Російська армія опинилася у складній ситуації через неможливість просування та сильний дух українських захисників.

Про це розповів директор Інституту Кеннана при Центрі Вільсона у Вашингтоні Майкл Кіммейдж в статті для Foreign Policy.

За його словами, Росія стикається з двома серйозними військовими дилемами. Перша — це власна нездатність просуватися вперед. Хоча технічно Росія й отримує певний імпульс, захоплюючи значні площі української території, цей прогрес фактично ні до чого не веде.

Повідомляється, що протягом кількох місяців Росія намагається, але не може взяти місто Покровськ. Ці спроби супроводжуються величезними втратами: за оцінками, від початку війни загинуло або було поранено близько 790 тисяч осіб, ще 48 тисяч вважаються зниклими безвісти, з них понад 100 тисяч — лише цього року.

Якщо темпи збережуться, до кінця 2025 року втрати Росії перевищать мільйон, а стратегічна ситуація не покращиться порівняно з 2022 роком. У Путіна немає простого шляху змінити курс, який веде до безвихідного глухого кута. Території, які Росія контролює в Україні, переважно є зонами бойових дій і не приносять Росії матеріальної вигоди.

Він розповів, що друга дилема Росії — це Україна. Коли у 2022 році Росія не змогла завдати вирішального удару і розділити країну, Путін мав вибір: обмежити війну або вести війну проти цивільного населення України. Він обрав друге, щоб не виглядати слабким і змусити українців здатися. Але це рішення обернулося проти нього: жорстокість окупації та численні напади на цивільних лише зміцнили дух українців. Україна менша та бідніша за Росію, і не найкраще підходить для війни на виснаження, а на полі бою вона діє самостійно. Проте ключовим фактором є бойовий дух українців та їх здатність до інновацій, наприклад у сфері дронів.

Кіммейдж вважає, що Росія може здобути перевагу у тривалій війні на виснаження, наприклад, змусивши США вийти з конфлікту. Це сильно вплинуло б на моральний стан українців, обмежило б можливості їх армії і показало б світу, що Україна не може підтримувати важливі міжнародні зв’язки. Якщо США відмовляться від підтримки, Росія зможе розділити Європу, схиляючи окремі країни до нейтралітету або навіть підтримки Москви. Таким чином вона наблизиться до своєї мети — створення сфери впливу в Європі і дестабілізації трансатлантичного альянсу.

Втім, Росія провалила дипломатичні зусилля на Заході. Вона втратила шанси за проросійської адміністрації Трампа на початку 2020-х років, а її наступи всупереч кільком режимам припинення вогню лише зміцнили позиції України і Європи. Нова німецька влада твердо підтримує Україну, вкладаючи сотні мільярдів у оборону. Дипломатія Росії не може забезпечити прихильність або нейтралітет Заходу, зокрема через саму природу війни, яку веде Москва. Путін також не дозволяє дипломатам шукати компроміси, які могли б врятувати Росію від катастрофи.

Обсесія Путіна не програти в Україні зашкодила російській економіці. Військові витрати більше не підживлюють зростання, яке впало з 5% до нуля. Інфляція перевищує 10%. Зниження цін на енергоносії, зумовлене торговими війнами США і проблемами Китаю, загрожує бюджету Росії, що залежить від продажу газу та нафти. Росіяни, хоча й не голодують, сумніваються у мудрості уряду, бачачи зростання цін і похмуре економічне майбутнє заради безрезультатної війни. Для політика небезпечніша навіть не вибрана війна, а війна, що йде погано.

Путін просить народ довіряти йому у війні з Україною. Багато хто довіряє, але ті, хто ні, стикаються з репресіями. Росія — не тоталітарна держава, а її суспільний договір — поєднання мобілізації для війни і політичного відсторонення. Вся влада сконцентрована в руках Путіна, що одночасно є і його силою, і слабкістю — залежно від того, чи виграє він війну. Можливо, тому Путін після довгого мовчання почав говорити про свого наступника — він розуміє, що поставив на карту своє політичне майбутнє у цій нерозумній війні, яку він наразі програє.

Раніше повідомлялось про те, що Росія змінює напрямок свого наступу і перекидає сили з Донбасу.