Завдання психотерапевта полягає в тому, щоб навчити людину жити без психотерапії. Однак в Україні дедалі більше людей звертаються до психологів. Психотерапевтка, викладачка університету імені Бориса Грінченка Анна Собчак у розмові з «Главкомом» попереджає: нова мода на терапію може маскувати не турботу про здоров’я, а спробу підкреслити свій статус. 

«Мої студенти мені майже з гордістю розповідають, що хтось має галюцинації, хтось – РДУГ (розлад дефіциту уваги і гіперактивності – «Главком»), а ще в когось – розлад аутичного спектру. Бо це і «модно», і трендово, і є певним показником матеріальних статків, бо не кожен може собі дозволити постійні візити до психотерапевта», – зауважує фахівчиня.

Вона наголошує: сьогодні психічні розлади перетворилися на тренд, а терапія – на статусну послугу, доступну не кожному. У деяких випадках це не стільки про потребу в лікуванні, скільки про бажання бути в тренді.

Собчак зазначає: така мода з’явилась як реакція на радянське ігнорування психічного здоров’я. Тоді психологічні стани знецінювалися, а сама психотерапія вважалась буржуазним або «західним» впливом.

«Тоді не було «я», тоді буди «ми», був культ суспільних інтересів тощо. Зараз все перевернулося з ніг на голову і виникла гіперчутливість до свого «я», гіперфокус на собі. Та сама помилка, ті самі крайнощі спостерігаємо і у вихованні дітей. Від майже тотального ігнорування дитини ми прийшли до зведення її на такий п’єдестал поклоніння, що це руйнує і дитину, і батьків. Тоді як у всьому потрібен баланс і здорові межі», – пояснює експертка.

Сучасні батьки часто впадають у протилежну крайність – прагнучи дати дитині максимум уваги та комфорту, вони забувають про межі й баланс. Це шкодить і дитині, і дорослим, каже психотерапевтка.

Вона також звертає увагу на нове ставлення до тривалості терапії. На її думку, завдання терапії – не втримати людину в постійному процесі, а навчити її самостійно справлятися з життям. Успішна робота психолога має завершуватись розставанням із пацієнтом. Водночас вона визнає, що тривала терапія не завжди є ознакою проблеми. У випадках хронічної або складної травми потрібен час. Втім, вона підкреслює: далеко не всім потрібна терапія. Люди мають різний запас психічної стійкості, різні умови, ресурси та опори.

Раніше «Главком» повідомляв, що, за поясненням Центру громадського здоров’я МОЗ України, прийняття так званих «негативних» емоцій – страху, провини, гніву чи сорому – допомагає краще розуміти власні потреби, будувати здорові стосунки та підтримувати психічне здоров’я.