, наші колеги повернуться після перемоги живими і неушкодженими.